Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гра на багатьох барабанчиках 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра на багатьох барабанчиках" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 90
Перейти на сторінку:
розмові. Виглядало, що вона усіх їх тримає в кулаці, як жмут серветок.

Ну, й була також із ними за столом мовчазна панна Шацкі — компаньйонка Ульріки, її секретарка, покоївка і, безсумнівно, її хлопчик для биття. Це була жінка за сорок, пухкенька і наче присипана попелом — виваляне в пилюці тістечко. Великий мережаний комірець відвертав увагу від її материнського, занепокоєного обличчя. Коли до неї зверталися, вона червоніла, рум'янилася, наче тістечко, поблискувала рожевим, червоним, як галяретка з малин, але за мить знову в'янула. Ульріка була з нею більш ніж шорсткою.

Вертаючись у метро і весь час пам’ятаючи про каблук, С. довідалася про гру у Вбивцю. Її трохи здивувало, що замість вести ґречну розмову про мету приїзду, про майбутнє детективного роману у світі чи, наприклад, про недобросовісність видавців і надто повільну реакцію агентів, вони просто порозсідалися на канапах у вітальні і почали грати. Ясно, що йшлося про те, аби читач мав змогу придивитися до них уважніше. Вже повинна зав’язуватись інтриґа. Вже повинні з’явитися перші делікатні й неоднозначні вказівки. С. почала тепер читати дуже уважно. Якби мала обидві руки вільні, то із задоволенням би їх потерла — ось, починається. Але не мала. Лівою тримала книжку, а правою притримувала сітку із закупками. Куточком ока зауважила, що на сусіднє сидіння всівся чоловік у шкірянці з доберманом на короткому повідці. Собака подивився на неї неприязно.

Гра полягала в тому, що всі мали заплющити очі, а в цей час Ведучий, ходячи довкола, визначав дотиком пальця Вбивцю. Потім Вбивця показував очима Жертву, що, звичайно, міг бачити тільки Ведучий. Ведучий голосно називав її ім'я. Тепер усі розплющували очі, і починалася головна частина гри, тобто Слідство. Вони повинні були встановити, хто Вбивця. Якщо помилялися, Вбивця убивав ще раз. Якщо вгадували, Ведучий вибирав нового Вбивцю.

Спершу С. не цілком зрозуміла правил, і усе — правду кажучи — видалося їй досить дивним. Але незабаром збагнула задум оповідача: йшлося про те, щоби читач отримав відповідну інформацію про персонажів і відносини між ними. Вона прийняла ці правила за добру монету. Нехай грають.

Першою жертвою був Фрухт, ведучою, звичайно ж, Ульріка.

— Розплющ очі, Фрухт, — сказала вона. — Ти вже мертвий.

Фрухт, схоже, був неприємно здивований тим, що саме його убили першим. Він вип'яв губи й потягнув добрячий ковток коньяку.

— Ну, починаймо, — підганяла їх господиня. — У кого міг бути мотив, щоби вбити пана Фрухта?

— Може, не будемо казати «вбити», — стямився раптом Лу. — Може, казатимемо «елімінувати», «усунути», не знаю, як ще. «Вбити» недобре звучить. Мабуть, ніхто, хто вбиває, не думає, що він «вбиває», ви ж добре це знаєте. До того ж, я не хочу бути «убитим».

— Адже це тільки слова, — кинув упівголоса Лонгфелло. — Більше почуття гумору, колего.

Решта також проігнорувала зауваження Лу, а в дужках було написано, що Анна-Марі подумала про нього: «невротик».

— Пана Фрухта вбив Джон, Джон Лонгфелло, бо той має кращу від нього кімнату. Ближче до лазнички, — голосно сказала Анна-Марі.

Лонгфелло в ролі підозрюваного зберігав зразковий кам’яний вираз обличчя, а Ульріка усміхнулася.

— Для початку добре, але я би воліла мати якісь переконливіші мотиви.

— Заздрість, — невпевнено кинула панна Шацкі й одразу зробилася червона.

— Чи я можу боронитися? — запитав Лонгфелло.

Ульріка притакнула.

— Боронися, звичайно. У цьому все й полягає. Боронися, навіть якщо ти винен, заводь нас на манівці, затирай сліди. Інакше буде нудно.

— Я не думаю, що мотив заздрости можна сприймати серйозно, — почав англієць. — Чого би я міг заздрити панові Фрухту, окрім лазнички? У Франції детективи ніколи не матимуть такого значення і пошани, як у моїй країні. Це напряму стосується пошани до авторів. Я написав двадцять чотири книжки, маю певне становище, мої книжки перекладені багатьма мовами, кажуть, що я класик детективу…

Фрухт перервав на півслові.

— Я не пишу детективів. Я пишу романи, вдаюся до гри, граюся мовою, розраховую на ерудицію читачів, достосовую мітологічні мотиви. Я використовую можливості цього жанру, щоб вести літературну гру з читачем. Це не просто детективи, такі як… — тут він схаменувся і втупився у дно чарки.

Ульріка закликала його до порядку.

— Жертва мовчить. Такі правила.

На жаль, у цей момент С. мусила перервати, аби вийти на своїй станції. Ідучи додому, вона мала охоту читати дорогою, але розуміла, що з розхитаним каблуком це було би небезпечно. Їй сподобалася ця гра. Якщо в неї грати серйозно, то могла би бути чимось на зразок групової психотерапії. Вона подумала, що могла би якось запропонувати її своїй родині. Її чоловік обмінювався з ними, може, п'ятьма словами на день, старший син майже не бував удома, а донька замикалася в кімнаті й слухала понуру, брязкітливу музику. Навіть кіт просиджував цілими днями на балконі, вдивляючись із якоюсь звірячою меланхолією в сусідні дев’ятиповерхівки. Хто з них убив би кота?

На обід вона зробила швидку лазанью з пакета і випрасувала собі вихідну сукню. Потім якийсь час тривав пошук улюбленої сорочки її чоловіка. Та виявилася брудною, була засунута за калорифер у лазничці.

— Я читаю цікаву книжку, — сказала йому в таксі, але він уже зав'язав розмову з водієм про переваги газового двигуна над бензиновим.

Новий дім знайомих виявився таким гарним, що їй аж стало сумно. Господиня провела кімнатами, які ще пахли свіжою фарбою і деревом, показала обидві лазнички. Ота більша мала величезну двоособову ванну, і С. раптом захотілося викупатись у чомусь такому. Налити собі пінистої рідини

1 2 3 4 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра на багатьох барабанчиках"