Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 20
Перейти на сторінку:
class="v">Розкрадати мою пра­цю!..

А що те­пер бу­де?..»


«Ой ба­теч­ку, го­луб­чи­ку,


Чиніте, що знай­те,


Тільки про­шу вас, па­нот­че,


За пліт не ки­дай­те!»


«Оже ж ки­ну!»- «Бійтесь бо­га!..»


«Кину, бісів си­ну!»


Підняв ци­га­на на ру­ки


Та й че­рез пліт ки­нув.


Тоді ци­ган підійняв­ся


Та як за­ре­го­че:


«Мені то­го й бра­ку­ва­ло…


Спасибі, па­нот­че!»








ЩО ДО КОГО





«Хто йде їсти?» - пан пи­тає.


«Я йду!» - ци­ган ка­же.


«Хто йде жа­ти?» - пан пи­тає.


«То гро­ма­да ска­же!»








ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН





У ци­га­на вмер­ла ма­ти,


Нічого діяти!..


Іде ци­ган до ба­тюш­ки,


Просить по­хо­ва­ти.


«А як хо­чеш по­хо­ва­ти?


Може, по-ци­ганськи?»


«Ні, ба­тюш­ка, про­шу та­ки


Вже по-хрис­ти­янськи!»


«Та то бу­де рублів де­сять


Тебе кош­ту­ва­ти!»


«О, нічо­го то, па­нот­че!


В нас до­рож­ча ма­ти!»


Поховав піп ци­га­ни­ху,


За гроші пи­тає…


Аж тут йо­му со­роківку


Циган ви­тя­гає.


«Сороківку? - піп пи­тає. -


А то ж твоя ма­ти!


А ти ж за ню рублів де­сять


Обіцявся да­ти!»


«Рублів де­сять!.. - ци­ган ка­же.


За тру­па гни­ло­го!..


Та во­на не вар­та бу­ла


І жи­вою то­го!..»








ВОЛИ





Їде мос­каль се­ред літа


Нашими во­ла­ми.


«Гей, ва­лы, - кри­чить ве­се­лий, -


Чтоб бог ез­дил ва­ми».


Їде мос­каль се­ред зи­ми


Нашими во­ла­ми.


«Гей, ва­лы, - кри­чить сер­ди­тий,-


Чтоб черт ез­дил ва­ми!»








ПОЛОТНО





Кричить ба­ба, ре­пе­тує,


Пукає в вікно,


А мос­каль при­пав до пло­ту,


Тягне по­лот­но.


Стягнув собі. «Про­щай, баб­ка!


Злом не по­ми­най!»


Стара ба­ба у по­го­ню:


«Служба, по­че­кай!»


Москалеві то й бай­ду­же,


Баба вже й кле­не:


«Нехай те­бе, пре­по­га­ний,


Куля не ми­не!»


«Пусть се­бе, - мос­каль го­во­рить,


Баба па­ареть,


Вить доб­ра­во ча­ло­ве­ка


Пуля не вазьметь…»


«Та бог­дай же те­бе гос­подь


Щастям об­ми­нув,


Богдай же ти, пре­по­га­ний,


Дзвона не по­чув!»


«Что мне, баб­ка, тваи зво­ны,


Эка не ви­дал?..


Кабы я лишь ва па­хо­де


Барабан слы­хал!»


«Богдай же ти світа-сон­ця


Більше не ви­дав!


Богдай же ти зо­зу­леньки


Більше не чу­вав!..»


«Что мне слу­шать, как за­зу­ля


Вашая по­еть,


Меня в ма­туш­ке Рас­сеи


Й одуд за­ку­еть!..»








ІКРА





Сидить мос­каль ко­ло ла­ви,


Порох на­си­пає.


Аж підхо­дить ста­ра ба­ба.


«А що то?» - пи­тає.


«А что ж? Ик­ра сал­дац­кая,


Став мос­каль бре­ха­ти. -


Вить с эн­та­во у нас, баб­ка,


Выходют сал­да­ты!..»


«Почекай же, бісів си­ну, -


Стара собі ка­же, -


В ме­не жи­во ікра ва­ша


У печі по­ля­же!»


І йно ли­хе мос­ка­ли­ну


З ха­ти од­ви­ну­ло,


Баба по­рох та до печі -


Печі як не бу­ло!..


«Чи ж не ди­во з мос­ка­ля­ми, -


Баба про­мов­ляє,-


І в ікрі ще мос­ка­ли­на,


А що ви­роб­ляє?!»








«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»





Сидить мос­каль на при­лав­ку,


Прищурює очі…


Так і зна­ти: мос­ка­ли­на


Вареників хо­че.


Хоче бідний ва­ре­ників,


То й ніщо пи­та­ти!


Та тільки їх по-на­шо­му


Не вміє наз­ва­ти.


«Хазяюшка, га­лу­буш­ка! -


Став він го­во­ри­ти. -


Свари-ка мне вот эн­та­во!..»


«Та чо­го зва­ри­ти?..»


«Да эн­та­во… как, бишь, ево


У вас на­зы­ва­ют?..


Вот, что, зна­ешь… бе­рут тес­то,


Сыром нак­ла­да­ют…»


«Та бог йо­го свя­тий знає,


Що вам, служ­ба, го­же!..


