Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Користь незавершених справ 📚 - Українською

Читати книгу - "Користь незавершених справ"

153
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Користь незавершених справ" автора Марина Блохіна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:
у будь-яку точку планети всього за одну мить.

Я не знаю, скільки це продовжувалося. Здавалося, що вічність, але насправді, мабуть, тільки декілька хвилин. Раптом позаду мене почувся якийсь дивний звук, схожий на удар, а потім усе стихло. Я зупинилася, не знаючи, що робити далі. Обертатися було страшно, але стояти спиною до невідомої небезпеки — ще страшніше. Ноги ніби заклякли, я відчувала, що не зможу зробити й кроку. Адреналін та магія, які зовсім недавно вирували у крові, спали, наче лавина, і я відчувала цілковите спустошення, навіть страх уже відчувався не так гостро, як хвилину тому.

Я повільно, намагаючись не здійснювати різких рухів, повернулася обличчям до мерця, але замість нього якимсь неймовірним чином переді мною з’явився Він. Сірий кардинал Чародійського Відомства — Кирило Костянтинович Калиновський. Характерник[1].

Одягнутий, що незвичайно, в джинси, джинсову ж сорочку і смішну шапку з в’язаним помпоном. Він не любив одяг звичайних людей, і майже завжди, окрім випадків крайньої необхідності, носив широчезні сірі штани і того ж кольору футболку, що своїми розмірами більше нагадувала балахон чи переносну палатку. Кардинал завжди любив бути непомітним. Хоча, чесно кажучи, в такому дивному вбранні йому це вдавалося нечасто. Ось і зараз, напевно, хотів не виділятися у натовпі — і одягнув на початку жовтня шапку, і при цьому зовсім забув про куртку.

Що тут сказати? Кардинал — геній, а усі генії мають свої дивацтва.

— Якого біса? — вигукнув він, причому звертався точно не до мерця. — Яро, скажи на милість, що ти витворяєш?! Що ти взагалі тут забула? І чому, поясни мені, чому, кожен раз ти з’являєшся у самий невідповідний момент?!

Ех, от зовсім, зовсім не так я уявляла собі зустріч із старим другом! І чому ми не могли побачитися за інших обставин? Наприклад, за горнятком кави у якомусь кафе?..

— Е-е… Як би тобі пояснити… — я зам’ялася — таке зі мною ставалося майже завжди, коли Кір починав вичитувати мене, як мале дитя. Але потім, оцінивши ситуацію, я з подивом зрозуміла, що насправді-то не зробила якраз нічого поганого! — Та я взагалі ні в чому не винна! Я просто сиділа біля могили бабусі, і тут цей монстр… Я спочатку хотіла кинути в нього вогняною кулькою, але промазала, і побігла. Я так злякалася!.. — я сказала все це буквально на одному диханні, і раптом відчула, що на очі навертаються сльози, втримати які я просто не могла при всьому бажанні.

— О, ні… Ну, Яро, заспокойся… Тільки не треба тут рюмсати, ти ж не маленька дівчинка!

Ну, це спірне питання. Навіть у свої двадцять два я частенько відчувала себе саме маленькою дівчинкою, яку всі кинули, і яка опинилася одна-однісінька на незнайомій вулиці. Сльози все лилися із очей, і Кір не знайшов нічого кращого, окрім як обійняти мене і чекати, поки я сама не заспокоюсь.

Чекати довелося недовго. Всього лиш десять хвилин, і я знову була у порядку, а нагадуванням про недавню істерику були тільки червоні очі та мокрий від моїх сліз рукав сорочки друга.

— Пішли вже звідси… — втомлено сказав Кір, потираючи перенісся лівою рукою. — Тобі не здається, що кладовище — це не найкраще місце для розмови? А довгу розмову я тобі обіцяю, — друг кинув на мене грізний погляд, який на мене вже давно не діяв. — Що це за чутки про те, що краща аспірантка академії залишилася без ліцензії?

— Потім розповім, — я махнула рукою, не бажаючи прямо зараз вдаватися у подробиці. — А цього мерця ми тут так і залишимо?

— Я вже викликав патруль, так що з хвилини на хвилину вони вже будуть тут і приведуть все у порядок. А якщо ти не хочеш ще більших проблем, ніж ті, що в тебе й так вже є, то раджу тобі йти звідси якомога швидше.

— А ти залишишся?

— Ні… Щоб я ще звітував перед простими службовцями? Та ніколи. Я йду з тобою. Сподіваюся, ти запросиш мене у гості?

…Залишився таким же нахабним, як і півтора роки тому. Але при цьому змужнів, і якимось неймовірним чином з нескладного, худого авантюриста перетворився в справжнього красеня, і єдине, що не змінилося — це живі, якісь навіть трохи глузливі темно-сірі очі відтінку грозового неба. І як я могла йому відмовити?

Вже на підході до під’їзду я згадала про Скелета, якого ще не годувала вранці і пришвидшила крок, фактично тягнучи Кіра на буксирі. Він не пручався, тільки посміювався, мовляв, кіт-то дворовий, він може декілька днів не їсти, і нічого йому не станеться. Але морити Скелета голодом я все ж таки не збиралася, так що на свій третій поверх я злетіла всього за декілька секунд, і звичним помахом руки відчинила вхідні двері.

Кіт сидів під дверима і дивився на мене як на зрадницю. І правда, раніше я ніколи не забувала його погодувати, а сьогодні — як переклинило. Я збиралася його погладити, але він зашипів і відступив на декілька кроків назад, натомість на руки Кіру застрибнув сам, тільки-но той переступив через поріг квартири. І хто з нас ще після цього зрадник!

Чайник весело посвистував на плиті, чашки самі літали по кухні, ложки вистрибнули з шухляди і слухняно вляглися на стіл, Кір диригував всім цим оркестром, а я сиділа на стільчику у куточку і з заздрістю дивилася, як друг чаклував, розуміючи, що на найближчі півроку мені ця розкіш недоступна.

— Може, вже досить? — нарешті не витримала я, коли Кір, лукаво подивляючись на мене, почав перемішувати цукор у чашці за допомогою магії. — Це вже зайве! Невже тобі так тяжко взяти ложку у руку? Не треба мене дражнити! — після кожного слова я вдаряла рукою по куточку стола, але коли я закінчила і збиралася підвести риску останнім ударом, ніжки стола раптом підігнулися, і він, прямо як маленьке козенятко, відстрибнув від мене, так

1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Користь незавершених справ», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Користь незавершених справ» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Користь незавершених справ"