Читати книгу - "Лісова пісня, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Посiєм коло хижки мак-вiдюк, терлич посадимо коло порога, – та й не приступиться нiяка сила…
Ну, я пiду, а ти собi як хочеш.
Розходяться. Лукаш iде до озера i зникає в очеретi. Лев iде понад берегом, i його не стає видко за вербами.
Р у с а л к а
(випливає на берег i кричить)
Дiдусю! Лiсовий! бiда! рятуйте!
Л i с о в и к
(малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)
Чого тобi? Чого кричиш?
Р у с а л к а
Там хлопець на дудки рiже очерет!
Л i с о в и к
Овва!
Коби всiї бiди! Яка скупа.
Ось тута мають хижку будувати, – я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.
Р у с а л к а
Ой леле! хижу?
То се тут люди будуть? Ой тi люди з-пiд стрiх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнiв, як прийдуть!
Л i с о в и к
Стiй! не квапся.
То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель. То вiн на жарт осикою та терличем лякає.
Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба, що стiльки бачив наших рад, i танцiв, i лiсових великих таємниць.
Вже нiмцi мiряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками – i ледве що стiкло. Давали грошi – таляри битi, людям дуже милi, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба вiн повiк не дасть рубати.
Тодi ж i я на бороду заклявся, що дядько Лев i вся його рiдня повiк безпечнi будуть в сьому лiсi.
Р у с а л к а
Овва! А батько мiй їх всiх потопить!
Л i с о в и к
Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торiшнiм листом!
Р у с а л к а
Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!
(Зникає в озерi).
Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi. З очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi. Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп'янки.
З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.
М а в к а
Ох, як я довго спала!
Л i с о в и к
Довго, дочко!
Вже й сон-трава перецвiтати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить, в червонi черевички убереться i людям одмiрятиме лiта.
Вже з вирiю поприлiтали гостi.
Он жовтими пушинками вже плавлють на чистiм плесi каченятка дикi.
М а в к а
А хто мене збудив?
Л i с о в и к
Либонь, весна.
М а в к а
Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось?
Лукаш знов грає [мелодiя N 5].
Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?
Лукаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.
Л i с о в и к
Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.
М а в к а
Який? Невже се «Той, що греблi рве»?
От я не сподiвалася вiд нього!
Л i с о в и к
Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж,
Лукаш на ймення.
М а в к а
Я його не знаю.
Л i с о в и к
Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…
М а в к а
Хотiла б я побачити його.
Л i с о в и к
Та нащо вiн тобi?
М а в к а
Вiн, певне, гарний!
Л i с о в и к
Не задивляйся ти на хлопцiв людських.
Се лiсовим дiвчатам небезпечно…
М а в к а
Який-бо ти, дiдусю, став суворий!
Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?
Л i с о в и к
Нi, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговинi цупкiй привик одвiку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, як хочеш, всю силу лiсову i водяну, гiрську й повiтряну приваб до себе, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля, – там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш – i пропала воля!
М а в к а
(смiється)
Ну, як-таки щоб воля – та пропала?
Се так колись i вiтер пропаде!
Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою.
Лiсовик i Мавка ховаються.
Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Мавка кидається i хапає його за руку.
М а в к а
Не руш! не руш! не рiж! не убивай!
Л у к а ш
Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник?
Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.
М а в к а
Не точи! Се кров її.
Не пий же кровi з сестроньки моєї!
Л у к а ш
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
М а в к а
Я – Мавка лiсова.
Л у к а ш
(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)
А, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.
М а в к а
А бачити хотiв?
Л у к а ш
Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи…
А чом же в тебе очi не зеленi?
(Придивляється).
Та нi, тепер зеленi… а були, як небо, синi… О! тепер вже сивi, як тая хмара… нi, здається, чорнi чи, може, карi… ти таки дивна!
М а в к а
(усмiхаючись)
Чи гарна ж я тобi?
Л у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня, Леся Українка», після закриття браузера.
