Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кровна мста 📚 - Українською

Читати книгу - "Кровна мста"

318
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кровна мста" автора Ярослав Яріш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 100
Перейти на сторінку:
до мене на поміч.

Лука кивнув головою на знак згоди.

Мстислав пішов. Редедя, вищирившись, уже чекав на нього, манив рукою, аби русин рухався хутчіш. Мстислав ішов упевнено, легко, розминаючи по дорозі плечі і руки. Чим ближче підходив, тим кроки ставали швидшими. Раптом касог із диким риком зірвався з місця – і вони побігли, з розгону зчепилися люто, загарчали і засопіли, намагаючись звалити один одного з ніг.

Боротьба виявилась довгою. Обоє були вправними борцями, сильними і швидкими. Редедя намагався вхопити Мстислава за пояс, аби підняти й кинути, та князь тмутараканський вправно ухилявся, також роблячи спроби звалити касозького богатиря, але дарма.

Минув час. Сили поволі покидали обох, піт котився градом. Обидві дружини, вигукуючи та б’ючи мечами об щити, все ближче і ближче підходили до борців, підтримуючи та додаючи запалу. Мстислав навіть почув голос Вуя, котрий щось підказував, але його слів князь розібрати не міг.

Побачивши, що з наскоку руського князя не взяти, Редедя вирішив використати свій зріст і вагу тіла. Він обхопив Мстислава, мов кліщами, і наліг на нього, пригинаючи до землі. Мстислав стояв. Знав – якщо тільки опиниться на землі, Редедя його тут же задушить. Князь напружив усі свої м’язи, кожне сухожилля аж тріщало від велетенської напруги. Усі звуки почали повільно віддалятися, тільки все виразніше було чути, як б’ється серце. Сила швидко виходила, Редедя перемагав…

– О Пречиста Богородице, – раптом попросив Мстислав. – Допоможи мені! Якщо подужаю його, поставлю церкву в ім’я Твоє!

З останніх сил Мстислав швидким рухом вхопив супротивника за пояс і почав підводитися. Захват був блискавичним, так що Редедя і незчувся, як його відірвали від землі. Він махав ногами, бив Мстислава по спині, та було вже пізно.

Мстислав кинув касога сильно, з розгону, так, що аж тверда земля задудніла, а обидві дружини охнули. Редедя застогнав, кров пішла йому з носа. Мстислав став над ним, кинув оком на касогів, але вони в бій не пішли. Тоді підняв угору руку, даючи знак своїм. Редедя почав підводитися, але вже не міг – надто сильно ударив його супротивник об кам’янисту землю. Богатир сперся на лікті й поглянув мутним поглядом на Мстислава.

– Чого ждеш, хіба ж не відаєш, що чинити? – спитав ламано.

Мстислав знав – лишати його живим не можна, та й сам Редедя жити в ганьбі не захоче. Він справжній воїн, і скоро хоробрі касоги співатимуть пісні про свого князя.

З тою думкою Мстислав вихопив ножа і коротким ударом зарізав касога. Редедя видихнув і обм’як.


Касоги не пішли в бій: ураз опустилися їх знамена і зброя. Руси ж кричали з радості, гриміли оружжям, вихваляючи свого князя.


Мстиславові не потрібні були кровні вороги в тім краї. Він обклав касогів даниною, забрав добро Редеді як воєнну здобич, а його родину – як заручників. Так треба було. Тепер Мстислав має мислити не як дідо, а як мудра прабабка – княгиня Ольга. Він віддасть свою дочку за одного з Редединих синів, а другого виховає коло себе як власного. І добро батькове синам поверне, аби тільки був мир поміж русами і хоробрими касогами – ворогів у Русі і так доволі.


Як повернувся Мстислав із походу, то кольчуги не зняв, навіть за стіл не сів, а тут же зібрав своїх бояр.

– Коли-м боровся з Редедею, то пообіцяв єсмь Богородиці, що церкву їй збудую, аби тілько помогла касога побороти.

Бояри його підтримали, вони тут же визначили місце під будівництво, оглянули його й у скорому часі князь Мстислав заклав у місті храм Пресвятої Богородиці.


Отож із сусідами поки що буде спокій. Тепер треба подивитися на північ, на Русь, де вокняжився, сів на столі отчому брат його Ярослав.


У світлиці разом із князем сиділи його бояри Роман та Мирослав, а ще купець новгородський Вадим. Мирослав розповідав, що бачив і чув у Києві, князь слухав.

– Ярослав рече, абись ішов княжити до города Мурома, – підсумував свою довгу розповідь боярин Мирослав.

«Бери собі, небоже, що мені не гоже», – подумав собі Мстислав. Та на більшу щедрість князь тмутараканський чомусь і не розраховував.

– Із печенігами ратитися не думає? – запитав Мстислав.

– Рече, що має мир зі степовиками.

– Уже мій дідо мав із ними мир. Отець мій так і не відплатив степовикам сповна за смерть Святослава. Їх треба покорити, витіснити, а землю їхню заселити русинами, аби ми твердо могли стати на березі морському. Реклисьте Ярославові ті слова?

– Реклисьмо. Та він на своєму заперся: рано ще. Каже: під стінами города степовиків можна бити, коло лісу, на болоті, за рікою повноводою… Тілько не в чистому полі.

Мстислав мовчав. Бояри мовчали також, не знаючи, що казати. Цим скористався купець Вадим.

– Іди до Мурома княжити, добре тобі буде. Земля та многа, на звіра багата. Я тобі, княже, смушки продавати буду в Царгороді, аби мене тільки не займав ніхто. У багатстві, розкоші жити будеш.

– А ратитися з ким? – із сумом запитав князь.

Видно, купець не чекав такого запитання: розгублено поглядав то на Романа, то на Мирослава. Нарешті відповів:

– Племен і язиків там много. Завше знайдеться якась весь, аби розорити.

Мстислав посміхнувся.

– Весі палити – не по мені.

Бояри мовчали, купець же, розігрітий медом, продовжував теревенити:

– Ти, княже, єси великий воїн. А войовнича русь зародилася у наших землях, північних, тож і тобі там місце. Коли в русича народжується син, то отець у колиску дає йому меча, і отрок із того часу вже стає воєм. Тим мечем він бере собі те, у чому потребу має. Коли ж ми разом із варягами прийшли до Києва, то і поляни стали руссю називатися. Ми навчили вас воювати, показали шлях у греки.

Мстислав слухав

1 2 3 4 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна мста», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кровна мста"