Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:
по­жи­ви­тись;

Але в жи­да всю­ди го­ло,


Куди по­ди­ви­тись.


Тілько сам він бо­ро­да­тий,


Борода до пу­па,


Та кни­жок йо­го по­га­них


Кругом ціла ку­па…


Замишляє за­по­ро­жець


Жида підго­ли­ти


І що раз, то го­лосніше


Почав го­во­ри­ти:


«Хто-но тілько ве­ли­кую


Бороду ко­хає,


Той ніко­ли ве­ли­ко­го


Розуму не має!»


Чує ху­сит бо­ро­да­тий,


Перестав чи­та­ти…


А тут йо­му го­лосніше


Хтось по­чав ка­за­ти:


«Хто-но тілько ве­ли­кую


Бороду ко­хає,


Той ніко­ли ве­ли­ко­го


Розуму не має!..»


Подивився жид на се­бе,


Бородою тру­сить:


«Гирсти? Як то? То я ду­рень?


Дурень ста­рий ху­сит?»


І до свічки бо­ро­дою!..


Спалив по­ло­ви­ну…


Але знов він чує го­лос


В ту ж са­му го­ди­ну!..


Знов бо­ро­да над свічкою


Запалахкотіла


І в ми­нуті щез­ла з ди­мом


До са­мо­го тіла!..


Засміявся за­по­ро­жець,


Пішов собі спа­ти…


Але ху­сит си­дить, бідний,


Та й став роз­ва­жа­ти:


«Правду во­но го­во­ри­ло,


Правду пак ка­за­ло,


Бо й я з своїм бо­ро­дою


Розуму не ма­ло!..


Борода та­ко­го ма­ти,


Так йо­го лю­би­ти…


І над свічком, над тим свічком


До гу­ба спа­ли­ти!..


Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же?


Що всі лю­ди ска­жуть?..


Ото ду­рень ста­рий ху­сит!


Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»








АРШИН





Іде Мош­ко че­рез ліс,


Аж вовк вибігає;


Мошко ско­чив на пеньок,


Аршин підіймає.


І ар­ши­ном навісний


До вов­ка цілиться -


Аж тут - трах! - із-за корчів


Бахнула руш­ни­ця.


Бідний Мош­ко як сто­яв,


Так і зат­ру­сив­ся


Та із пеньку стор­ча­ка


В рів і по­ко­тив­ся.


От ті вов­ка по­тяг­ли,


Покинули жи­да…


Але якось у рові


Одійшла оги­да.


І зво­диться сти­ха­ча,


Аршин підіймає,


Оглядає зда­ле­ки


Та й сам про­мов­ляє:


«Вісім,- ка­же,- літ хо­див


Я з то­бою ши­ти,


А все-та­ки я не знав,


Що ти був на­би­тий».








МАСЛО





Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла


В місто про­да­ва­ти


Та й пішов собі на ри­нок


Купця відпи­та­ти.


А чо­ловік ко­ло во­за


Чекає, че­кає.


Далі ви­пив півква­тир­ки,


Масло до­бу­ває…


Добув мас­ла, дос­тав хліба,


Засів та й ба­лує.


Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на -


Просить та й го­дує.


З’їли мас­ло добрі лю­ди,


Що тоді ро­би­ти?..


Б’є він гор­щик ко­ло во­за,


А сам іде пи­ти.


Підпив собі, як го­диться,


Назад по­вер­тає.


Коли гля­не - ко­ло во­за


Лейба умліває.


Умліває, ло­мить ру­ки


І пле­чи­ма ни­же,


А со­бач­ка не­ве­лич­ка


Черепочки ли­же.


«Лихо мамі тво­му, гиц­лю!


Де ся мас­ло діло?»


«Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш,


Що пе­се­ня з’їло!»


«Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів


Було в мас­ла мо­го.


Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку


Не за­ва­жить то­го!»


І пійняв жид ту со­бач­ку,


На ва­ги чіпляє,


А со­бач­ка де­сять фунтів


Ледве до­тя­гає.


«Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка!


Де ж ся мас­ло діло?»


«Де ж ся мас­ло йо­го діло?


Таж пе­се­ня з’їло!»


«Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!..


Де ж со­бач­ку бу­де?..»


«Де ж со­бач­ка - та­же он­де!


Видять добрі лю­ди!»


«Ну не­хай во­но со­бач­ку!


Де ж ся мас­ло діло?»


«Все де мас­ло та де мас­ло!


Таж пе­се­ня з’їло!..»


«Що з то­бою го­во­ри­ти?


Лихо мамі тво­му!


Сідай уже, сідай, гиц­лю,


Та ве­зи до­до­му!..»








КУЦИЙ





Ходить піп ко­ло крам­ниці


Та й чо­гось пи­тає.


Аж до нього та­кий хит­рий


Жидок підбігає:


«Добродзею, доб­род­зею!» -


Просить по­че­ка­ти


Та й но­во­му но­жи­кові


Ім’я яке да­ти.


