Читати книгу - "Ю-критерій Манна-Уїтні, Olha Alder"

Генрі Манн прибув на кладовище пізніше за всіх.

Коли йому доставили листа про смерть батька, першим у голові спало ім'я Дональда. Напевно, і він буде на похоронах. Він не цікавився справами сопливого хлопчиська шістнадцять років. Мабуть, за цей час той виріс.

Генрі відкинувся на спинку крісла у своєму кабінеті в університеті штату Огайо. Тепер, після смерті батька, він — голова родини Маннів. Їхньої родини з Дональдом Уїтні. Інші члени сім'ї батька до них не мали стосунку. Такої ситуації він дотримувався.

Генрі приїхав на кладовище за кілька хвилин до початку церемонії. Деякі люди — колишні підлеглі та колеги батька — впізнавали Генрі. Він став точною копією Манна-старшого. Високий, м'язистий, з важким поглядом. Єдине, що їх відрізняло, окрім того, що Манна-старшого вже не було серед живих — вуса, які Генрі нещодавно відростив над верхньою губою.

Йому тиснули руки, висловлювали співчуття. Але не всі. Біля викопаної ями, під чорною парасолькою, у глухому чорному пальті стояла худа, бліда, навіть знесилена жінка. Її каштанове волосся було зібране в акуратну зачіску. Вона тримала парасольку не тільки над своєю головою. Двоє хлопців-підлітків були її копією. Але за строгою поставою та вмінням тримати спину рівно — Генрі впізнав у них молодших дітей батька.

— Вітаю, пані. — Вона стиснула губи й подала Генрі руку. Він залишив невловимий поцілунок на її щільній рукавичці.

Дощило.

Тіло несли четверо кремезних чоловіків у важкій закритій домовині по розмоклій землі. Багно чавкало під ногами, поки вони проносили труну повз нечисленний натовп. Але ніхто не промовив ані слова. Її опустили вниз і почали закопувати. Хлопці працювали швидко. Залишалося лише кинути трохи землі на свіжу могилу.

Пані передала свою парасольку одному з синів і, підійшовши ближче до надгробка, присіла навпочіпки. Вона зняла рукавичку й зачерпнула багнюки. Генрі бачив лише її спину. Неможливо було сказати, наскільки міцною вона була в цю мить. Але коли вона підвелася й повернулася до дітей, на її обличчі не було ані сльози.

Залізна леді.

— Тепер я зачитаю заповіт. — Раптом поспішно промовив незнайомий Генрі чоловік, який вийшов із натовпу в неохайно розстібнутому піджаку.

— Хіба заповіт — це не сімейна справа? — Різко спитала вдова Манна.

Адвокат покашляв:

— Так, але... Після похорону буде складно зібрати всю родину разом. — З ніяковістю він прикусив губу.

— Мамо, нехай прочитає. — Раптом сказав один із хлопців.

— Я не питала твоєї думки. — Обірвала жінка.

Генрі здригнувся. Його мати такою не була. Вона була доброю, ніжною й уважною. Що ж трапилося з його батьком, якщо йому сподобалася така холодна жінка?

— Читайте. — Недоволеним голосом наказала вона.

Адвокат розпечатав товстий конверт і швидко почав зачитувати:

— Свій дім у поселенні округу Огайо я заповідаю своєму прийомному синові — Дональду Ренсому Уїтні. Свої акції науково-дослідного приватного університету Х — я заповідаю своєму прийомному синові — Дональду Ренсому Уїтні. Свій банківський рахунок у банку "Гріголь і Ко", розташованому в місті Нью-Йорк за адресою..., я заповідаю своєму прийомному синові — Дональду Ренсому Уїтні. Свої архівні та останні математичні розробки, що зберігаються в осередку банку "Гріголь і Ко" за вищевказанною адресою у місті Нью-Йорк, я заповідаю своєму прийомному синові Дональду Ренсому Уїтні. Свою машину — Willy Jeep Station Wagon 1946 року випуску, я заповідаю своєму прийомному синові Дональду Ренсому Уїтні. Таким чином, я заповідаю — 88 відсотків свого майна своєму прийомному синові — Дональду Ренсому Уїтні.

— Що це?! — Раптом скрикнула пані Манн, коли адвокат замовк. — Хто це?! Мій чоловік не був божевільним! Це підлог! Він не міг залишити свою сім'ю з нічим!

Генрі усміхнувся, ховаючи посмішку у своїх вусах. Отже, тато залишив усе Дональдові. Наскільки ж вони були близькі... Сум накотився на очі. Йому захотілося закурити, але він кинув рік тому. Тихо хмикнувши, він почав шукати очима Дональда, поки люди підняли галас і почали перешіптуватися, не слухаючи адвоката. Сопливого хлопчиська ніде не було видно.

— Пані! — Різко обізвався на неї адвокат. — Ми на могилі вашого чоловіка, це справжній заповіт! Надішліть на експертизу пізніше... — Тихіше додав він, коли шум стих.

Леді Манн стиснула свою забруднену руку в кулак, впиваючись нігтями в шкіру.

— Решта дванадцять відсотків мого майна я розподіляю так... Три відсотки наявних облігацій, що зберігаються на ощадному рахунку міста Колумбус, штат Огайо у філії банку "Гріголь і Ко" за адресою... Мій дім, у якому я проживав останні вісімнадцять років разом із дружиною Лілі Роуз Манн та нашими дітьми — я заповідаю їй разом з одним відсотком облігацій, що знаходяться у сейфі нашого дому, ключі додаються у конверті. Ще один відсоток облігацій я заповідаю своїм синам Грегорі та Алану Маннам, доступ до яких вони отримають після досягнення двадцяти одного року у банку "Гріголь і Ко" у місті Колумбус, разом із мисливською зброєю, що зберігається в осередку вищезгаданого банку. Таким чином, три відсотки мого майна я заповідаю своїй дружині та молодшим дітям.

Генрі бачив лише спину леді Манн, але здавалося, вона була готова плюнути на могилу. Це справді були мізерні гроші, до більшості з яких вона не могла навіть доторкнутися, поки діти не виростуть. До того ж, вона залишилася без машини. Усе відписано Дональдові.

Йому знову стало цікаво, де ж його названий брат. Але пошукати його він не встиг.

— Ще два відсотки моїх облігацій, що знаходяться в місті Нью-Йорк штату Нью-Йорк, які зберігаються на накопичувальному рахунку банку "Гріголь і Ко" за адресою... я заповідаю своєму старшому синові — Генрі Бертольду Манну. І мисливський будинок у приміській зоні штата Огайо біля віськового містечка національної армії Об'єднаних Штатів Америки — я теж заповідаю своєму старшому сину — Генрі Бертольду Манну. Таким чином, три відсотки мого майна я заповідаю своєму старшому сину — Генрі Бертольду Манну.