Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лікарня на відлюдді 📚 - Українською

Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

479
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лікарня на відлюдді" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 159
Перейти на сторінку:
«апендициту» та влаштували йому професорський закуток у приміщенні поруч із навчальним мотлохом, власне, залишивши самого на правах експоната.

— Вітаю вас, Григорію Ананійовичу! — лікар у білій лікарняній піжамі, що трапився назустріч, привітно кивнув. — Що так сьогодні? Спізнюєтеся...

— Та от, встретил коло больници свою бувшу пацієнтку! — голосно, наче всі навколо були глухі, почав професор, демонструючи при тому багатство свого неповторного діалекту. — Самі знаєте, как оно... Благодарниє пацієнти... У меня ж их много було, ну, ви знаете...

— Так, так, знаю, — злякавшись, що старий прилипне до нього надовго зі своїми спогадами, лікар побіг далі.

— Здрастуйте, Григорію Ананійовичу! — дві медсестри посміхнулися, минаючи його.

— О! — цей вигук у незнайомої людини міг би викликати підозру, що професор бачив їх востаннє років так із двадцять тому. — А шо ето с вами? Я помну, ви ещо учора ходили така уся доволна, и у колготках... а сеодня в вас така причоска!

Обидві дівчини пирснули у долоні і, залишивши серед коридору здивованого професора, пішли далі.

— Здрастуйте, Григорію Ананійовичу!

— Здрастуйте, здрастуйте...

Дійшовши вже на третьому поверсі до розчинених дверей ординаторської, професор Желязко зазирнув туди.

— Добре утро! А шо вас сеодня так мало?

— Оперують, Григорію Ананійовичу. Ще уночі почали. Рак шлунку. Ішли, кажуть, на перфоративну, а знайшли пухлину. Женатий із Гурським. А потім ще й шефа на ранок із дому викликали.

— Да... да... — Желязко мрійливо застиг в отворі дверей. — Помну я, ми кода-то с Петром Опанасовичем, кода он ещо работал, оперировали рак желудка... Ну, ми их вообще много оперировали, ви помните, да...

— Звичайно, помню, — відповів лікар, продовжуючи перекидати папери.

Але обличчя старого несподівано перекривило від обурення, і він закричав:

— Та шо ти там можеш помнит? Ти ж у нас тода ещо не работал!

Розуміючи, що старий зараз затягне надовго, лікарі, що сиділи в ординаторській, почали непомітно розбігатися.

***

Напруга в операційній давно спала, хоча так само побрязкували інструменти, тріскотіли затискачі. Згорблені постаті оперуючих не приховували втому, але настрій, незважаючи на це, був на підйомі — операція закінчувалася. Професор Соколов, довгий та худорлявий, у нещільно зав'язаній масці (йому можна), закінчив основний етап операції.

— Ну що, Олег Вікторович... Як на мене — все, що можливо, ми зробили. Я особисто задоволений. Хоча, дід важкий...

— Будемо сподіватися, що витягне, — відповів Олег. — Не лишати ж пухлину! Тоді б за кілька місяців точно помер.

— Звичайно, ви правильно вчинили. Будемо сподіватися. Тільки добре розпиши йому призначення. Сам проконтролюй.

— Звичайно, Валерію Павловичу.

— Сподіваюся, п'ятихвилинку провели без нас. Ну, все. Я розмиваюся — зашиєте без мене. Дренажі постав довкола — все-таки розлитий перитоніт. І помийте усе, помийте старанно...

— Добре, Валерію Павловичу, не турбуйтеся, усе зробимо.

— Усім дякую.

Здираючи на ходу рукавиці, завідуючий клінікою вийшов із операційної. Гурський відразу ж благаючим поглядом вказав Олегові на двері.

— Іди, — зітхнув той, — сам бачиш, які справи — я б тебе не будив... Ставай он на професорське місце, ший.

Остання репліка була адресована інтерну і той, задоволений, почав обходити навколо столу на місце оперуючого.

