Читати книгу - "Мої спостереження із Закарпаття, Юліан Хімінець"

Чехи мали в той час самоуправу в Чехії, Моравії і Силезії. Крім того, вони грали активну ролю в Австрійській імперії. З 23-ох відсотків населення всієї Австрії, чехи мали в 1910 році 21 членів у віденському парляменті, 25 відсотків учителів, 19 відсотків старшин в австрійській армії (з того 64 генерали), 20 відсотків публічних урядовців в австрійському уряді.

Як вислід змагання Масарика й Бенеша за кордоном створено “Чехо-Словацький Національний Комітет” в Парижі, до якого від словаків входив Милан Р. Штефаник. Коли Австрія розпалася в жовтні 1918 року, проголошено Чехо-Словацьку Республіку.

З кого складалась Чехо-Словацька Республіка? 6,5 мільйонів чехів, 3,3 мільйона судетських німців, 2,5 мільйона словаків, 0,8 мільйона мадярів, 0,5 мільйона карпатських українців. Як виходить, чехів було в Чехо-Словаччині менше як 50 відсотків. Це було приблизно так, як у старій Австрії, тільки у зменшеній мірі.

Масарик і Бенеш скористали з права на самовизначення поневолених народів згідно з проголошеними 14 пунктами президента Америки В. Вільсона, однак вони не допустили до того, щоб 3,3 мільйона судетських німців покористувалися цим правом. Коли 4 березня 1919 року судетські німці демонстрували за признання їм права на самовизначення, чеське військо напало на неозброєних демонстрантів, вбивши 54-ох, а 107 поранили.[7]

Австрійська делегація на Мирову Конференцію приготовила довгий меморіял з мапами, доказуючи своє легальне право на судетські землі. Як тільки делегація дійшла до Сен Жермену, вона опинилася зразу за кільчастими дротами без права комунікації зі світом.

Коли, однак, в кінці травня 1919 року австрійська делегація з'явилася на Мировій Конференції, справа кордонів поміж Чехо-Словаччиною і Австрією була вже вирішена. Чеська делегація на Мировій конференції під проводом Є. Бенеша втішалася великою популярністю і довір'ям. Використовуючи це, Бенешеві не було трудно пофальшувати кількість німців у Чехо-Словаччині, зменшуючи їх число на цілий мільйон.

Масарик переконав словаків в Америці злучитися разом з чехами в одній державі. Дня 30 травня 1918 року він підписав із “Словацькою лігою” в Америці т. зв. Піттсбурзький договір, який забезпечував словакам право рівности з чехами, з окремим словацьким сеймом, власною адміністрацією, судами та словацьку мову по урядах і школах. Масарик запевнив президента Вилсона, що відносини поміж чехами і словаками є найкращі.

Дня 30 жовтня 1918 року Словацька Національна Рада зійшлася до Турчанського св. Мартина й видала деклярацію злуки з чехами в одну державу на правах рівности й самоуправи, як це предложено в Піттсбурзькому договорі.

Та словацько-чеські відносини скоро погіршилися в наслідок того, що 4 травня 1919 року помилково зістрілено біля Братислави літак, в якому був Милан Р. Штефаник, науковець і член “Чехо-Словацької Національної Ради”. Багато словаків не вірило в те, що літак зістрілено через “випадок”.

Далі справа між чехами і словаками погіршилася ще тим, що Празький уряд проголосив 14 квітня 1919 року, що Словаччина була прилучена до Чехо-Словаччини в наслідок окупації її чеським військом.

Монсінійор Андрій Глинка, що боровся перед розвалом Австро-Угорської монархії проти мадяризації словаків, розпочав боротьбу проти нового чеського імперіялізму. Приїхавши у вересні 1919 року до Парижу, він предложив Мировій Конференції словацький протест. Щоб не допустити до змін Мирового договору, в справі Чехо-Словаччини, Бенеш переконав французьку поліцію, що А. Глинка “Габсбурзький агент”. Глинка просидів 6 місяців у тюрмі на Моравії. Делегатів Мирової Конференції Бенеш запевнив, що Чехо-Словаччина буде побудована на взірець Швайцарії.

Чеські відносини зі словаками з дня на день погіршувались. Коли в ново вибраному парляменті словацькі посли домагалися переведення в життя Піттсбурзького договору, празький уряд відповів словацьким послам, що той договір є неконституційний, бо був підписаний американськими словаками, які не є громадянами Чехо-Словацької республіки. Пізніше Масарик додав, що Піттсбурзький договір не можна брати серйозно, бо він підписав його тільки для того, щоб заспокоїти невелику групу словацьких екстремістів, які мріяли про Бог-зна які права для словаків.[8]

У листопаді 1918 року створено в Празі “Революційно-Національне Зібрання”. Це зібрання складалося з вибраних в 1911 році чеських послів. Словаки мали своїх заступників з партії. Всіх членів “Зібрання мало 270, з чого словаки мали 54. Судетські німці, карпатські українці й інші меншини не були в цьому “Зібранні” заступлені.

“Революційне Зібрання” прийняло цілий ряд драстичних законів, які були скеровані проти “нечеської” меншости. Такими законами були: закон про урядову мову, земельна реформа, виміна грошей і інші.

Дня 29 лютого 1920 року прийнято конституцію Чехо-Словаччини. Хоча ця конституція мала в собі багато демократичної реторики, однак спосіб, яким вона була прийнята, цілком не був демократичним. Европейська демократична практика вимагає, що коли ходить про важливі закони, а тимбільше конституційний закон, прийняття конституції відбувається шляхом референдуму. Ми пригадуємо, як Бенеш обіцяв делегатам Мирової Конференції, що Чехо-Словаччина буде побудована на взір демократії Швайцарії. В цьому випадку референдум був вимогою часу, якщо взяти під увагу, що велика частина населення держави не була заступлена в “Революційному Зібранні”, а словаки, хоч і були заступлені, голосували проти прийняття конституції. Та Масарик і Бенеш побоюючись за “єдність” республики, зробили те, що для них було менш небезпечним.[9]

Якщо взяти під увагу дійсність у Чехо-Словаччині в тому часі, то виходить, що ні судетські німці, ні словаки, ні карпатські українці, ані мадяри не були морально зобов'язані конституцією Чехо-Словаччини, бо вона була прийнята меншістю населення (47%) без їхньої згоди. Тут яскраво видно чеську демократичність, про яку чехи, а за ними й