Читати книгу - "Гуляйполе"

— Душа людини — то мій дух, і він — безсмертний. Саму людину вбити можна, бо то є земля. А дух мій в образі людини повертається до мене живим. Отже, ти мав би мені сказати не "убивці людських душ", а просто "убивці людей". Зрозумів? А до чого тут сновидіння? — поцікавився Всевишній.

— Та я цих грішників смажитему на сковороді і відразу буду показувати на великому екрані кінофільм про їхні злісні вчинки, які вони дивитимуться, як пекельні сни.

Господь пішов далі.

— А тут кого плануєш мучити? — Він став перед дверима, на яких було написано: "Верховенство справедливості".

— Це місце для обраних, тут спокутуватимуть гріхи вожді й генії людства, злі вчинки котрих завдадуть найбільше страждань планеті Земля та її поселенцям.

Бог відчинив двері саме цього відсіку Пекла, і з середини приміщення вирвалися у небесний простір жахливі крики та стогони, благання помилувати чи знищити душу грішника. Бог, почувши цей крик, від якого враз похололо все тіло, вмить зачинив двері.

— Що це?! — здивувався Всевишній. — Там уже хтось спокутує гріхи?

— Та ні, Господе наш. То я записав на Космічний магнітокруг свій голос. Ним я зустрічатиму своїх підопічних. Ну що, мудро придумано?

Бог нічого не відповів, а сам подумав: "Примусь дурня молитися — лоба розіб'є".

Він уже мовчки читав на входах до печер гасла: "Камінь спотикання", "Корінь зла", "Крокодилячі сльози", "Пісні Лазаря", "Все до лампочки", "Людина у футлярі", "На дні", "Повертають назад колесо історії", "Привиди комунізму", "Прокрустове ложе", "Роблять з мухи слона", "Яничари"...

— У моєму Пеклі, святий Отче, кожному — своє, — під-сумував Диявол, коли Господь закінчив обхід Пекла.

— Ти — злий геній... Ось що тобі скажу, — нарешті, зробив і свій висновок Господь.

Вони наблизилися до Едемського саду. То вже було володіння Раю, створеного Ісусом Христом, сином Господнім. Довкола — приємне сонячне проміння і дерева, що вигравали безліччю відтінків, і плоди на них були дивовижних форм і кольорів. Заспокійливу, комфортну тишу зрідка порушували тут своїм оксамитовим співом великі й малі різнобарвні пташки. Десь неподалік, чутно було, дзвеніла поміж камінням річечка і хтось біля неї хлюпався. Господь звернув у напрямку шелесту води. Виявилося, що у річці купалися Адам і Єва, перші люди, створені Всевишнім нещодавно в майстерні. Побачивши Інженера людських душ, молодята стрімко вискочили з річки й заховалися за фіговий кущ, боязко звідти визираючи.

— Ідіть-но сюди, до мене... Хто боїться Творця свого, той не вартий його милості і гріх свій не змиє у водах Йорданських.

Першим вийшов зі своєї схованки Адам. Він прикривав широким фіговим листком свій короткий орган, що висів у нього між ногами і був названий Богом Адамовим ребром. Якраз з цієї частини тіла Творець зробив Єву. За кмітливим задумом Всевишнього, його два перші, абсолютно досконалі зразки людей мали навічно залишитися в саду Едема і стати взірцем для усіх наступних подібних створінь. У них, цих перших двох зразках, були відсутні властивості розпусти, заздрості, гордощів, зажерливості, зневаги, гніву... А ще вони не знали, що таке сором, цнотливість і боягузтво. Аж нараз така несподіванка: Адам ховає своє вкорочене, але бадьоре і працездатне ребро від очей Божих. Це надто стурбувало Творця... Невже він десь помилився, конструюючи Адама? Чи може якийсь механізм відмовив? У якомусь органі не в належний бік закрутилися кульки? Збочив мозок? Певно, так. Але чому? Господь почав здогадуватися, в чому причина, а тому наказав:

— І ти, Єво, виходь! Усе явне не може бути таємним.

Жінка сором'язливо наблизилася до Бога. Вона створена бездоганно стрункою і вродливою, явилася зараз перед своїм Конструктором грудастою, пузатою, з веснянками на набряклому обличчі і з помітно розширеною сідницею — ну потвора та й годі!

— Ти з'їла плід з дерева пізнання добра і зла? — вже здогадався Господь, у чому справа, але все ще не хотів вірити сам собі.

— Так... Мені його дав Адам... У фігових кущах Едемського саду, біля річки... Так приємно було, подібних солодощів я ніколи не куштувала.

— Але ж я заборонив вам пізнавати добро і зло... Бо хто не здатний утриматися від солодкої спокуси, той спокуситься й на злодіяння.

Єва й Адам стояли перед Богом з похилими в покорі головами.

— Хто вас спокусив стати грішниками? — допитувався їх Господь.

— Змій, — відповів Адам.

— Великий і добрий Змій, — підтвердила Єва.

— Змій добрим не буває. Його добро — то лише початок підступної гри й вигоди для себе. Бійтеся Змія, він завжди лукавий.

Творець недобре глянув на Сатану, який стояв позаду і корчив з себе дурника.

— Навіщо так вчинив? — спитав його Господь. — Тільки не обманюй. Бо неправда, навіть солодка, засмучує до гіркоти, а правда може й жорстока, виводить з темряви.

— Я хотів, святий Отче, якомога швидше запустити в роботу Пекло. Гадаю, що за таку спокусу, за зраду