Читати книгу - "Шістка воронів"

Джуст ризикнув і підвів руку в привітальному жесті, проте Аня ніяк не відреагувала.

— Бовдуре, вона тебе не бачить, — зареготав Рутґер. — Скло з того боку дзеркальне.

Хлопець укотре зашарівся.

— І як я мав про це знати?

— Спробуй хоч раз розплющити очі й побути уважним.

«Спочатку Юрій, тепер Аня».

— Чому їм потрібні Цілителі Гриші? Хлопчик поранений?

— Як на мене, цілком нормальний.

Капітан і Уд, схоже, урешті порозумілися.

Джуст побачив крізь скло, як радник увійшов до камери й підбадьорливо поплескав хлопчину по плечі. Там, певно, були вентиляційні отвори, бо Ван Пель почув, як Уд промовив: «Будь мужнім, малий, там є для тебе кілька крюґе». Потім чоловік ухопив Аню за підборіддя рукою, укритою старечими плямами. Дівчина напружилася, а Джустові нутрощі знову зав’язалися вузлом. Радник злегка струснув голову дівчини: «Роби те, що тобі кажуть, і все швидко минеться, ja[2]?»

Вона вичавила непевну усмішку.

— Звісно ж, дядечку.

Уд прошепотів кілька слів охоронцеві, що стояв позаду Ані, і пішов геть. Двері зачинилися з протяжним брязканням, і чоловік знову почепив на них важезну колодку.

Несподівано радник Уд та інший крамар наблизилися до Джуста й Рутґера. Інший чолов’яга, котрого Ван Пель не знав, мовив:

— Ти справді думаєш, що це слушна ідея? Дівчисько — Корпуснійка. Після того, що сталося з твоїм Творцем…

— Я переймався б за Ретвенко, але Аня має гарну вдачу. Вона Цілителька. Жодних нахилів до агресії.

— А ти зменшив дозу?

— Так, але ж ми погодилися, що, якщо результат буде такий самий, як із Творцем, Рада компенсує мені витрати. Навіть не просіть мене змиритися — занадто дорого.

Коли крамар кивнув, Уд зробив знак капітанові: «Продовжуйте».

«Такий самий результат, як із Творцем». Ретвенко казав, що Юрій безслідно зник. Невже він це мав на увазі?

— Сержанте, — гримнув капітан, — ви готові?

— Так, сер, — відповів охоронець у камері й витягнув ножа.

Джуст важко ковтнув.

— Тест перший, — оголосив капітан.

Охоронець нахилився до хлопчика й наказав йому засукати рукав. Той послухався, простягнув одну руку, а великий палець другої потягнув до рота.

«Хіба він не задорослий для такого?» — здивувався Джуст.

Але дитина, мабуть, була страшенно налякана. Сам Ван Пель до чотирнадцяти років спав із ведмедиком, пошитим зі старої шкарпетки. Гарний привід для ущипливих глузувань старших братів.

— Зараз трошки вжалить, — попередив охоронець.

Хлопчик кивнув, не витягуючи пальця з рота й вибалушивши очі.

— Це справді необов’язково, — втрутилася Аня.

— Тиша, будь ласка, — наказав Уд.

Сержант погладив хлопчика й раптово різонув його передпліччя, залишаючи яскравий червоний слід. Дитина тієї ж миті почала плакати.

Аня спробувала підвестися з крісла, але охоронець поклав свою велетенську лапу їй на плече.

— Усе гаразд, сержанте, — віддав наказ Уд. — Хай вона зцілить його.

Аня нахилилася вперед і ніжно взяла хлопчика за руку.

— Ш-ш-ш-ш, — прошепотіла вона м’яко. — Дозволь мені допомогти.

— Буде боляче? — крізь сльози запитав малий.

Дівчина всміхнулася.

— Зовсім ні. Трохи посвербить. Зможеш заради мене постояти тихенько?

Джуст помітив, що нахилився ближче до скла. Він іще ніколи не бачив, як Аня зцілює когось.

Дівчина витягла з рукава хустинку й витерла кров. Її пальці почали обережно торкатися хлопчикової рани. Ван Пель зі здивуванням спостерігав, як шкіра поступово змінювала форму й зросталася докупи.

