Читати книгу - "Розмір має значення"

Так, здається, цей дощ надовго.

- Ну, а якщо дівчата не винні, - таки втулив я запитання. - В сенсі, не винуваті?

Ніколи не думав, що один погляд може містити стільки скепсису.

- Тільки не треба мені розповідати. Я, знаєте, таких невинних за тридцять років… І хоч би одна зізналася, що було. Та ж ні - ніколи, ні з ким! Я ж теж молодою була і все розумію. Дівчатам хочеться погуляти. Танці, подружки, кавалери. Але ж є безліч інших способів, - чи то мені приверзлося, а чи справді при цих словах моя співрозмовниця трохи зашарілася. - А ОЦЕ берегти треба. Бо так наші бабусі робили, матусі наші, і ми своїм донькам заповіли…

- Я маю на увазі хворобу.

Здається, останнє зауваження збило її з пантелику. Минула майже хвилина, поки начальниця спромоглася вимовити перше слово.

- Не знаю я такої хвороби.

- Колись і СНІДу не знали.

- Ну, тоді я вам скажу так: це антиукраїнська хвороба. Тоді ця хвороба створена нашими ворогами задля того, аби знищити українську націю. Жоден народ у світі не є таким морально залежним, жоден народ в основу репродукції не ставить мораль так, як це робимо ми. І знаючи це вразливе місце, хтось вигадав отаку хворобу, аби діти наші не одружувалися, аби доньки покритками стали і народжували дітей іноземцям. Хвороба? Тоді вам не сидіти тут треба, а бити на сполох. Бігти до Укрполу, до ГУКу, хай дають своїх найкращих фахівців. Це антиукраїнська хвороба! Пошесть! Я просто зараз, негайно зв’яжуся… - вона так хвилювалася, що ризикувала остаточно розвалити свою зачіску. Здається, я трохи дав у штангу.

- Ні, ні, зачекайте. Це я так сказав, гіпотетично. Ми ретельно перевірили усі випадки.

Шиньйон припинив свої колихання.

- І що?

- Усі вони виявилися шльондрами.

- Ну, слава Богу!

Повернувшись до себе, я одразу зв’язався з Ляхом.

- Треба негайно засекретити всю статистику швидких розлучень.

- Щось знайшов?

- Не без того.

- Засекретили іще вчора.

- Тоді прошу аудієнції.

- Заходь.

Перше, що зробив Лях у новому кабінеті, - це поміняв стіл. Тепер на його полірованій поверхні сміливо можна було грати в боулінг, і при тому залишилося б ще трохи місця для пікніка на десять осіб. Я зупинився, щиро зачудований.

- Колись ти будеш головою всієї нашої контори.

Іноді треба говорити керівництву правду, навіть якщо йому приємно її чути. Лях мудро посміхнувся в руді вуса.

- Доповідай.

- Звідки взялися матеріали для мого розслідування?

- Із розмов на базарі.

- Хто ходив на базар? Ти?

Лях загадково повів очима. Це означало, що на базар він не ходив.

- Слухай, Ляше, ти мене знаєш. Я звідси не піду, поки не довідаюся, звідки ця тема.

- А тобі навіщо?

- Хочу спрогнозувати соціальні наслідки, - не переповідати ж йому розмову в РАГСі.

Лях кинув блискавку зі своїх безбарвних очей:

- Ти працюєш у групі особливих розслідувань, а не особливих прогнозів.

Кажу ж вам, що він природжений керівник.

- А я гадав, що ми залишилися товаришами…

Лях зітхнув. Він був начальником зовсім недавно і ще не навчився ігнорувати подібні аргументи.

- Пам’ятаєш операцію проти зірок-мутантів?

- Ну.

Ще б пак! Ми тоді півроку не вилазили з космолетів, ганяючись за особливо небезпечними реактивними мікрозірками.

- Як по-твоєму, хто вирахував небезпеку їхньої атаки на Землю?

І дійсно, якось я не замислювався над цим питанням.

- Для цього є спеціальні хлопці?

- Так точно. І знаєш, як вони це вирахували? Проаналізувавши інформацію про збільшення в атмосфері зв’язаних молекул метану та масове розповсюдження нового виду конюшини.

- Я не зрозумів.

- От саме тому ти і працюєш ногами, а вони - головою.

Це було образливе зауваження, проте я не образився, а мовчки очікував на пояснення.

- Так от, вони пов’язали два ці факти через корів. Так, звичайних корів, які їдять незвичайну конюшину і виділяють в атмосферу зв’язаний метан. Від іншої конюшини - звичайний метан, а від цієї - зв’язаний. А зв’язаний метан є прекрасним матеріалом для ланцюгової реакції, зініційованої зірками.

- Як виділяють?

- Що?

- Метан. Як корови виділяють метан?

Лях подивився на мене як на ідіота:

- Звичайно виділяють. Пердять. Тільки не скажи, що ти не знаєш, що корови пердять метаном.

- Не знаю, - чесно зізнався я.

- Саме тому…

- Саме тому я і працюю ногами тут, у групі розслідувань?

- Точно.

- А вони у якій групі працюють?

- Тьху ти. Це має відношення до твоєї теми?

- Скажи спочатку ти, а тоді вже я.

Лях побарабанив пальцями, потім крутнувся на стільці.

- Ну добре. Тільки обіцяй одразу забути цю назву.

Я кивнув.

- Спеціальний аналітичний відділ. Повторити зможеш?

- Ні, - я покрутив головою. - Вже забувся. А звідки ти усе це знаєш, коли вони такі секретні?

- Вони працюють під прикриттям наших посвідчень.

Все-таки УГС - це глибина. Хоч скільки пірнай, а дна не видно.

- То ти скажеш, навіщо це тобі?

Я посміхнувся.

- Ну знаєш, ми теж не тільки ногами працюємо…

- Не випендрюйся.

- Не випендрююсь. Ти не повіриш, але це навіть простіше, ніж з коровами та метаном. Наскільки я розумію, статистику швидких розлучень засекретили іще до того, як доручити справу мені, - мабуть, я вгадав, бо вустами керівництва пробігла миттєва посмішка. - А оскільки це так, значить цифра 147 у справі - чисте фуфло, - я знову вгадав. - Ну, і як висновок, я хочу знати справжню цифру. І не нову версію, а просто істину. Як гадаєш, маю на це право?

Право я мав. За кілька хвилин спеціалісти суперсекретного відділу видали нам справжню цифру. І я вперше у житті побачив, як у Ляха посірішало обличчя.

Я сидів за комп’ютером і ретельно вивчав анкети трьох потерпілих, отримані у районній лікарні за допомогою фіктивного посвідчення працівника Мінохорониздоров’я. Три дівчини, точніше уже не дівчини. Прізвища різні. Вік різний. Дитячі хвороби - нічого особливого. Ага, оце вже цікавіше. Двоє мешкають на одній вулиці. Що це нам дає? А нічого, бо вони ходять до одного лікаря, а отже, і живуть поряд. До речі, треба глянути регіональну вибірку, де зараз найбільше розлучень.

Поки комп’ютер розсилав секретні запити, я зварив собі кави. Хто б оце півроку тому сказав мені, що займатимусь такою справою…

- Ну, як там твої майстри спорту зі стрибків?

Це Сагайдачний зі своєю незмінною люлькою. Підтримує