Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:
па­не…»

«Lzesz, gal­ga­nie! Wi­ezi­esz si­ano!» «То ж пан самі зна­ють,


Що се сіно, а не дро­ва,


Нащо ж пан пи­та­ють?»


Закусив пан тлусті гу­би:


«Z jakej wsi?» - пи­тає…


Мужик підняв шпа­че­ня­та


Та й од­повідає:


«Всі не всі, вельмож­ний па­не,


Старі повтіка­ли…


Молоді лиш по­ло­вив я,


Бо ще не літа­ли!..»


«Kto na­js­tarszy u was we wsi?» «Ба­ба Тер­пе­ли­ха:


Пережила ста­ра ба­ба


Всіх дідів до ли­ха!..»


«Galgan jes­te! Kto was bi­je?» «А хто ж? Бу­гай, па­не!


То так і б’є нап­ро­па­ле,


Кого лиш дос­та­не!..»


Хтів пан чо­гось до­пи­та­ти,


Та й не до­пи­тав­ся…


«Со z gal­ga­nem! Rus­zaj pred­zej!» І впе­ред пог­нав­ся…


Привіз в місто му­жик сіно…


Продав йо­го зран­ня,


Купив собі доб­ру мис­ку


Драглів на снідан­ня!..


І си­дить собі на возі,


Драглі уплітає…


Аж той са­мий пан над­хо­дить


Та й йо­го пи­тає:


«Сzy nie slychac do spze­da­nia


Owsa tu, Іва­не?» Му­жик встав, кру­гом об­ню­хав…


«Ні, не чу­ти, па­не!»


І сів зно­ву на дра­бині,


Драглі уплітає…


«Czy ty, chlo­pie, nie wczo­ra­jszy?» Пан йо­го пи­тає.


«Де вам, па­не, я вчо­рашній?


Гляньте на всі бо­ки:


То мені вже оце бу­де


Тридцять і два ро­ки!»








КОЗАЦЬКА МІРА





Зайшов ко­зак до кор­шом­ки.


«Здоров, орен­да­рю!


А на­лий-но мені,- ка­же,-


Горілачі ча­ру!»


Налив Мош­ко од­ну ча­ру,


Козак ви­хи­ляє.


Вихиляє, не ков­тає,


Іще підстав­ляє.


Налив дру­гу, ко­зак хи­лить,


Разом дві ков­тає


Та й жи­дові ко­ло шин­ку


Трояка ки­дає.


Підійняв жид, по­ди­вив­ся…


«Гирсти, як то бу­де?!


В ме­не кож­ну по три гроші


Пили добрі лю­ди!»


«Мовчи, жи­де бо­ро­да­тий,


Тебе не пи­та­ють.


У нас,- ка­же,- за­по­рожці


Свою міру ма­ють.


Не пер­ши­на на­шим пи­ти,


Пили ми не­ма­ло,


А у гу­бу за три гроші


Більше не вліза­ло!..»








РАБИН І ЗАПОРОЖЕЦЬ





Читав ра­бин свої кни­ги


Двадцять і сім років,


Перечитав всіх тал­мудів


І усіх про­років…


Читав двад­цять і сім років,


Ні з ким ані сло­ва!..


З ним не сміла го­во­ри­ти


Й са­ма ра­би­но­ва.


І чи то він свою мо­ву


За той час за­був­ся,


Чи з ве­ли­кої на­уки


З ро­зу­му схиб­нув­ся,


А як вий­шов уже на світ


Жидову учи­ти,


Він за­чав уже на ми­гах


З нею го­во­ри­ти!..


Чудуються, ди­ву­ються


Жиди бо­ро­даті -


І да­вай по цілім світі


Гонців роз­си­ла­ти!


Ганяються гонці всю­ди,


Мудрих зволіка­ють;


Та щось мо­ви йо­го й мудрі


Не ду­же вти­на­ють.


Але іде за­по­ро­жець


Та й по­чав пи­та­ти:


«А що у вас, жи­де­ня­та,


Доброго чу­ва­ти?..»


Жиди й ка­жуть ко­за­кові:


«Таке й та­ке діло!..»


«Ет! Дурні ви, жи­де­ня­та! -


Козак ка­же сміло.-


А скажіть-но,- ка­же,- то­му


Величному па­ну,


Що я із ним хоть і за­раз


До роз­мо­ви ста­ну!..»


Пішли жи­ди до ра­би­на,


Разом повк­ля­ка­ли,


Доткнулися йо­го капців,


З стра­хом за­пи­та­ли,


Чи зве­лить він ко­за­кові


Мовити з со­бою…


Рабин тільки по­ди­вив­ся,


Махнув бо­ро­дою…


І вер­ну­лись жи­де­ня­та


Козака про­си­ти,


Щоби ко­зак із ра­би­ном


Ішов го­во­ри­ти…


Прийшов ко­зак, пок­ло­нив­ся,


Рабина вітає…


Але ра­бин встає з крісла,


Палець нас­тав­ляє…


Наставляє - біс то знає,


Чого ра­бин хо­че!..


Але ко­зак йо­му су­нув


Аж два пе­ред очі!..


Кивнув ра­бин го­ло­вою,


Махнув бо­ро­дою;


Показує йо­му вго­ру


Правою ру­кою!..