Тісто си­ром нак­ла­да­ють…


То га­луш­ки, мо­же?..»


«Не га­луш­ки, не га­луш­ки,


Я га­луш­ки знаю…


Свари-ка мне, га­лу­буш­ка…


Все, бишь, за­бы­ваю…


Уж с глаз до­лой, так с па­мя­ти!..


Вот эн­та­кой бес-то!..


Да зна­ешь ли, эн­так сыр-то,


А на сы­ре тес­то!..»


«Та бог йо­го свя­тий знає


І добрії лю­ди!..


Сир у тісті?.. Хіба, мо­же,


Чи не пиріг бу­де?»


«Да не пи­рог, го­лу­буш­ка…


Экая до­са­да!..


Да зна­ешь ли, ту­да мас­ла


Да сме­та­ны на­до!..»


А во­на-то доб­ре знає,


Чого мос­каль хо­че…


Та че­кає ба­ра­ба­на,


Заким за­тур­ко­че.


Як по­чу­ла ба­ра­ба­на…


Слава тобі, бо­же!


Та й го­во­рить мос­ка­леві:


«Вареників, мо­же?..»


Аж підско­чив мос­ка­ли­на…


Та ніко­ли жда­ти.


«Вареники-вареники!»


Та й пішов із ха­ти.








ДОЧКА - СИН





Пан то хо­че си­на ма­ти,


Не спить цілі ноч­ки,


Але пані, як на збит­ки,


Вповиває доч­ки.


Що півро­ку, то й пов­ненька,


Що рік, то й ди­ти­на…


Отак-отак ра­да б хлоп­ця,


А вий­де дівчи­на…


П'ятеро впо­ви­ла пані,


Ще надію має;


Але дідич за гра­ни­цю


З го­ря виїжджає.


І го­во­рить своїй пані:


«Я хрес­том кля­ну­ся,


Тільки ще бу­де не хло­пець -


Я вже не вер­ну­ся».


Сів на брич­ку та й поїхав,


Півроку ми­нає…


Але пані, як на теє ж,


Дочку впо­ви­ває.


Зажурилась, світ не­ми­лий,


І жи­ти не хо­че…


«Не по­ба­чу, - ка­же, - більше


Свого па­на в очі».


Аж при­хо­дить якось Мош­ко,


Паню ог­ля­дає.


«Чи ви, пані, нез­до­ро­ва?» -


Дідичку пи­тає.


Та і ка­же своє ли­хо.


«Не журіться, пані,


Та лиш мені, - ка­же, -дай­те


Коня, що на стані,


А я вже вам па­на вер­ну…»


Та йо­му да­рує


Їде Мош­ко за гра­ни­цю


І в пей­си не дує.


Найшов па­на, пок­ло­нив­ся…


«А що?» - пан пи­тає.


«А що ж, па­не? Дав бог си­на!»


Мошко відвічає.


Дає дідич сто чер­во­них


Жидюкові то­му.


Казав коні за­ло­жи­ти,


Рушав до­до­му.


Приїжджає, привітав­ся.


«Де моя ди­ти­на»


Бере її, розк­ри­ває…


Аж во­но - дівчи­на!


«Ах ти ж, шельмо, пся­ча віро,


Казав - си­на маю.


Та я те­бе обезвічу,


Живцем за­ко­паю!..»


«Стійте, па­не, їдно сло­во!-


Мошко про­мов­ляє -


Ви ди­ви­тесь, що ди­ти­на


Ще то­го не має,


Але я дам пей­си втя­ти -


Свідок пан і лю­ди,


Як че­рез шістнад­цять років,


І той там не бу­де!..»


Розсміявся пан із ли­ха.


«Що, - ка­же, - діяти?


Коли си­на не дож­ду­ся,


Треба зя­тя жда­ти…»




15 ап­ре­ля






ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ





Приїхали за­по­рожці,


Короля віта­ють,


Король про­сить їх сіда­ти,


Козаки сіда­ють.


Сидять собі. В них жу­па­ни


Все кар­ма­зи­нові,


І самі такі храб­ренні,


Вуса през­до­рові.


Задивились на ті ву­са


Ляхи-мосціпани.


«Що б їм, - ка­жуть, - да­ти їсти?


Даймо їм сме­та­ни!»


Поставили їм сме­та­ни,


Їсти прип­ро­ша­ють,


Але наші за­по­рожці


Разом відмов­ля­ють:


«Славная у вас сме­та­на…


Тілько ви­ба­чай­те,


А пер­ше нам, за­по­рож­цям,


Щільник ме­ду дай­те!»


Дали й ме­ду за­по­рож­цям…


Вони як поїли,


Так ті ву­са през­до­рові


Вгору й за­вертіли.


Тоді й ка­жуть ко­ро­леві:


«А що, яс­ний па­не!


Нехай те­пер за­по­рож­цям


Подають сме­та­ни!»








ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ





Ізійшлися пан з Іва­ном,


По світі манд­ру­ють…


Разом їдять, роз­мов­ля­ють.


Разом і но­чу­ють…


На кож­до­му че­рез плечі


Висить по тор­бині…


Лиш пан та­ки у че­мерці,


Іван - у сви­тині…


Ідуть во­ни до­ро­гою,


Стали но­чу­ва­ти,


Аж

1 ... 4 5 6 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"