Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

поступальний розвиток його творчості. Ці романи утвердили автора в очах читачів, в оцінках тогочасної критики як послідовного і принципового реаліста, народолюбця, гуманіста. Неабияке значення мало й осмислення письменником головних напрямків і течій тогочасної літератури, досить ясно висловлене в нарисах і критичних працях («Непевні думки про мистецтво», «Силуети шести романістів», «Коментар»), у яких Голсуорсі заперечує модернізм, високо оцінює значення реалістів узагалі і насамперед російських. В 1915 році у статті «Мистецтво і війна» він полемізує з російським модерністом Ф.Соллогубом і протиставляє модернізмові реалізм класиків російської літератури. Разом з Бернардом Шоу він посилає привітальну телеграму Максимові Горькому в зв'язку з прем'єрою його п'єси «На дні» в лондонському театрі 1911 року. В названих художніх і критичних працях висловлювалися й деякі хибні погляди щодо «мистецтва для мистецтва», але не Ці окремі помилки визначали розвиток творчості Д. Голсуорсі. В ці роки він виступає з позицій письменника-гуманіста проти страхіть першої світової війни.

Переходом від першої до другої частини «Саги про Форсайтів» стала коротка повість, за англійською термінологією long short story (довга новела) —«Останнє літо Форсайта», опублікована навесні 1918 року в збірці «П'ять оповідань». У цій повісті змальовано, як розвивається помірковане «бунтарство» старого Джоліона проти форсайтівських принципів. Він не лише помирився зі своїм «блудним» сином, художником Джоліоном-молодшим, а й став покровителем Айріні, що зігріла своєю дружбою останній рік його життя.

Дія другої частини трилогії — роману «В зашморгу» (1920) — розгортається в 1899—1901 роки; тут розповідається про спроби Сомса повернути Айріні, про її одруження з молодшим Джоліоном, про одруження Сомса з дочкою хазяйки ресторану француженкою Аннет, і в кінці — народження дочки Сомса Флер і сина Айріні Джона. Визначні події останніх років навчили письменника зважати на хід історичного розвитку, розкривати складні зв'язки особистого й суспільного в житті людей. Саме це ми й бачимо в названому романі: всі діти Джоліона-молодшого — Джун, Джоллі, Голлі і Сомсів племінник Вел вирушають до Південної Африки на війну. Джоллі помирає, Вел одружується з Голлі, і вони залишаються там на багато років.

Широко освітлюється в романі кінець «вікторіанської доби». Епізоди з життя персонажів прямо чи опосередковано пов'язано з сучасними автору подіями, наприклад, боротьбою навколо справи Дрейфуса, з подіями, що відбулися в минулому столітті — антиколоніальне повстання сипаїв у Індії і перемога повсталих бурів над британським військом під Маджубою 1880 року, Кримська війна, діяльність Гладстона, революція 1848 року. Найстарші з Форсайтів згадують навіть про суспільний резонанс після смерті Наполеона І в 1821 році.

З історичними подіями автор частково пов'язує й розвиток образу Сомса саме як власника, наголошуючи на його типових для англійської буржуазії рисах. Так, перед початком англо-бурської війни, переживаючи ще одну відмову Айріні повернутися до нього, Сомс несподівано зводить в одне ці зовсім різні явища: «...Підходячи до свого клубу, він нарешті зупинився купити газету. Заголовок проголошував: «Бури відмовляються визнати наш сюзеренітет». «Сюзеренітет! Так само, як і вона!— подумав він.— Сюзеренітет! Він і досі належить мені по закону».

Якщо в першій частині трилогії історизм позначався лише на зображенні відживання старого і зростання й зміцнення нового покоління, то в другій частині історизм Голсуорсі поглиблюється. Завдяки цьому палітра митця збагачується все новими й новими барвами, глибше розкриваються і повнокровнішими стають образи персонажів. Так і образ Сомса ми бачимо тут не лише в сфері особистих стосунків і почувань, автор всебічніше розкриває його політичні погляди: Сомс виправдує імперіалістичну війну в Південній Африці, ненавидить соціалістів, вороже ставиться до народу. Спостерігаючи за масовою «патріотичною» демонстрацією, Сомс відчуває страх: «...наче він побачив, що хтось вирізає з його купчої статтю на право «повного й необмеженого володіння власністю». Відчувається страх і в словах його родича Джорджа, коли він каже Сомсові: «Знаєш, настане час, коли ми змушені будемо провчити цих гультіпак: вони зовсім знахабніли — всі радикали й соціалісти. Їм кортить відібрати в нас наше майно».

Отже, якщо в першій частині, написаній у стилі сімейної хроніки, організуючим сюжетним моментом була суто особиста справа — побудова заміського дому,— то в другій такою організуючою силою є поєднання особистих, інтимних справ з визначними історичними подіями. Завдяки такому ідейному і смисловому розширенню твір набуває характеру рис роману-епопеї, з властивою цьому жанрові глибиною та різноманітністю тієї «діалектики душі», що є найвищим рівнем живописання людей у реалістичній літературі.

Одним із найголовніших прикладів тут є, звичайно, образ Сомса. Читаючи авторські характеристики Сомса, легко помітити, як глибоко Голсуорсі його ненавидить. І ця ненависть пояснюється не лише загальним помірковано-негативним ставленням письменника до британської буржуазії. Тут вгадується і особистий момент — в постаті Сомса прозирає отой ненависний йому майор Артур Голсуорсі, його далекий родич, дружину якого, Аду, щиро кохав письменник і десять років мусив боротися не лише з ним, а й із закостенілими британськими законами, звичаями, поки, нарешті, забрав у нього Аду й одружився з нею. І вона стала не лише дружиною письменника, а й вірним другом, розумним помічником, вимогливим редактором, критиком і палким цінителем його творів.

Зважаючи на все це, беручи до уваги всі компоненти роману, а не тільки авторські словесні оцінки Сомса, ми приходимо до думки, що він як людина значно складніший. Справді, адже ж у романі — епічному жанрі — головним компонентом художності є сюжет, складений із дій персонажів, і дії ці є для читача найкращою характеристикою самих персонажів. А от сюжет, тобто вже не декларації, а факти змушують побачити в цьому образі навіть більше, ніж хотілося авторові. Художній образ у своєму розвитку може вступати в більшу чи меншу суперечність із намірами автора, саме в силу отієї «діалектики душі» персонажа, що відображає незалежну від свідомості автора довколишню об'єктивну реальність.

Повернемося до першої частини й оцінимо факти сюжетного порядку. Півтора чи й два роки упадав Сомс біля Айріні, домагався її згоди на шлюб. Ці факти перекреслюють хибні уявлення про так звану «купівлю» вродливої безприданниці. Сомс, міг би знайти собі корисливу красуню, коли б він був тільки таким, як словесно характеризує його автор. І через те, що після дванадцяти років розлуки Сомс знову намагається повернути до себе Айріні, якої він не міг забути, розвивається не словесна, а сюжетна (тобто фактична) сторона образу Сомса.

Глибокі почуття до Айріні не згасають у ньому цілих двадцять років