Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Серйозність проблеми, яку спричиняє розмаїта за змістом історія шаленства, віддавна вимагала не лише осмислення із залученням фахівців і відповідних методів лікування, але й вивчення з погляду, сказати б, conditio humana, позаяк усякчас привертає увагу художників, письменників, мислителів та інших. Саме через це «корабель шаленців» (або, якщо хочете, дурнів) — це алегорія, яка заледве не вперше зринає в шостій книзі Платонової «Держави» (488, В-Е):
…уяви собі таку людину, яка опинилась на чолі одного або багатьох кораблів. Керманич [ναύκληρον] переважає на судні всіх і зростом, і силою, проте він глухуватий, а ще короткозорий і небагато знає про мореплавне мистецтво, а між моряками не стихають чвари за право керувати кораблем: кожний вважає, що саме йому місце за стерном, хоча він ніколи не вивчав мистецтва мореплавства, не може вказати ні свого вчителя, ні часу, коли він ту справу опановував. Окрім того, вони навіть стверджують, що цього навчатися не треба, а того, хто каже, що треба, готові роздерти на шматки. Вони постійно надокучають керманичеві своїми проханнями, тиснуть на нього й роблять усе, щоб він віддав їм стерно, а часом, коли він не до них, а до інших хоче прислухатись, вони або вбивають тих інших, або викидають за борт. Шляхетному ж керманичеві вони підносять напій із мандрагори [μανδραγόρᾳι ἢ μέθῃ ἤ τινι ἄλλῳ], вино чи вдаються до якогось іншого засобу, тільки б звалити його з ніг, а потім захоплюють владу на кораблі, і тоді в їхньому розпорядженні опиняється все, що на ньому є; вони п’ють, бенкетують і ведуть корабель так, як тільки в них і може вийти. А ще вихваляють як славетного моряка і називають досконалим стерничим і знавцем кораблеводіння кожного, хто спроможний за їхньої співучасті захопити на кораблі владу силоміць або ж збаламутивши керманича, а хто не такий, того вони всіляко ганять і кажуть, що він ні до чого. Про справжнього керманича вони не мають зеленого поняття, навіть не підозрюють, що він повинен враховувати пори року, брати до уваги дні, а також небо, зорі, вітри й усе, що належить до його мистецтва, якщо він справді має намір займатися кораблеводінням, незалежно від того, чи це узгоджується з чиєюсь волею, чи ні. Вони переконані, що ані навчитися, ані набути вправлянням мистецтва керманича неможливо.
[пер. Д. Коваль]
Згодом цей образ використовується в XV столітті в книзі Себастіана Бранта «Корабель дурнів» (1494), яка надалі надихнула Ієроніма Босха на створення однойменної картини. У літературно-мистецьких творах тих часів мотив корабля, що блукає, нагадував дивовижний Ковчег порятунку. Але що означав цей образ тоді й що означає тепер?
Неважко помітити, як у звичному трактуванні поняття «шаленство» часто набуває негативних характеристик. Наприклад, ми говоримо про глупі думки, безґрунтовні вимисли, неточності, сплутані міркування, абсурдні теорії тощо. Шаленство простежується у поведінці та смаках, звичаях, подіях чи предметах. Почасти його вважають поняттям наївним. Та попри банальність «шаленства», яку помічаємо насамперед, неважко пересвідчитися й у його неоднозначності. Справді, нехай подекуди очевидним є «простацький розум», але шаленство буває також ретельно замаскованим і цілком спроможне набувати розумного вигляду.
Серед труднощів опису шаленства варто назвати відсутність належного способу його вираження. Тому воно нерідко проявляється символічно. Зараз вже, мабуть, нікого не дивує, що незвичні психічні стани були відомі ще на ранніх етапах розвитку культури. Їхні прояви часом приписували тим, кого вважали одержимим злим духом. Але ті, чия поведінка була загадковою, так само могли оголошуватися й обранцями богів.
Зокрема, близьке до «шаленства» поняття «безумність» уже звикли використовувати й без традиційного медичного змісту, маючи на увазі, наприклад, «безумні ідеї». Цим словосполученням натякають на винятковість ідеї чи надзвичайність чийогось задуму, досягнення небувалого, створення немислимого, припущення неприйнятного, реалізацію нездійсненного.
Важливим аспектом у питанні душевної неоднозначності стає проблема походження цієї «несамовитості». Деякі історично важливі події пояснювали «нестримними» станами людини. Та все ж потрібно визнати: шаленству й досі властиві такі прояви, які передовсім сприймаються як аномалія. Та водночас воно завжди наново визначається й перероджується залежно від суспільної організації. Тому цікаво осмислити поняття шаленства ще й як особливий символ культури.
Одночасно різнобічний образ шаленства стає об’єктом уваги дослідників у зв’язку з аналізом творчості Антонена Арто, Вінсента Ван Ґоґа, Миколи Гоголя, Фрідріха Ґельдерліна, Фьодора Достоєвського, Фрідріха Ніцше, Емануеля Сведенборґа, Джонатана Свіфта і багатьох інших. Також з’являється цикл праць, присвячених психологічному, психоаналітичному, психіатричному, навіть патографічному його описові.
У зв’язку з цим у тематичній літературі порушується чимало цікавих питань. Наприклад, як часто ми замислюємося над тим, що ж означають уже сталі ідіоми, на зразок «чути голоси» або «втратити душу»? Навіщо нам знати про те, як досвід шаленства змінюється від одного типу суспільства до іншого? І для чого взагалі потрібно знати, навіщо культури формують уявлення про «нормативність» і «відхилення»? І чи має типовий символічний прояв шаленства бодай якісь політичні впливи чи ідеологічні застосування в сьогоднішньому світі?[1]
Спробуймо звернутися до способів осмислення цих питань з огляду на діапазон культурних досліджень і розвідок з філософії, мистецтва, історії, соціології, медицини, літератури. Зрештою, загальну проблему можна сформулювати так: чи не криються, здавалося б, у яловому ґрунті шаленства цілком розважливі парості?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства», після закриття браузера.