Читати книгу - "Ніч на Івана Купала"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згодом вона навчилася визначати асортимент молочних продуктів за довжиною черги. Це було нескладно, бо за самим лише молоком або самою лише сметаною завжди вишиковувалася менша черга. Ще пізніше Ляна навчилася займати чергу у кількох сусідніх магазинах відразу. Це було вже тоді, коли черги стали суттєво довшими, крім грошей, на деякі продукти потрібні були ще й купони, а часом привезеного могло не вистачити на всю чергу. Тоді багато хто займав відразу кілька черг, бо в одні руки відпускали лише обмежену кількість дефіцитного товару.
Цей період затяжних черг співпав із піком популярності мистецької колонії, заснованої і розформованої Маркіяном, але Ляна пропустила цей пік, бо тоді ще не була знайома із Маркіяною, Яніною та Анною, а серед однолітків у її дворі, з яких досі складалося коло її спілкування, ніхто такими речами не цікавився.
Коли вони всі разом опинилися у зачиненій на літо і перетвореній на міні-гуртожиток сільській школі, їхні стосунки ще не переросли у ту тісну дружбу, майже нерозлучність, у яку вони складуться під кінець навчання, їхня ідея ще тільки зріла, не оформившись в остаточне рішення і додаючи змісту їхнім посиденькам після пар і їхнім теревеням за пляшкою поцупленого з батьківського бару саморобного кавового лікеру.
Маркіяна і Яніна товаришували давно, з самого дитинства, та у них і не було іншого виходу. Яніна мовчки підпорядковувалася владній та ініціативній Маркіяні, батьки якої так хотіли сина, що дали дитині ім’я ще до зачаття, а потім просто додали «а» в кінці, символічно зафіксувавши таким чином свою поразку. Маркіяна була яскравою білявкою, трохи заповною, як і всі в ті часи культу калорій і зацикленості на поїданні дефіцитних продуктів, коли надмірна кількість мала компенсувати бідність асортименту. Вона бачила своє майбутнє на сцені, а не в науці, тоді як її батьки бачили все зовсім навпаки. З дитинства відвідувала неодмінну для дітей із сімей її кола музичну школу по класу фортепіано, бо на скрипку, де необхідно було мати абсолютний слух, її не взяли. Маркіяна хотіла на вокал, але, попри приємний тембр її голосу, діапазон визнали надто обмеженим. Яніна, навпаки, мала дуже широкий діапазон голосу і абсолютний слух, їй навіть пропонували займатися приватно, аби згодом вступити до консерваторії на вокальний. Але Яніна відмовилася, вона не бачила себе на сцені, хотіла бути науковцем. Вона чи не єдина з них послідовно і наполегливо добивалася поставленої ще у середній школі мети і захистила докторську дисертацію в день свого тридцятиріччя. При цьому вона з першого курсу співала відразу у двох хорах – народному і церковному, в обидвох була старостою, а у вільний час «на слух» розучувала партії найскладніших вокальних арій із класичних опер.
Маркіяна також реалізувала своє бажання і стала солісткою групи під назвою «Голубий птах з рожевою відзнакою». Вона часто скаржиться, що журналісти вже задовбали її питаннями, яку саме гомоеротичність вона мала на увазі – геївську чи лесбійську, а вона втомилася пояснювати їм про українське поетичне кіно, Метерлінка, у якого птах був синім, і тому вона трохи послабила інтенсивність кольору, про символічний театр, голубу мрію і всю цю прутню, яку вони все одно пропускають повз вуха, у кращому разі розчаровано зазначаючи, що назва групи Маркіяни не має нічого спільного зі створеною нею першою в Україні організацією захисту гомосексуальних меншин. Це дає привід до численних пліток, які Маркіяна не спростовує, але й не підтверджує. Невідомо, чи вона справді знайшла в собі відповідні схильності, чи просто вирішила скористатися халявним піарним ресурсом.
Менш скандальні видання просто називають назву її групи невідповідною до попсовості репертуару, а солістці дорікають обмеженим діапазоном голосу. Хоча насправді Маркіяна зовсім не була попсовою, вона була вишуканою, начитаною, з хорошим смаком та вихованим ще в дитсадку почуттям міри, просто вона мріяла виступати на стадіоні під захоплений рев натовпу, роздавати автографи, отримувати сотні любовних листів від шанувальників, записувати супердорогі кліпи, щодня читати про себе вигадки бульварної преси. Про цю свою мрію вона говорила відверто, не прикриваючись звичними в таких випадках відмазками про самореалізацію, любов до мистецтва, необхідність контакту з публікою. Маркіяна вважала, що популярність як життєва мета нічим не поступається будь-якій іншій життєвій меті і фальшива скромність тут зовсім недоречна, потрібно мати мужність називати речі своїми іменами. Такої мужності їй не бракувало, і вона не раз доводила це ще у період їхнього студентства, хоча ця риса далеко не завжди додавала їй шанувальників.
Мрія стати популярною співачкою з’явилася у Маркіяни після розлучення батьків. Яніна пояснювала це дитячою спробою помсти: батькові – за те, що пішов до іншої, матері – за надмірну вимогливість і суворість. Про те, що намагання батьків виховати дитину-вундеркінда часто призводять до дитячих неврозів та істерій, які дають про себе знати в дорослому житті, Яніна знала з власного досвіду. Одним із найяскравіших спогадів її дитинства було відчинене влітку вікно у двір, з якого долинають радісні крики сусідських дітлахів, що грають у класики, резинки, війнушки або хованки. У них канікули, вони вільні і відпочивають, а Яніна проводить час за розучуванням гам, етюдів та п’єс, потім репетиторка з англійської, художня школа, в коридорах якої стоїть стійкий запах дитячої сечі та олійної фарби. Музична школа, до якої потрібно було далеко їхати, а потім повертатися в годину пік у переповненому тролейбусі, у якому над головою обов’язково нависає якась розпарена масивна тітонька у синтетичному одязі, від густих випарів тіла якої паморочиться в голові і чомусь закладає вуха. А потім домашні завдання під запах присмаженої в томатній пасті цибулі, що її мама клала в борщ, Яніна ненавидить цей запах, але мама не уявляє борщу, звареного по-іншому. Щосуботи вони з мамою пекли на кухні торт, а Яніна постійно щось плутала у складних рецептах, записаних мамою нашвидкуруч із типово слов’янськими примітками типу «борошна скільки візьме», «посолити на око» чи «пекти до готовності». У Яніни завжди брало борошна більше або менше, ніж потрібно, і тісто було надто «забитим», або ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч на Івана Купала», після закриття браузера.