Читати книгу - "Молитва Ябеца, Брюс Вілкінсон"

Ви зупиняєтеся і тихенько заглядаєте в кімнату. Чи буде він молитися про духовне відродження? Чи про злиденних і голодних у всьому світі? Чи, може, він помолиться про вас?

І ось що ви чуєте: «О Господи, перше і головне, про що я молю Тебе, будь-ласка, благослови… мене!»

Уражені настільки егоїстичною молитвою, ви чвалаєте в душову. Але вже ставши під душ, ви дещо розумієте. Це настільки очевидно, що тепер вам навіть не віриться, що вам так важко було зрозуміти це відразу.

«Герої віри думають інакше, ніж усі інші».

А коли, одягнувшись, ви відправляєтеся в їдальню, вам уже ясно: причина того, що люди стають героями віри, полягає саме в тому, що їхні думки і молитви відрізняються від того, як думають і моляться навколишні.

Чи можливо, щоб Бог жадав від вас бути егоїстичним у молитві? Щоб ви просили більше — і потім ще і ще більше — у вашого Господа? Я зустрічав так багато переконаних християн, що вбачали в подібному мисленні явну ознаку незрілості. їм здавалося, що, виявляючи подібне прагнення до Божих благословень, вони виглядатимуть людьми неввічливими і навіть жадібними. Можливо, і ви думаєте так само. Якщо так, то мені дуже хотілося б вам довести, що така молитва аж ніяк не є проявом егоцентризму, як може здатися, але що саме вона істинно духовна молитва, тобто така, яку і хоче чути від нас наш Батько.

Але спочатку уважно розгляньмо розповідь про Ябеца.

Ябец, очевидно, жив на півдні Ізраїлю після завоювання Ханаану, в епоху Суддів. Він походив з коліна Юдиного і згодом став відомим патріархом шанованого роду. Однак його історія чомусь починається з історії його імені: «Мати його назвала йому ім'я Ябец, говорячи: Я породила його в болісті».

Ябец з давньоєврейської означає «біль». Буквальне значення таке: «той, що викликає (чи здатний викликати) біль».

Не дуже схоже на початок багатообіцяючого життя, чи не так?

Усі діти народжуються з болем, але народження Ябеца, вочевидь, у цьому розумінні було просто винятковим — настільки, що його мати вирішила зберегти пам'ять про це в самому його імені. Чому? Можливо, мова йшла про патологічну вагітність чи пологи; можливо, про емоційний біль матері — наприклад, батько дитини залишив її, коли вона була вагітна, чи вмер, або родина бідувала і поява зайвого рота її скоріше лякала, ніж радувала.

Словом, одному тільки Богові відомо, яким таким болем нещасна дитина змучила при народженні свою матір. Зрештою, не це було важливо для маленького Ябеца. Важливо і дуже сумно для нього було інше: він ріс з ім'ям, яке зненавиділа б будь-яка дитина. Поставте себе на його місце: усе дитинство вас дражнять однолітки, щодня вам нагадують, що ваша поява на світ була небажаною, і задають знущальні запитання типу: «Ну, юначе, так що ж саме мала на увазі ваша матінка?»

Але куди важчим тягарем було те, як таке ім'я визначало його майбутнє. У біблійні часи людина та її ім'я сприймалися як єдине ціле: «стерти ім'я» людини означало те ж, що убити її. Часто ім'я давалося як побажання чи пророцтво про майбутнє дитини. Наприклад, Яків означає «той, що тримається за п'яту» (1 М. 25:26), і цей вислів у переносному значенні може також означати «хитрий»: одне слово в обох його значеннях — коротка характеристика цього патріарха. Ноомі та її чоловік назвали своїх синів Махлон і Кілйон (Рут 1:2), що приблизно означає Чахлик і Сохлик. Такими вони обоє й були і вмерли в ранній юності. Ім'я Соломон означає «мир» — ось він і став першим царем Ізраїлю, у чиє правління не було воєн. Так що ім'я, яке означає «біль», не обіцяло Ябецу нічого доброго в житті.

І ось, незважаючи на таку невиразну перспективу, Ябец усе-таки знаходить для себе вихід. Він виріс на розповідях про Бога Ізраїлю, Який визволив його прабатьків з рабства, допоміг їм розбити могутніх ворогів і оселитись у землі обіцяній. Ставши дорослим, Ябец уже твердо вірив у цього Бога чудес і нових починань і гаряче на Нього надіявся.

Тож чому б і не попросити Його про диво чи новий початок у власному житті?

Сказано — зроблено. І він почав молити про найбільше, найнеймовірніше, що тільки можна було уявити:

— Коли б Ти, благословляючи, поблагословив мене!..

Мене вражає наполегливість і особистий біль, який людина на ім'я Ябец вклала у благання, звернене до Господа. В єврейській мові тут стоїть слово «воістину». Коли стародавні євреї вживали такий зворот, це було приблизно те ж саме, як коли б ми додали п'ять знаків оклику чи написали все заголовними буквами та ще й підкреслили.

Уявляю Ябеца, який стоїть перед величезними воротами у фортечній стіні, що сягає самих небес. Згорблений під тягарем скорбот минулого і безвиході сьогодення, він бачить перед собою глухий кут приготованого йому майбутнього. І ось, здійнявши руки до неба, він кричить:

— Батьку, о мій Батьку! Будь ласка, благослови мене! Благослови Твоїм благословенням!.. Благослови стократ!

І з останнім словом його молитви починається чудесне перетворення. Він чує оглушливий тріскіт. Потім скрегіт. Потім гуркіт — величезні ворота різко розчиняються перед ним, і за широкою аркою відкривається неосяжний обрій — поля благословень.

Ябец робить крок уперед, і для нього починається нове життя.

Але для того щоб з цілковитою впевненістю просити Божого благословення, непогано було б розібратися, що, власне, означає це слово. На кожній проповіді ми чуємо: «благословити», «благословення». Ми просимо Бога благословити місіонерів, діточок, їжу, яку збираємося їсти. І навіть ваша бабуся, коли ви пчихнули, говорить вам: «Будь благословенний». (У англомовних країнах, коли людина чхає, прийнято говорити саме «Будь благословенний», а не «Будь здоровий» — прим, ред.)

Чи варто після цього дивуватися, що поняття «благословення» тьмяніє, слово стає невизначеним і досить банальним, як, наприклад,