Читати книгу - "“Культурна революція” в Україні, або Управління деградацією"

Чи є відповідь на питання, що первинне для людини — духовне чи матеріальне (речовинне)? Або іншими словами: хто у кого на службі — розум на службі в матерії чи матерія на службі в розуму? Однозначної відповіді немає, оскільки тільки кожна окрема людина може обрати, що для неї є первинним. Ця властивість знаходиться в її душі, там де воля і свідомість. Відповідно до рівня своєї свідомості людська істота приймає рішення надати перевагу матерії над розумом чи розуму над матерією. Матеріальне, як відомо, складається з вібрацій глухих і повільних. Воно обмежене в часі й просторі, призводить до страждання, хвороб, старості й смерті. Але завдяки нашому вільному вибору ми маємо змогу надати перевагу не матеріальному, а духовному, і як наслідок — матерія буде на службі в розуму. Лише тоді ми пізнаємо радість, здоров’я, молодість і вічність.

Загальновизнано й загальновідомо, що у світі, відбувалася, відбувається й відбуватиметься боротьба за території, за переділ сфер впливу, за сировинні джерела, ринки збуту й за світове панування. Нині домінуючою історико-соціальною категорією стає концепція цивілізації[7], оскільки в сучасній науці, зокрема в геополітиці, глобальні критерії стають панівними, і саме завдяки цьому здійснюється перехід від націй, народів і держав до міжнаціональних структур і процесів. Є безліч визначень і характеристик цивілізацій, а також множина критеріїв для поділу світу на цивілізації. Для тих, хто бажає глибше вивчати цю проблему, можна порекомендувати працю російського історика, біолога і соціолога М. Данилевського “Росія та Європа”, дослідження німецького філософа О. Шпенглера “Сутінки Європи”, фундаментальну 12-томну працю англійського історика А.Тойнбі “Дослідження історії”, в яких детально розглядаються різні аспекти цивілізаційного підходу до історичного розвитку.

За культурно-світоглядним критерієм виділяють три типи цивілізації:

Індоєвропейська, або ведична (арійська). Виходить з того, що людина — це вічна жива істота і не має початку й кінця свого буття. Вона повинна жити у злагоді з Богами, Космосом, Природою, суспільством як складова єдиного живого і розумного організму — Всесвіту, в гармонії зі своїм тілом і совістю. Моральність, потреба жити в любові й гармонії з Богами й з усіма іншими живими істотами є не елементом, а системоутворювальною віссю індоєвропейської цивілізації. Уособлення цієї цивілізації — Схід, Білорусія, Росія і Україна.

Китайсько-ламаїстська. Виключає багатоваріантність системи цінностей, певною мірою уніфікує їх і вирізняється культивуванням аскетизму та біологічного раціоналізму. Особистісні стосунки з Богами значною мірою підміняються прикладним містицизмом, маніпулюванням тонкими енергіями матеріального світу. За глибшого вивчення давніх Ведичних текстів можна переконатися, що китайсько-ламаїстський тип фактично є конкретним шаром багаторівневої індоєвропейської цивілізації, прийнятим народами Сходу як єдино правильний всього дві з половиною тисячі років тому, після приходу Всевишнього — Будди.

Іудеофарисейська. Демонічна цивілізація, яка виходить з того, що людина — Цар природи. Головна настанова цієї цивілізації — оволодіння світом. Всесвіт повинен слугувати їй. Індивідуалізм, егоїзм, нажива, свобода особистості, культ сили і власності — панівна система її цінностей. Вона йде шляхом підкорення Природи, владарювання над нею, шляхом науково-технічного прогресу, що руйнує середовище проживання, а отже — фізіологію і психологію людини.

Кожна з названих цивілізацій обрала свій магістральний шлях розвитку й за тисячоліття сформувала особливу, властиву тільки їй етнопсихологію мільйонів людей[8].

Уважний погляд на життя в Україні дає підставу для твердження, що впродовж багатьох тисячоліть тут сформувалася індоєвропейська цивілізація, високі духовно-моральні цінності якої закорінені в християнській етиці та добролюбності, працьовитості й доброчесності, взаємодопомозі та общинному самоуправлінні, в тій структурі буття, де духовні мотиви життя переважали над матеріальними, де метою життя були не речі, не боротьба за володіння ними, не споживання, а вдосконалення й перетворення душі. Саме ці духовні форми існування пронизують усе історичне буття українського народу, України і є підвалинами самобутньої української цивілізації.

Упродовж останніх трьох століть спостерігався потужний наступ іудеофарисейської (демонічної) цивілізації. Її агресивність з особливою силою виявилася на межі XX— XXI ст. Йдеться про горезвісну “Прометееву волю”, що не звикла до справжніх перепон — чи то природа, культура, чи навіть майбутнє. Всі суспільні науки іудеофарисейської (демонічної) цивілізації спрямовані на підпорядкування історичного процесу непорушним закономірностям, намаганням зробити його керованим. Уперше про це заявили діячі Французької революції, які задумали побудувати “новий світ”. XX ст. за багатьма показниками можна оцінити як небувале свято “Прометеєвої волі” новоєвропейської людини, яка висунула програму тотального оволодіння світом.

Нині уособленням іудеофарисейської (демонічної) цивілізації є США, Ізраїль, Західна Європа. I зрозуміла їхня осатаніла злість стосовно тих, хто, володіючи досконалими ведичними знаннями, прагне до Всевишнього, не хоче єднатися з сатаною, не хоче бути нещасним[9]. Експансія іудеофарисейської (демонічної) цивілізації здійснюється за підтримки лихварського, світового фінансового капіталу — фінансового інтернаціоналу, державних спецслужб, дипломатичних структур і масонства. Прикриваючись боротьбою за демократію, права людини і “загальнолюдські цінності” (цінності фарисейського іудаїзму), демонічна цивілізація вдерлася в Україну.

Безумовно, ідеологи сіонізму, визнаного свого часу Організацією Об’єднаних Націй однією з форм фашизму, добре розуміють, що шляхом науково-технічного прогресу людство ніколи не задовольнить свої