Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Приказки, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Приказки, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приказки" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 20
Перейти на сторінку:
пан собі за­ду­мує

Хлопа ошу­ка­ти…


Та й го­во­рить до Іва­на:


«Знаєш, що, Іва­не?


Годилося б по­поїсти!..»


«То що ж? Їжмо, па­не!..»


«Але знаєш, що, Іва­не?


Починаймо з твої!


Як твоя бу­де по­рож­ня,


То тогді до мої!»


«Добре, па­не!» - Іван ка­же,


Зняв свою тор­би­ну,


На тра­виці зе­ленії


Постелив сви­ти­ну…


Попоїли та­ки доб­ре;


Комара зду­ши­ли…


Рано вста­ли, до снідан­ня


Торбину кінчи­ли.


Прийшов вечір. Знов у полі


Стали но­чу­ва­ти.


Вже па­нові оце б тор­бу


Треба по­чи­на­ти.


Але пан собі ні сло­ва…


На землі ля­гає,


Кладе тор­бу під го­ло­ви,


Хлопа за­мов­ляє:


«Що би ти ро­бив, Іва­не,-


Пан за­чав пи­та­ти,-


Якби тобі до­ве­ло­ся


Таке по­ле ма­ти?..»


«А що ж, па­не, я орав би,


Хлібом засівав би


Та хо­див [би] до Аде­су,


Сіль і гроші мав би…»


«А що я - не так зро­бив би, -


Пан по­чав ка­за­ти.-


Я б ка­зав би на сім полі


Місто збу­ду­ва­ти…


Там би в ме­не сто­яв па­лац,


Там підряд крам­ниці,


Там пе­ре­куп­ки з бул­ка­ми,


А тут дві різниці…


Отогді при­ходь, Іва­не,


В ме­не ба­лу­ва­ти!..»


«Ет, спа­сибі, - Іван ка­же, -


Лучче бу­дем спа­ти!..»


Незабаром ко­ло па­на


Став Іван хропіти,


Незабаром ко­ло не­го


Став і пан сопіти…


Тілько що пан зас­нув доб­ре,


Іван підійняв­ся


Та до панської тор­би­ни


Як сам при­со­тав­ся…


То і кур­ку, і пе­че­ню,


І ка­ва­лок киш­ки -


Все, що бу­ло у тор­бині,


Стеребив до криш­ки.


Пробудився пан ра­ненько.


Пропаща го­ди­на!


Хоче їсти, сіро­ма­ха,


Та пус­та тор­би­на…


Розбуджує він Іва­на


Та й йо­го пи­тає.


А Іван стис­нув пле­чи­ма


Та й од­повідає:


«А що ж, па­не, таж ви вче­ра


Місто бу­ду­ва­ли:


Тут сто­яло дві різниці,


Там бул­ки сто­яли!..


А по місті, звісне діло,


Собаки хо­ди­ли!..


То во­ни ж то ва­шу тор­бу,


Певне, сте­ре­би­ли?»


Посвистав пан по тор­бині,


Нічого діяти!..


«Вставай, - ка­же, - вже, Іва­не!


Підем манд­ру­ва­ти…»


Пішли во­ни, ідуть сте­пом,


Тяженько змо­ри­лись…


Аж на­си­лу пе­ред вечір


До се­ла при­би­лись.


Ідуть во­ни в ко­ло­во­рот,


Аж блу­кає гус­ка…


Іван гус­ку - та в тор­би­ну -


Є вже і за­кус­ка!..


Бракувало тілько ха­ти


Переночувати…


Але во­ни за­вер­ну­ли


До пус­тої ха­ти…


Прийшли собі, відпо­чи­ли,


Гуску спо­ря­ди­ли…


Спорядили, як го­диться,


У піч по­са­ди­ли…


Аж пан зно­ву за­миш­ляє


Хлопа ошу­ка­ти…


Та й го­во­рить: «Що ж, Іва­не!


Ми ля­гай­мо спа­ти!


Та ко­му із нас прис­ниться


Кращая за­кус­ка,


То вже ціла то­му взавт­ра


Достанеться гус­ка!…»


«Та як спа­ти, то і спа­ти


Нічого діяти!»


Постелив Іван сви­ти­ну


Та й ля­гає спа­ти…


Серед-ночі зах­ропів пан,


Іван про­бу­див­ся,


Із’їв собі цілу гус­ку


Та й знов по­ло­жив­ся.


Рано бу­дить пан Іва­на


Та да­вай ка­за­ти,


Як то бог йо­го до се­бе


Просив ба­лу­ва­ти,


Та якії там пот­ра­ви


Йому по­да­ва­ли,


Та як йо­го всі святії


Їсти прип­ро­ша­ли…


«Ані сло­ва! - Іван ка­же.-


Ваша прав­да, па­не!


Я сам ба­чив, як ви їли


Якісь мар­ци­па­ни…


Та див­люсь, що не го­лодні,


Маєте за­кус­ку,


Та й сів собі ко­ло печі


Та й сте­ре­бив гус­ку!..»


