Читати книгу - "Материками й океанами"

Коч повільно обходить мис. Плеще в борт хвиля. З берега повзе осінній туман.

Що це за мис? Можливо, північніше його нема виступу на всій великій сибірській землі?

Але не це займає Акакія Мурманця. Хіба мало мисів обійшов коч! Помори ходили і далі на північ, та не вздовж берега, а у відкритому морі.

На південь, хутчіш на південь! Тільки б дістатися людського житла.

Все скупіше світить сонце. Тепер воно не підбивається високо навіть опівдні. Холоднечею дихає океан. Повіяли зустрічні вітри. Видно, зима заморозить коч біля набридлої тундри.

Мурманець придивляється до берегів. Он, здається, придатна затока. На косі багато крупного плавника. Снігом його не занесе: місцина відкрита вітрам. У тундрі мають бути песці та олені.

Коч повертає в затоку.

— Ну, браття, — каже Акакій і розгонисто хреститься, — дісталися! Доведеться, видно, бідувати тут. Беріться за сокири. Рубай поварню.

Не раз зимував Мурманець у таких «поварнях» — хатках із плавника. Поставили її міцно, склали з каміння піч. Зрихтували і нарти — легкі санки — їздити по дрова.

Настала полярна ніч. Мореплавці возили плавник, рихтували мисливську снасть виплавляли олив'яні кулі, зробили рогатину на випадок, якщо завітають білі ведмеді. Грали в шахи, вирізані з мамонтової кістки, знічев'я наводили олив'яні візерунки на держаки ножів.

Потім настали важкі дні. Житніх сухарів і толокна залишилось зовсім мало. За стінами хатинки не перший тиждень гула хуртовина. Коли вона трохи вщухла, Акакій пішов на полювання. Але тундра була мертва. Він повернувся ні з чим.

— Загинемо тут ні за цапову душу… — почав було купчик, але заткнувся під важким поглядом Мурманця.

Акакій відігрів замерзлі руки і знову пі-. шов у тундру. Увечері він приніс песця. Помори вважали м'ясо цієї полярної лисиці за нечисту, погану страву. Купець, переборюючи огиду, перший потягнувся до казана. Жадібно плямкаючи, він ковтав песцеве м'ясо. Потім крадькома поклав під нари білу шкурку, що її кинув Мурманець.

— Помирати збираєшся, а хутро ховаєш. У раю, чи що, торгуватимеш? — посміхнувся Акакій.

Дні тяглися чорні, схожі на ночі. Пітьма налягла на тундру. Оленячі стада покинули океанське побережжя, песці потрапляли в пастки дедалі рідше. Мисливці поверталися з голими руками — стомлені, голодні, злі.

Напровесні вже дехто не міг підвестися вранці з нар. Вкутані кожухами, до всього байдужі, стогнали хворі. Бувало, по кілька днів зимівники нічого не їли, крім потрощених кісток песців; жували ремені з сириці.

А коли повіяли теплі вітри, сталося непоправне лихо: посуваючись, крига розчавила коч. Уціліла тільки шлюпка.

Що діяти далі? Ті, котрі ще тримались на ногах, радили пливти на південь: адже ж мають бути десь поблизу табори кочівників.

Іван, Акакіїв помічник, підтримав їх. Але він не міг покинути хатинку: дружина його зовсім заслабла. І сам Акакій не міг пливти: його мучила цинга. Він розумів, що на шлюпці буде зайвим тягарем. Краще вже померти на березі. А можливо, прилетять сюди птахи, прийдуть олені, буде що заполювати — тоді, одужавши, можна долом піти назад, до п'ясінських козацьких зимовищ. Влітку тундра прогодує — живності в ній вистачає.

Вирішили, що кожному — своя дорога. Зібрали майно, полічили гроші і розділили все порівну, по-братськи. Довго дивились ті, що залишилися в хатинці, як пірнає в хвилях шлюпка, керована кволими руками.

Потім спохмурнів океан, розгулявся. Ледве дісталися мореплавці невеликого острівця, ледве встигли витягти на берег свій підмоклий скарб, як хвилі жбурнули на каміння їхню шлюпку.

І не побачили більше рідного краю ні ті, хто залишився в хатинці, ні ті, що знайшли ненадійний притулок на острові. Можливо, доконала цинга…

19 серпня 1878 року напроти мису Челюскін з'явились два кораблі славнозвісного мандрівника Норденшельда. Святкові прапори майоріли на щоглах, корабельна гармата дала салют, який на смерть перелякав білого ведмедя.

«Ми досягли великої мети, до якої люди прагнули протягом століть. Уперше судно стояло на якорі біля найпівнічнішого краю Старого Світу», — записав цього дня Норденшельд.

Мандрівник, можливо, закреслив би в цих рядках, які Пізніше облетіли весь світ, слово «вперше», якби дізнався, що невідома російська експедиція досягла морем найпівнічнішого краю Азії за два з половиною століття до нього.

Але кораблі Норденшельда пройшли повз острови Фаддея. За мандрівником укріпилась слава першої людини, яка обійшла морем мис Челюскін.

На довгі століття загубився слід людей, які здійснили одне із найвидатніших плавань першої половини XVII століття. Нічого не знали ми про їхні подвиги доти, аж поки моряки з «Норда» виявили старовинні мідні казани на островах Фаддея. Цілком можливо, однак, що експедиція Акакія Мурманця була не єдиною російською експедицією, якій пощастило ще на початку XVII століття обійти морем мис Челюскін. Пошуки слідів стародавніх мореплавців у Арктиці тривають, і виявлено вже чимало нових знахідок.

Але ви спитаєте: де ж докази, що плавання Мурманця відбувалось хоча б приблизно так, як про це щойно розказано? Хіба пощастило знайти в архівах літописи, в яких згадується про експедицію?

Ні, таких літописів поки що не знайдено.

Єдині докази — це знахідки команди «Норда» і знавця історії Сибіру, відомого радянського археолога Олексія Павловича Окладникова, який плавав пізніше до місця розкопок. З ним ми ще зустрінемось на сторінках цієї книги.

Кожна річ сказала своє слово тому, хто розуміє мову старовини.

Про те, коли була споряджена експедиція, розповіли монети. Їх пощастило зібрати дуже багато — понад три тисячі. Такі великі гроші могли знадобитись тільки для торгівлі. Третина монет належала до часів Івана Грозного. Багато монет було відкарбовано за царювання Федора Іоанновича і Бориса Годунова. Траплялись також монети Лжедмитрія, Василя Шуйського і Михайла Романова. Останніх було зовсім мало. Значить, експедиція вирушила незабаром після 1613 року, коли Михайло тільки-но вступив на престол і не встиг ще випустити багато