Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Ранковий вітер лагідно грався пасмами волосся Анни, і хоч сьогоднішня розмова з маркізом де Версі залишила в серці слід, її думки вже линули іншим шляхом. Цікавість розпалювала уяву: що ж зараз відбувається у бібліотеці? Вона так заглибилася у роздуми, що на мить забула, де перебуває.

– Пані, обережніше! Ви ризикуєте впасти з коня, – пролунало поруч.

Анна стрепенулася й повернула голову. Перед нею, на вороному, як ніч, скакуні сидів сам принц Франсуа. Його темно-русяве волосся вільно спадало на плечі, а у глибоких сірих очах іскрилися розум і спостережливість, не властиві юнакові його віку.

– Вітаю, Ваша Високосте, – злегка схилившись, мовила вона.

– Цікаво, що робить маркіза дю Вальї сама у лісі?

– Мені потрібно було побути на самоті, – відповіла вона з притаманною їй стриманістю, а тоді, глянувши принцу просто в очі, додала: – Принце, прошу пробачення за можливу нетактовність, але... я збираюся влаштувати бал завтра ввечері. Чи не зробите ви мені честь, з’явившись на ньому?

Франсуа усміхнувся тепло, без тіні офіціозу.

– Дякую за запрошення, маркізо. Не вбачаю у ваших словах нічого нетактовного. Я постараюся приїхати. Ви ж знаєте, мій батько докладає всіх зусиль, щоб я бодай трохи зацікавився державними справами...

Анна відповіла усмішкою.

– Чула щось подібне. Але все ж, прошу, не відмовляйтесь. Ви ж знайомі з графинею де Арсен?

– Авжеж, – кивнув принц.

– Саме для неї я й хочу влаштувати бал. Маю передчуття, що вона невдовзі вийде заміж.

Принц здивовано звів брови.

– Вийде заміж? Оце новина! І хто ж її обранець? Скільки знаю, графиня відхиляла всі пропозиції руки й серця.

– Саме тому він має бути гідним. Тільки такий чоловік зможе здобути її кохання, – пристрасно мовила Анна.

– І хто ж цей сміливець? – не вгамовувався Франсуа. – Люблю дізнаватися подібне з перших вуст.

– Граф де Борро, – сказала Анна спокійно.

– Що?! – щиро здивувався принц. – Він мій близький друг, і я дізнаюся про це від вас? Оце так сюрприз!

– Можливо, він просто ще не встиг вам розповісти, – зніяковіло сказала дівчина.

Франсуа розсміявся, легко й щиро:

– Можливо. Але досить про інших. День чудовий. Прогуляємось?

– Вибачте, мушу відмовити, Ваша Високосте. Настає година обіду, а мій батько не пробачить запізнення. – Вона схилила голову у легкому поклоні, а тоді запитала з легкою усмішкою: – У вас немає якихось термінових справ?

Принц зробив вигляд, що глибоко замислився, а тоді знову засяяв усмішкою:

– Гадаю, король переживе, якщо я на мить забуду про справи державні. Ні, нічого термінового немає.

– У такому разі, можливо, ви залишитесь у нас на обід? І заодно зможете поспілкуватися з Борро. – Вона на мить замовкла. – Якщо, звісно, я знову не порушую етикет...

– Вважатимемо це дружнім візитом, – відповів принц.

Вони рушили вперед, продовжуючи легку, живу розмову. З боку здавалося, що вони знайомі вже давно. Хоч насправді Франсуа побачив маркізу дю Вальї вперше лише півроку тому на балу в Луврі. Тоді він не мав нагоди поговорити з нею, проте вже з першого погляду зрозумів: ця дівчина – не з числа тих, хто прагне лишень блиску чи титулів. Тепер, спілкуючись із нею віч-на-віч, він переконався: його перше враження було не хибним.

Нарешті вони дісталися до замку. Щойно переступили поріг, як коридор наповнив дзвінкий, щирий сміх.

— Де ж ти, моя розбійнице? Даремно ховаєшся — все одно знайду! — лунав голос з верхнього поверху.

— Це Шарль, — посміхнувся Франсуа, впізнавши голос друга.

Анна вже зібралася покликати графа, та Франсуа легким рухом руки зупинив її.

— Не поспішайте… Цікаво, чим усе скінчиться.

Сходами пробігла Катрін, сміючись, а за нею — Шарль де Борро. Його постать видавалась ще більш рішучою, ніж звичайно. Він наздогнав Катрін, ніжно обхопив її за талію й притяг до себе.

— Попалася! — прошепотів і, не вагаючись, поцілував її.

Анна мимоволі посміхнулась, а Франсуа тихо зауважив:

— Ви мали рацію, маркізо. Борро справді закоханий у графиню де Арсен.

Анна кашлянула. Закохана пара аж підстрибнула від несподіванки. Катрін миттєво відійшла від Шарля й глибоко присіла, рум’янець заливав її щоки.

— Борро! А я був переконаний, що ти залишишся завзятим холостяком. Що ж трапилось? — жартома мовив принц.

— Трапилось те, що я закохався. І не маю жодного бажання одужувати від цього стану, — відповів Шарль. — Графиня де Арсен — жінка, яку я хочу бачити поруч із собою все життя.

— Тоді дозвольте оголосити про заручини на завтрашньому балі, — усміхнулася Анна, лагідно дивлячись на подругу.

Катрін і Шарль переглянулись. Відмовити вже було неможливо, тож вони просто мовчки кивнули.

— Чудово. Я піду на кухню подбати про обід. А ви тим часом пройдіть до бібліотеки, там вам ніхто не завадить, — запропонувала Анна й поглянула на подругу. — Йдемо зі мною?