«Чи ж то прав­да? - пан пи­тає,


Всю із’їв, Іва­не?»


«Та аби я так здо­ров був,


Як всю із’їв, па­не!..»


Димом здимів пан го­лод­ний,


А Іван оз­вав­ся:


Хтів ко­гось пан ошу­ка­ти


Та й сам ошу­кав­ся!..»








ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ





«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa


Calujecie w re­ke?


Ja bym jego nie ca­lo­wal,


Zeb bra­li na me­ke,


Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!» [1]


Мужик злиться, злиться:


«Та так,- ка­же,- яс­ний па­не,


Що ко­му го­диться!»








ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!





Обсунулась ста­ра греб­ля,


Місток по­хи­лив­ся,


Спала річка не­ве­лич­ка,


Млинок за­ва­лив­ся.


На камінні кілька хлопців


Черепками грає,


Аж сту­пою че­рез греб­лю


Панок проїжджає.


«Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!»


«Помагайбіг, па­не!»


«А що, у вас мли­нок ме­ле?»


«Таже ме­ле, па­не!»


«А гов­на змо­ло­ти мож­на!»


«Перекусіть, па­не!


Як су­хеє во­но тілько,


То зме­леться, па­не!»








ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ





Лежить дідич на пос­телі,


Як ба­ри­ло, гру­бий…


Його ло­кай су­хо­ща­вий


Заснув ко­ло гру­би…


Заснув ло­кай ко­ло гру­би,


Води не на­пив­ся…


Як захтілось йо­му пи­ти -


Бідний про­бу­див­ся…


«Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» -


Зачав про­мов­ля­ти,


Та лінується пся­юха


За во­дою вста­ти…


Аж тут дідич із пос­телі:


«Роdaj wody, Janie» [2]


Локай рап­том ісхва­тив­ся


«Зараз, - ка­же, - па­не!..»


Дає па­ну во­ди склян­ку:


«Проше, яс­ний па­не!..»


«То dlа сіеbіе! [3] - пан го­во­рить,-


Napij sie gal­ga­nie»! [4]








ПІП НА ПУЩІ





Начитався піп удо­вий,


Як святії жи­ли,


Як то во­ни по пус­ти­нях


Господа мо­ли­ли…


Та й за­ду­мав і сам, грішний,


З світом поп­ро­ща­тись,


Зайти ку­ди межі пущі


Та й собі спа­са­тись.


І зібрав усю гро­ма­ду,


З нею розп­рос­тив­ся;


Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник,


В пу­щу відда­лив­ся…


Але де йо­му до пущі!


Привик до ков­бас­ки,


До ча­роч­ки горілоч­ки,


До бор­щу та каш­ки…


Привик собі як ча­са­ми


То й де­чо­го вжи­ти…


Та де йо­му се­ред пущі


Корінцями жи­ти!


Пробув в пущі одні сут­ки;


Ба щось не пря­деться…


Пробув другі піп удо­вий -


Ба вже й нит­ка рветься…


Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник,


Назад по­вер­тає.


«А що ж то ви не на пущі?» -


Громада пи­тає.


«Не пи­тай­те, добрі лю­ди! -


Став піп го­во­ри­ти. -


Не з та­ки­ми жи­во­та­ми


Серед пущі жи­ти!..»








СПОВІДЬ





Хто не знає, що по­пи все


Звикли на дур­ни­цю!


Сповідав раз їден по­пик


Грішну мо­ло­ди­цю…


Молодиця мо­ло­дая,


Тлуста, урод­ли­ва;


Груди білі - як зба­ня­та;


Сама чор­ноб­ри­ва.


Піп нак­рив ї пат­рахілем,


Ніби сповідає,


А сам ма­ло не при­лип­не,


Її про­мов­ляє:


«Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко,


В те­бе по­жи­ви­тись?


Буду за тя гос­по­деві


День і ніч мо­ли­тись.


Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» -


Піп її тур­ко­че…


Молодиця й собі ка­же:


«А я вас, па­нот­че!»


Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но»,


Дзвонять - і по всьому.


Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця


Із церк­ви до­до­му.


Тілько двері відхи­ли­ла -


Чоловік оз­вав­ся:


«Чого те­бе на сповіді


Батюшка пи­тав­ся?»


«Ет! Чо­го він не пи­тав­ся!


Чи все спам’ятаю?..


Хотів му­ки на прос­ку­ри,


Питав, чи не маю».


«Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги!


Не му­ки він хо­че!


Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь:


«А я вас, па­нот­че!»


Стережися, ко­ли хо­чеш!..


А то як по­чую,


То й тобі му­ки на­ме­лю,


Й йо­му на­пет­люю!»




17 ап­ре­ля






СХОВАЛАСЬ





По ор­дані, [5] як зви­чай­не


У лю­дей бу­ває,


Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом


Хати ок­роп­ляє.


І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, -


Чого ж тут

1 ... 5 6 7 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приказки, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приказки, Руданський"