«Він уго­ру! Тра до­ни­зу!» -


Козак роз­ва­жає


І наг­нув­ся і ру­кою


В зем­лю ути­кає!..


Махнув ра­бин го­ло­вою,


Подивився всю­ди


І скла­дає собі ру­ки


Наохрест на гру­ди!..


Тогді ко­зак прис­ту­пив­ся -


Як заїде в пи­ку!..


Ціле місто зво­рух­ну­лось


З га­ла­су та кри­ку!..


Але ра­бин знов спокійно


Махнув бо­ро­дою!


Поклонився ко­за­кові,


Пішов з жи­до­вою.


Приступили жи­де­ня­та,


Рабина пи­та­ли:


«Що пан ра­бин з за­по­рож­цем


Розмовляти ма­ли?»


І сів ра­бин ко­ло шко­ли


Та й став го­во­ри­ти:


«Я пи­тав­ся: хто б те­бе мав


Такий сот­во­ри­ти?..»


А він ма­ло так ка­за­ти:


«Що пи­та­ти мно­го?


Той ме­не мав сот­во­ри­ти,


Хто те­бе са­мо­го!..»


Я, ге­рехт! Що прав­да, прав­да!


Я ще був пи­та­ти:


Хто б то був, що мав над на­ми


Небо збу­ду­ва­ти?


А во­но пак так ро­зум­но


Мені відка­за­ло:


«Той і не­бо, хто і зем­лю


Сотворити ма­ло!..»


Я ще був йо­му ка­за­ти,


Що бог не гнівли­вий,


А во­но мені ска­за­ло,


Що і спра­вед­ли­вий!..»


Підступили й наші лю­ди,


Козака пи­та­ли:


«А що то ви із ра­би­ном


Розмовляти ма­ли?..»


«А що ж, лю­ди? Та жид жи­дом!


Я лиш по­ка­зав­ся,


А він пальцем вже до ока


Мені до­би­рав­ся…


Та ме­не-то не схит­ри­ти,


Знаю чо­го хо­че,


Та йо­му аж два ко­зацьких


Сунув пе­ред очі!..


Видить ра­бин - не зля­кає!


«Повішаю!» - ка­же.


А я те­бе, йо­му ка­жу,


Закопаю, вра­же!


А він ка­же: «Зв’яжу ру­ки!»


Чи чу­ли оги­ду?..


А я йо­го за то в пи­ку:


«Брешеш, скур­вий жи­ду!..»








ЩО РАБИН РОБИТЬ?





Випив му­жик півква­тир­ки,


Хлібом заїдає.


А жид хо­дить ко­ло шин­ку,


Борухи співає.


«Чи є, Мош­ку, у вас ра­бин?» -


Став му­жик пи­та­ти.


А жид: «Гирс­ти! А чо­му ж нам


Рабина не ма­ти?»


«А ро­зум­ний у вас ра­бин?»


Жид аж вий­шов з се­бе:


«Та вже ж,- ка­же,- ро­зумніший,


Мужику, за те­бе!..»


«А що ж ра­бин у вас ро­бить?


Що він по­роб­ляє?»


«Що він ро­бить? Все чи­тає…


Читає… чи­тає».


«А ко­ли ж він спо­чи­ває,


Як все ко­ло книж­ки?»


«Спочиває ду­же ма­ло


Або ані криш­ки.


Он при­вик, бач, ко­ло книж­ки


День і ніч сидіти».


«А як же ж то, орен­да­рю,


У ра­би­на діти?»


«Та тим глупст­вом у нас ра­бин


Себе не зай­має:


Єсть та­кий там у ра­би­на,


Що за дітей дбає».








МОШКО І СУРА





«Щоб ти мені, Су­ра,


Здоровенька бу­ла!..»


«А ти ж, Мош­ку, як?»


«Я вже бу­ду й так!..»








ДВА РАБИНИ





Два ра­би­ни на кор­шомці


Зашабашували,


Одправили бо­ру­ха­ти,


За стіл посіда­ли.


На кож­до­му лап­сар­да­ки,


Шапка ша­баш­ко­ва,


Сидять собі ко­ло сто­лу,


Жоден - ані сло­ва.


Аж при­хо­дить чо­ловік наш,


Кварту на­би­рає.


«А хто то в вас, орен­да­рю?» -


Шинкаря пи­тає.


«І то ра­бин, і то ра­бин!» -


Шинкар обізвав­ся.


«Чому ж во­ни не го­во­рять?» -


Чоловік спи­тав­ся.


«Ет, Іван­цю,- жи­док ка­же,-


Нащо то пи­та­ти!


Що ро­зумні такі лю­ди


Мають роз­мов­ля­ти?


Що один з них доб­ре знає,


То і дру­гий знає,


А чо­го один не знає -


І дру­гий не знає».








БОРОДАТИЙ ХУСИТ





На підсінні в малій хаті


Сидить ста­рий ху­сит,


Вопівночі над тал­му­дом


Бородою тру­сить.


І, як ра­бин, за­чи­тав­ся,


Читає, чи­тає!..


А з підсіння за­по­ро­жець


В вікно заг­ля­дає…


Заглядає та га­дає,


Чим би

1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"