Читати книгу - "Маленький принц"

- А правда, що баранці їдять кущі?

- Авжеж, правда.

- О, я радий!

Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

- То вони їдять і баобаби?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю, дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з'їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: - Їх би довелося поставити один на одного…

А далі промовив розважливо:

- Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі.

- А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

- А то як же! - одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне. I мені довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ.

Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур'ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур'яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток - безневинну чарівну муравочку. Якщо це редиска або рожа, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур'ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння… Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням. А баобаб - така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті. - Є такий закон, - сказав мені згодом маленький принц. - Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.

- Якщо колись вони вирушать у мандри, - сказав він, - це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі - тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики…

З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону. Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. «Діти! - кажу я.- Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці. Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна.

VI

О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені:

- Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить.

- Але ж доведеться почекати…

- Чекати? Чого?

- Щоб сонце сіло.

Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив:

- Мені все здається, ніби я вдома! І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце. На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав…

- Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази!

I трохи перегодом ти додав:

- Бачиш… коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.

- Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?

Але маленький принц не відповів.

VII

П'ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:

- Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть?

- Баранець їсть усе, що попадеться.

- Навіть квіти з колючками?

- Авжеж, навіть квіти з колючками.

- Навіщо ж тоді колючки?

Цього я не знав. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого.

- Нащо ж ті колючки?

Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання:

- Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!

- О!

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:

- Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші…

Я не відповів нічого. В ту хвилину я казав собі: «Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком».

Маленький принц знов перебив мої думки:

- I ти гадаєш, що квіти…

- Де ж пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!

Він глянув на мене здивовано.

- Поважною справою!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною.

- Ти мовиш, як дорослі!

Мені стало соромно. А він додав безжально:

- Ти все плутаєш… ти все перекинув догори ногами!

Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і вітер розмаяв його золоту чуприну.

- Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. I цілий день торочить: «Я людина поважна! Я людина поважна!» - достоту, як ти. I дметься з пихи. А