А той, дов­го не га­дав­ши,


Казав но­жик да­ти,


Зламав йо­го та й ка­же:


«Куцим бу­деш зва­ти!..»








ЦИГАН З ХРОНОМ





З копійкою ци­ган­чук


По яр­мар­ку хо­дить


І ку­пив би, мо­же, що,


Та все не зна­хо­дить.


Усе та­ке до­ро­ге,


А в нього копійка,


По копійці тільки хрін


Продає жидівка.


Мнявся бідний ци­ган­чук,


Далі, що ро­би­ти?


Без гос­тин­ця ж не іти,


Треба щось ку­пи­ти!


До жидівки і побіг,


Купив то­го хро­ну,


За па­зу­ху по­ло­жив


Та й пішов до­до­му.


От удо­ма ци­ган­чук


Свіжий хрін сма­кує,


В носі кру­тить та вер­тить,


Сльози не вга­мує.


А все-та­ки не­бо­рак


Хрону не ки­дає,


Іскривився, пла­че, їсть


Та все при­мов­ляє:


«Плачте, очі навісні,


Щоб по­виліза­ли!..


Таже ж ба­чи­ли самі,


Що ви ку­пу­ва­ли!..»








А НЕ ХАЛАСУЙ!





«Ото, та­ту, маєм во­ду,-


Каже ци­ган­чук,-


А як­би нам іще си­ру


Та му­ки до рук -


Наварили б ва­ре­ників,


Сіли край сто­ла…»


Тут ста­ро­му вже по горлі


Слинка по­тек­ла…


«А як­би нам іще мас­ла,


Отоді ба­луй!»


Тут ста­рий йо­го фан­дою:


«А не ха­ла­суй!»








МІСЯЦЬ





Нічка ти­ха, зорі світять,


А мо­роз кре­пить;


Циган си­на до міся­ця


Лицем ста­но­вить.


«Отак, си­ну мій Ро­ма­не!


Отак, дур­ню, стій


Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки,


До міся­ця грій!..»


Стоїть бідне ци­га­нят­ко,


Холод ка­ме­нить,


А ста­рий пішов до ха­ти


Людей ту­ма­нить.


Витуманив ку­сок са­ла,


Хліба бо­ху­нець,


Вийшов з ха­ти та до си­на -


Син як камінець.


«Ой міся­цю! - ци­ган ка­же.


Жаль твої кра­си!


Ти лиш світиш, а не грієш,


Дармо хліб їси».








ЦИГАН НА ТОЛОЦІ





Вийшов ци­ган на то­ло­ку,


Косить, бідний, ко­сить -


А гос­по­дар обіда­ти


Цигана не про­сить,


А дав чар­ки по­ню­ха­ти,


Хліба за­ку­си­ти


Та й знов та­ки зас­тав­ляє


Цигана ко­си­ти.


І скри­вив­ся ци­га­ню­га,


Косить, бідний, ко­сить,


А гос­по­дар по­луд­на­ти


Цигана не про­сить.


А знов чар­ки по­ню­ха­ти,


Хліба за­ку­си­ти


Та й знов та­ки зас­тав­ляє


Цигана ко­си­ти.


Ізнемігся бідний ци­ган,


Косить і не ко­сить,


Аж під вечір пан гос­по­дар


Вечеряти про­сить.


Просить йо­го до світлиці,


Садить на по­саді,


Наливає чар­ку, дру­гу…


Такий ци­ган ра­дий!..


От по­да­ли си­ро­ват­ку,


Циган уплітає,


Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки


З печі ви­су­ває.


Кинув ци­ган си­ро­ват­ку,


До дру­го­го взяв­ся.


Лигав-лигав ва­ре­ни­ки,


Аж роз­пе­ре­зав­ся.


Далі годі! Си­дить ци­ган,


Тільки пог­ля­дає,


Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко


З печі ви­су­ває.


Гекнув ци­ган - та й із ха­ти,


Не хо­че і жда­ти:


«Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти -


Не вміли по­да­ти!»








ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ





Вивів ци­ган на яр­ма­рок


Коня про­да­ва­ти…


Посходились яр­мар­кові,


Стали ог­ля­да­ти…


Оглядають - кінь, як сокіл,


І ганчі не має!


А сам ци­ган кру­гом хо­дить


Та все при­мов­ляє:


«Що ко­ни­на, то ко­ни­на!..


А щоб язик ма­ла,


То во­на б вам, лю­ди добрі,


Всю прав­ду ска­за­ла!»


Купив який­сь ту ко­ни­ну,


Дома ог­ля­дає!..


Аж ко­ни­на йо­го справді


Язика не має…








СПАСИБІ





Сидить ци­ган на го­роді


Темненької ноч­ки,


До блис­кав­ки ви­би­рає


Чужі огіроч­ки.


Та все собі про­мов­ляє:


«Блисни, бо­же, блис­ни!»


А гос­по­дар йо­го зза­ду


Як ви­ла­ми свис­не!..


«А сто бісів в тво­го батька


Та у твої гру­ди,

1 ... 3 4 5 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"