***

У ординаторській хірургічного відділення знаходилося двоє лікарів і троє інтернів. Хірурги зосереджено писали, а інтерни залагоджували якісь свої проблеми.

— Мужики, — не міг заспокоїтися один із них, — ну, влетів учора наш Ясінський — атас! Зараз обіржетеся. Січете: біжить Вася нагору, спізнюється, дві хвилини залишається. Заскакує на поверх, не роздягаючись, звісно, а до нього якийсь мудак... Ну, ви ж знаєте, як Вася вміє розповідати. Каже, барига баригою. Халат пожмаканий, шкери розтоптані... І до нього: «Ви куди летите вдягнутий?». А Васька йому: «А у чім справа?». Мовляв, буде кожен санітар без п'яти хвилин лікаря взувати! А той йому: «Роздягалку внизу для кого зробили? Там належить роздягатися! Ви хто такий?». Васька й говорить: «Я тут працюю. Це ви хто такий?». А той просто очі вилупив! І з апломбом так: «А я головний лікар цієї лікарні. Аржанський — моє прізвище, може, чули?».

Обоє лікарів полишили писати і зайшлися реготом.

— От дає...

— Молодець... Про кого це ти розповідаєш?

— Та Васька, Ясінський...

— Ну, прикольний пацан. А він що, на п'ятихвилинки загальні не ходить? Не знає, як головний виглядає?

— Так ось і Аржанський його про це спитав! — зрадів інтерн. — Васька моментом у штани наклав та веде вже іншої: «А я тут інтерн, в хірургії...». Той далі: «А ви що, п'ятихвилинок не відвідуєте?». «Та відвідую...». «То, може, погано бачите?». Ну і приколупався — як це він, мовляв, за цілий рік спромігся жодного разу не прийти на п'ятихвилинку. Словом, «Хто ваш керівник?» і так далі...

Інтерн розпачливо зітхнув, переживаючи за друга та розуміючи, що подібне могло трапитися і з ним самим. А всі решта продовжували гиготіти.

Сміх перервався раптово. Коридором шаркали чиїсь швидкі кроки. Вони могли належати лише одній людині в усьому шпиталі. Було зрозуміло: сталося щось непередбачуване. Двері різко розчинилися, і до ординаторської заскочив Желязко. Він був у нестямі від гніву — очі буквально викрешували іскри, а сам професор задихався. Халат «задом наперед» виказував його обурений живіт, а традиційно короткі штани тріпотіли. Розкаряченими короткими пальцях обох рук професор гидливо тримав чиїсь затоптані шкарпетки та несвіжі кальсони з майкою.

— Хто сеодня ургентний интерн?! Я вас спрашую — хто сеодня ургентний интерн?!

Здавалося, його погляд мав би спопелити всіх трьох. Нарешті один із хлопців витиснув із себе:

— Ясінський... Здається, Ясінський...

— Ах, Ясинский? Где етот Ясинский?! Дайте мне етого Ясинского! Где он?

— Він на операції ще взагалі-то...

— Ах, он ещо и оперирует?! Ну ладно... Я ему покажу операцию! Он у меня будет оперируват...

І нестямний професор, струшуючи кальсонами, вискочив із ординаторської.

На обличчях усіх, хто знаходився там, відбилося повне нерозуміння. А потім усі по черзі пирхнули, хапаючись за голови по мірі розуміння того, що відбулося, і передбачаючи наступні події. Нарешті один із хірургів, знявши ковпака з голови, скуйовдив волосся і, хитаючи головою, промовив:

— Ну, все. Тепер «гайки» вашому Ясінському...

***

Вийшовши з операційної, Олег прямував коридором. На його обличчі проступили всі нюанси минулої ночі. Напевно, тому він кілька разів провів долонею по лицю від верху до низу, хоча б за допомогою цього масажу намагаючись зняти

1 2 3 4 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лікарня на відлюдді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лікарня на відлюдді"