За кілька хвилин хлопчик усміхнувся й випростав руку. Вона виглядала дещо червоною, утім, була гладенькою та не мала жодних рубців.

— Це була магія?

Аня клацнула його по носі.

— Один із різновидів. Та сама магія, котрою користується твоє тіло, коли має багато часу й удосталь бинтів.

Хлопчик здавався розчарованим.

— Добре, добре, — нетерпляче вигукнув Уд, — а тепер парем.

Джуст насупився. Такого слова він ніколи раніше не чув.

Капітан зробив знак сержантові.

— Давай, що там друге на черзі.

— Простягни руку, — знову наказав дитині охоронець.

Хлопчик похитав головою:

— Мені не подобається ця частина.

— Роби, що тобі кажуть!

Нижня хлопчикова губа затремтіла, але руку він усе-таки простягнув. Сержант знову врізав малого, а потім поклав маленький конверт із вощеного паперу на стіл перед Анею.

— Проковтни те, що знайдеш у пакунку, — проінструктував Уд.

— Що це? — Її голос тремтів.

— Це тебе не обходить.

— Що це? — повторила дівчина.

— Не бійся, це тебе не вб’є. Ми попросимо тебе виконати кілька простих завдань, щоб оцінити ефективність ліків. Сержант перевірить, щоб ти робила тільки те, що тобі кажуть, і нічого більше, зрозуміло?

Аня стиснула щелепи, але кивнула.

— Ніхто не заподіє тобі шкоди, — додав радник, — але пам’ятай: якщо ти травмуєш сержанта, з клітки не вийдеш ніколи! Вона зачиняється ззовні.

— Що то таке? — прошепотів Джуст.

— Не знаю, — відказав Рутґер.

— А що ти знаєш? — пробурмотів хлопець.

— Достатньо, щоб тримати язик за зубами.

Ван Пель зміряв його насупленим поглядом.

Аня взяла тремтячими руками невеликий вощений конверт і розгорнула його.

— Уперед, — скомандував Уд.

Дівчина закинула голову й проковтнула порошок. Хвилинку вона сиділа, стиснувши губи й чекаючи на результат.

— Це просто юрда? — запитала з надією в голосі.

Джуст зрозумів, що теж сподівається на ствердну відповідь. Юрди не варто боятися, усі в міській варті жували цей стимулятор, щоб не заснути під час нічних вартувань.

— Яке воно на смак? — поцікавився Уд.

— Як юрда, але солодше, воно… — Аня різко вдихнула. Руки схопилися за стіл, а зіниці так розширилися, що очі здавалися чорними. — О-о-о-ох, — видихнула вона. Майже промуркотіла.

Охоронець міцніше стиснув її плече.

— Як ти почуваєшся?

Дівчина пильно дивилася в дзеркало й посміхалася. Облизала білі зуби, укриті дивним порошком, наче іржею. Джустові враз стало зимно.

— Так, як це було з Творцем, — пробурмотів крамар.

— Зціли хлопчика, — наказав Уд.

Вона змахнула в повітрі рукою. Жест видався майже зневажливим, але поріз на хлопчиковій руці миттєво затягнувся. Зі шкіри злетіло кілька червоних крапель, котрі швидко зникли. Рука виглядала ідеально гладенькою, без жодного сліду крові чи почервоніння. Малий засяяв.

— Оце точно була магія.

— Це здається магією, — відповіла Аня, так само моторошно посміхаючись.

— Вона навіть не торкнулася його, — захоплено протягнув капітан.

— Аню, — сказав Уд. — Слухай уважно. Ми збираємося наказати охоронцеві провести наступний тест.

— М-м-м-м, — протягнула дівчина.

— Сержанте, — виголосив Уд, — відріжте хлопцеві великого пальця.

Хлопчик застогнав і знову почав рюмсати. Усівся на долоні, щоб захистити їх.

«Я мушу зупинити це, — думав Джуст, — мушу знайти спосіб захистити її, їх обох». А що тоді? Він був ніким, новачок у міській варті, гість у цьому будинку. «Крім того, — збагнув він у нападі сорому, — я не хочу втратити роботу».

Аня просто всміхалася й відкинула голову, щоб краще