Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одежа міс Токс, щоправда, цілком добротна й чепурна, виказувала деякий несмак і нестатки. Свої капелюшки та чепчики вона завжди прикрашала якимись чудернацькими бур’янчиками. Подеколи в її волоссі можна було побачити дивовижні травини, а цікаві догледіли б, що в її комірцях, рукавчиках, брижах, зав’язках та інших інтимних дрібницях - тобто, в усьому, що має два краї, які треба з’єднати, краї ті ніколи не жили в злагоді, а неодмінно налізали й наскакували один на одного. Були в неї й зимові хутряні убрання - палантини, боа, муфти, але шерсть на них завжди наїжувалась й анітрохи не блищала. Міс Токс кохалася в маленьких сумочках із защіпками, що, замикаючись, стріляли, мов пістолети, а виряджаючись, одягала на шию вкрай потертого медальйона, який скидався на давній і вельми сумнівний золотий самородок і в який годі було зазирнути. Ці й деякі інші прикмети такого ж характеру сприяли поширенню думки, що міс Токс - дама, як то кажуть, обмежених засобів, які вона використовувала з максимальним для себе пожитком. Ще однією підставою була, мабуть, її дрібна хода,- цілком імовірно, що, роблячи два-три кроки замість одного, вона потім звикла все примножувати ощадністю.
- Мушу сказати,- з подиву гідним реверансом мовила міс Токс,- я давно мріяла про честь бути представленою містерові Домбі, але не сподівалася, що це трапиться саме зараз. Люба моя місіс Чік... Можна, я казатиму Луїза?
Місіс Чік взяла її руку, зверху поставила келишка, стримала сльозу й прошепотіла:
- Господи, та звичайно.
- Тоді, люба Луїзо, найдорожча моя,- сказала міс Токс,- як ви себе почуваєте?
- Краще,- відповіла місіс Чік. - Випийте трохи вина. Ви хвилювалися не менше, ніж я, і вам конче потрібно випити.
Містер Домбі, як господар, повторив запрошення.
- Полю,- вела далі місіс Чік, ще й досі тримаючи руку своєї приятельки,- міс Токс, знаючи, як я чекала сьогоднішньої події, підготувала подаруночок для Фанні, який я пообіцяла передати. Полю, це всього лиш подушечка для голок,- така, яку шиють, коли має народитись дитина,- але я хочу сказати, я скажу, я повинна сказати, що міс Токс напрочуд влучно добрала для неї присвяту «Ласкаво просимо, маля Домбі!» Та це ж, по-моєму, справжня поезія!
- Там так і написано? - зацікавився брат.
- Саме так,- потвердила Луїза.
- Луїзо, люба, зробіть тільки ласку пригадати,- благальним тоном сказала міс Токс,- що тільки... як би це краще висловити... тільки непевність наслідків спонукала мене вжити це слово... «Ласкаво просимо, насліднику Домбі!» набагато більше б відповідало моїм почуттям, які ви, безперечно, добре знаєте. Зваживши, що не можна сказати напевне, яке ж янголятко народиться, ви, сподіваюсь, даруєте мені те, що за інших обставин можна було б назвати неприпустимим панібратством.
Завершивши, міс Токс шанобливо вклонилася містерові Домбі, і той вельми люб'язно нахилив у відповідь голову.
А зроблений у розмові натяк на фірму «Домбі і Син» так його потішив, що склалося враження, ніби сестра пана Домбі - хоч він уважав її кволим і лагідним створінням,- впливала на нього сильніше, ніж будь-хто інший.
- Ну,- солодко всміхаючись, мовила місіс Чік,- після цього я Фанні прощаю все.
Це була справді християнська заява, і місіс Чік відчула, як їй зразу полегшало. Власне, їй не було чого прощати своїй братовій, бо ж нічого не було. Хіба що одне: вона одружилася з її братом - учинок уже й так зухвалий - і привела замість хлопця дівчинку. Цього, як часто нарікала пані Чік, від своєї братової вона ніяк не сподівалася,- це була просто невдячність за всю ту увагу та шанобу, з якою до неї ставились.
У цю хвилину містера Домбі мерщій покликали з кімнати, і жінки залишилися самі.
Міс Токс одразу почала судомно підсмикувати руки..
- Я знала, що мій брат причарує вас. Я давно це казала вам, моє серденько,- мовила Луїза.
Руки та очі міс Токс унаочнили те чарування.
- А які в нього статки, голубко!
- Ах! - розчулено гукнула міс Токс.
- Вели-чезні!
- Люба Луїзо, а які в нього манери! - захоплювалася міс Токс.- Постава! Гідність! Та я не бачила ні одного портрета, де б хоч наполовину відтворили ці риси! Таку величність - ви розумієте мене? - незламність, могутні груди, статуру! Фінансовий герцог Йоркський, кохана моя: не менше, як герцог Йоркський! Ось як би я сказала про нього.
- Полю, любий, ти побілів як стіна,- зойкнула сестра, коли повернувся Домбі.- Сподіваюсь, нічого не сталося?
- На превеликий жаль, Луїзо, мені сказали, що Фанні...
- Е, любий Полю,- відповіла, підводячись, сестра,- не йми їм віри. Полю, якщо ти хоч трохи віриш моєму досвіду, то знай, що Фанні лише потрібно зробити зусилля. І на це зусилля,- додала вона, скидаючи капелюшок і діловито поправляючи чепчик та рукавички,- на це зусилля її треба надихнути,- а в крайньому разі навіть примусити до нього. Ну, а тепер любий Полю, ходімо разом нагору.
Містер Домбі, що, як ми вже казали, здебільшого був під впливом сестри і завжди покладався на неї як на досвідчену й діяльну жінку, послухався й рушив за нею до кімнати хворої.
Недужа, пригорнувши донечку до грудей, лежала в тій же позі. Дитина й далі палко тулилася до матері, ні на мить не підводячи голови, не відриваючи ніжної щічки від її обличчя, не дивлячись на довколишніх, ні разу не ворухнувшись, не зронивши ні слова, ні сльозинки.
- Без дівчинки вона непокоїться,- шепнув доктор, містерові
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.