Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Майстер і Маргарита 📚 - Українською

Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майстер і Маргарита" автора Михайло Булгаков. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Фантастика / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 147
Перейти на сторінку:
За дуже важливе повідомлення, котре для мене, як мандрівника, надзвичайно цікаве, — багатозначно піднісши пальця, пояснив закордонний дивак.

Важливе повідомлення, видно, таки справило на мандрівника сильне враження, бо він перестрашено обвів очима будинки, немов боячись у кожному вікні побачити по атеїсту.

"Ні, він не англієць..." — подумав Берліоз, а Бездомний подумав: "Знати б, де це він навик так вправно говорити по-нашому!" — і знову насупився.

— Але, дозвольте вас запитати, — після тривожної задуми мовив закордонний гість, — як же бути з доказами існування Божого, що їх, як відомо, є рівно п’ять?

— Ба! — співчутливо відповів Берліоз. — Жоден з цих доказів нічого не вартий, і людство давно здало їх в архів. Адже погодьтесь, що у сфері розуму ніякого доказу існування Бога бути не може.

— Браво! — скрикнув чужоземець, — Браво! Ви слово в слово повторили міркування невгамовного дідугана Іммануїла з цього приводу. Та ось чудасія: він дощенту поруйнував усі п’ять доказів, а потім, наче на глум собі, спорудив власний шостий доказ.

— Доказ Канта, — тонко посміхнувшись, заперечив освічений редактор, — також непереконливий. І недарма Шіллер твердив, що Кантові міркування в цьому питанні можуть удовольнити лише рабів, а Штраус просто брав на сміх цей доказ.

Берліоз говорив, а сам тим часом думав: "Але, зрештою, хто він такий? І чому він так добре говорить російською мовою?"

— Узяти б цього Канта, та за такі докази років на три до Соловків! — зовсім неждано бовкнув Іван Миколайович.

— Іване! — знічено шепнув Берліоз.

Але пропозиція запроторити Канта до Соловків не тільки не вразила чужоземця, а навіть викликала у нього захват.

— А й справді, справді, — скрикнув він, і ліве зелене око його, спрямоване на Берліоза, заяскрилося, — йому саме там місце! Адже казав я йому тоді за сніданком: "Ви, професоре, воля ваша, щось недоладне вигадали! Воно, може, й мудро, тільки надто незрозуміло. Вас на глузи братимуть".

Берліоз витріщив очі. "За сніданком... Кантові?.. Що це він верзе?" — подумав він.

— Але, — провадив далі чужоземець, не переймаючись Берліозовим збентеженням і звертаючись до поета, — запроторити його до Соловків неможливо з огляду на те, що він уже сто років з гаком перебуває в місцях набагато віддаленіших, аніж Соловки, і видобути його відтіль у жоден спосіб неможливо, запевняю вас.

— А шкода! — відгукнувся задерика-поет.

— І мені шкода! — погодився незнайомець, зблискуючи оком, і мовив далі: — Але ось яка річ мене непокоїть: якщо Бога немає, то, дозвольте спитати, хто ж керує життям людським та усім взагалі ладом на землі?

— Сама людина й керує, — вихопився сердито з відповіддю Бездомний на це, ніде правди діти, не дуже ясне запитання.

— Даруйте, — лагідно озвався невідомий, — для того, щоб керувати, потрібно, що не кажіть, мати точний план на певний, хоч би якоюсь мірою більш-менш пристойний термін. Отож дозвольте вас спитати, як може керувати людина, коли вона не лише позбавлена змоги скласти будь-який план хоча б на сміховинно куций термін, ну, років, скажімо, на тисячу, а й не може поручитися навіть за свій завтрашній день? І справді, — невідомий вже обернувся до Берліоза, — уявіть, що ви, до прикладу, почнете керувати, порядкувати й іншими і собою, загалом, так би мовити, саме розохотитесь, і раптом у вас... кхе... кхе... саркома легені... — на цих словах чужоземець солоденько посміхнувся, наче думка про саркому легені його втішила, — так, саркома... — мружачись, наче кіт, повторив він лунке слово, — і ось вашому порядкуванню край! Нічия доля, крім своєї власної, вас більше не обходить. Рідні вам починають брехати. Ви, прочуваючи лихо, кидаєтеся по вчених лікарях, далі по шарлатанах, а буває, і по ворожках. Що й перше, і друге, й третє — цілком безглузде, ви самі розумієте. І все це закінчується трагічно: той, хто ще недавно гадав, ніби він чимось порядкує, враз нерушно залягає в дерев’яний ящик, а навколишні бачать, що пуття від такого лежня більше ніякого, спалюють його в печі. А буває ще гірше, тільки-но чоловік намислить з’їздити в Кисловодськ, — чужоземець прискалив око до Берліоза, — здавалося б, дрібничка, а й ту довершити не спроможеться, бо невідь-чому раптом візьме послизнеться і втрапить під трамвай! Невже ви скажете, що це він сам собою так покерував? Чи не правильніше думати, що упорав його хтось зовсім інший? — після цих слів незнайомець якось чудно захихотів. Берліоз вельми уважно слухав неприємну розповідь про саркому й трамвай, і його почали непокоїти якісь тривожні думки. "Він не чужоземець... Він не чужоземець... — снувало йому в голові, — він занадто дивовижний суб’єкт... але, далебі, хто ж він такий?.."

— Ви хочете палити, як я бачу? — несподівано звернувся до Бездомного незнайомий. — Вам які до вподоби?

— А у вас усякі є, чи що? — понуро запитав поет, у якого цигарки скінчилися.

— То які вам до вподоби? — повторив невідомий.

— Ну, "Наша марка", — з серцем відповів Бездомний. Незнайомий негайно витяг з кишені портсигар і запропонував його Бездомному.

— "Наша марка".

І редактора й поета вразило не стільки те, що в портсигарі знайшлася саме "Наша марка", скільки сам портсигар. Він був величезний за розміром, з червоного золота, і на його покришці, коли вона відкривалася, зблиснув синім та білим сяйвом діамантовий трикутник.

Тепер літератори подумали кожен своє. Берліоз: "Ні, чужоземець!", а Бездомний: "От чортяка б його взяв! Га?"

Поет і власник портсигару запалили, а Берліоз, який не палив, відмовився.

"Треба буде йому заперечити так, — розважив Берліоз, — це правда, людина смертна, проти цього нічого не скажеш. Але річ у тім, що..."

Однак він не встиг вимовити цих слів, як заговорив чужоземець.

— Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те,

1 2 3 4 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майстер і Маргарита», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майстер і Маргарита"