Читати книгу - "У затiнку пальм, Микола Якович Олійник"

— Недавно вiдбувся страйк працiвникiв комунальної служби, ще не встигли прибрати смiття, — знову вибачається представник фiрми, що нами опiкується.

Можна було б повiрити, коли б не тривале перебування в мiстi, що засвiдчило повну нерозпорядливiсть, неспромогу мунiципалiтету впоратися з лихом. Не доводилося бачити жодної смiттєзбиральної чи поливної машини. I це в мiстi, де роками не буває дощiв, де мешкає понад п'ять мiльйонiв чоловiк… Добре, що стоїть воно над океаном — океанськi вiтри все-таки продувають його, освiжають, iнакше б…

Двi досить молодi жiнки розподiляють мiсця, де будуть сидiти, просити милостиню. Одна йде на один рiг вулицi, друга — на протилежний. В однiєї тримаються за подiл двоє, у другої теж двоє, третє, ще зовсiм мале, пiдв'язане за спиною.

— Сеньйоре, дозвольте почистити вашi черевики. — Хлопчина рокiв шести-семи ходить за мною по площi перед розкiшним президентським палацом, сподiваючись заробити бодай солю-двi. Саморобний ящичок на ременi через плече, в руках щiтка, в очах — сум i якась надiя. "Чому ти не в школi?" — хочеться спитати. Але ж усiх не перепитаєш, до кожного не пiдступиш…

Таке життя. Юнак лежить майже на тротуарi, на прикритiй картоном металевiй сiтцi, над люком теплоцентралi На ньому благенький костюм, давно не прана сорочка, а поверх усього старий, заяложений плащ. Вiн, певне, хворий — запаленi очi, худе блiде обличчя. Бiля нього приймач, розгорнутий блокнот з якимись помiтками. Юнак помiтив, що я вдруге з цiкавiстю проходжу повз нього, усмiхнувся. Усмiшка приязна, якась нiби винувата, вибачлива. Хто вiн, чому лежить отут, пiд ногами перехожих?.. А втiм — зрозумiло: бездомний, безробiтний, яких тисячi. Вважається, що в мiстi п'ять мiльйонiв мешканцiв, але ця цифра умовна, щодня до Лiми приїздять новi й новi шукачi кращого життя, загальна мiграцiя з сiл величезна, нiхто не може її зупинити. Майже половина населення країни-в столицi! Здається, що мiсто це некероване, воно живе якимось особливим своїм життям. Правда, бiля урядових палацiв видно посиленi наряди патрулiв, охоронцiв, стоять напоготовi автомобiльнi гiдромонiтори, виготовленi в США i люб'язно експортованi сюди для розгону демонстрацiй, вуличних зiбрань тощо. Контрасти? Нi, закономiрнiсть. Це яскраво засвiдчив останнiй надзвичайний з'їзд компартiї Перу, що в своїй резолюцiї засудив безробiття як наслiдок капiталiстичної системи господарювання. Про це, до речi, йшлося i на органiзованому Товариством перуано-радянської дружби мiтингу, де представники рiзних верств говорили про право людини на працю, на соцiальне забезпечення.

— Приклад Радянського Союзу, де цi права знайшли якнайповнiше втiлення в життя, служить дороговказом у нашiй роботi, — заявив на мiтингу президент Товариства Кабаллеро Мендес.

Лiкар за фахом, людина виняткової чуйностi i товариськостi (в цьому ми мали нагоду пересвiдчитись), член ЦК Компартiї Перу, доктор Мендес разом зi своїми соратниками активно пропагує iдеї миру, спiвробiтництва i дружби мiж народами рiзних континентiв та нацiй. Одного з перших у Латинськiй Америцi його нагороджено радянським орденом Дружби народiв. Культурний центр товариства, здiйснюванi ним заходи — це своєрiдне вогнище, де проходять перший гарт прихильники соцiалiстичних перетворень. Серед них багато молодi. З великою увагою дивляться вони кiнострiчки про радянський спосiб життя, про дiла й прагнення юнакiв i дiвчат Країни Рад, тягнуться до лiтератури. Було надзвичайно приємно там же, на мiтингу, зустрiти жiнку, яка, довiдавшись, що її спiврозмовники з України, зрадiла й одразу ж сказала:

— Україна? Леся Українка?.. О, я так люблю її твори. Як тонко зумiла вона використати класичнi релiгiйнi мотиви для втiлення революцiйних iдей. О, сеньйор — ескрiтор! [*] Ви написали про неї роман? Похвально. Це генiальна жiнка. —--[*] Письменник (iсп.). ---

Сеньйора Ернджер, виявилось, драматична актриса, залюблена в нашу велику землячку, її драматургiю, її революцiйно наснажену лiрику.

…Нiч. Задушлива кiмната готелю. Не спиться: вiд вражень, спеки, втоми i, очевидно, вiд рiзкої змiни мiсця перебування. Явище адаптацiї. Але не тiльки. Головним чином, мабуть, тому, що мiсто вирує. Вирує, незважаючи на нiч. Не меншає потiк машин, люду… Куди вони мчать, поспiшають, чим клопочуться? Адже пiзно, пора спочивати.

Раптовий телефонний дзвiнок (як я боюся цих пiзнiх дзвiнкiв, чомусь вони нiколи не приносили радостi!), хтось дихає в трубку, мовчить…

Застереження гiда ще тодi, на початку: "Будь ласка, не носiть на руках годинникiв, каблучок, сережок, їх у вас можуть зiрвати. Не пийте на вулицi, нiчого не купуйте у вуличних продавцiв. I не намагайтеся доганяти того, хто вирвав у вас сумочку з грiшми чи документами…"

Це теж життя! Кожен промишляє по-своєму, в силу можливостей. Японська автомобiльна компанiя закликає купувати їхню i тiльки їхню «Тойоту», американцi в захватi од власної «кока-коли», хазяї ресторанiв та барiв не скупляться на багатющу рекламу — аби лиш заробити, мати зиск.

Стоп! Куценька газетна замiтка ("Правда", 1.03.82 р.) зупиняє перо, б'є в саме серце. "Ранок був тихий. Близько тисячi будiвельних робiтникiв, зайнятих на спорудженнi житлового комплексу «Санта-Раса» на однiй з околиць Лiми, зiбралися, як звичайно, бiля будови. Тiльки цього разу вони вирiшили не починати роботи — на знак протесту проти вiдмови компанiї виконати досягнуту ранiше домовленiсть про полiпшення умов працi.

Зненацька на будовi з'явилися бронетранспортер i машина з полiцаями, яких фiрма викликала для "охорони порядку". Полiцаї намагались арештувати трьох керiвникiв профспiлкової органiзацiї. Це викликало протести робiтникiв. Тодi на них упав град свинцю.

"Охоронцi порядку" стрiляли патронами, зарядженими дробом. 12 чоловiк дiстали серйознi поранення, деякi з них були пораненi в обличчя. Обуренi самочинством хазяїв i полiцаїв, робiтники заявили, що продовжуватимуть боротьбу на захист своїх iнтересiв".

Перу. Земля вiчної весни. Невичерпна комора iз свiтовими запасами залiза, нафти, срiбла, золота… Незлiченна кiлькiсть дорогоцiнного лiсу, багатющi воднi ресурси. Країна прадавньої культури, країна, де люди вмiли передбачати найскладнiшi явища природи — землетруси, неврожаї, засухи тощо. Так i кортить запитати: як же сталося, що вони не передбачили щасливiшої для себе долi? Чому народ пiдкорився чужому диктатовi, оддав на пограбування свої гори, долини, свiй багатющий