Читати книгу - "Генріх VIII, Шекспір Вільям"

Вашу світлість теж
Запрошено.
Лорд-камергер Так, справді, кардинал
Гучний бенкет скликає нині, цвіт
Усього королівства позбиравши.
Лавел Що не кажіть, а він душею гойний,
Священик цей; рука у нього щедра,
Як матінка-земля, що всіх і вся
Вмиває благодатною росою.
Лорд-камергер Він благородний чоловік, це правда.
Той, хто це заперечує, злоріка.
Сандз Чого б йому не бути благородним,
Коли є з чого? При таких грошах
Відступництво — благіший гріх, ніж скупість.
Усі вони для нас повинні бути
Зразком великодушності.
Лорд-камергер Звичайно;
Усі і є, але не всі такі,
Як кардинал. Мене чекає барка:
Приєднуйтесь, сер Сандзе.
(До сера Лавела)
Поспішім,
Бо спізнимось, чого б я не хотів:
Ми разом з Гаррі Гілдфордом сьогодні
За церемоніймейстерів.
Сандз Я з вами.
Виходять.
СЦЕНА 4
Приймальна зала в Йорк-плейсі.
Звуки гобоїв. Два столи: один, під балдахіном, для кардинала, другий, вели-
кий,— для гостей.
В одні двері входять гості: Анна Болейн, інші дами та фрейліни;
в другі — сер Гаррі Гілдфорд.
Гілдфорд Ласкаво просимо, шановні дами!
Його преосвященство радий вам,
Бо ради вас і втіхи ради цю
Влаштовує вечірку, у надії,
Що всі турботи ви лишили вдома
Й повеселитись зможете на славу,
Як це буває при добірних винах
І перш за все в добірнім товаристві...
Входять лорд-камергер, лорд Сандз та сер Томас Лавел.
(До лорда-камергера)
Я бачу, ви не квапились, мілорде.
А я — із думкою про цих красунь —
Прилинув, як на крилах.
Лорд-камергер Молоді ви!
Сандз
(до сера Томаса Лавела)
Коли б гадки його преосвященства
Хоча більш-менш збігалися з моїми,
Він по вечері влаштував би ігри,
Щоб краще спалось декому із дам.
А кралі ж тут,-— їй-бо, як на підбір!
Лавел Цікаво, як би ви зіграли роль
Сповідника для однієї-двох?
Сандз Я б дуже легко відпустив гріхи.
Лавел Невже так справді легко?
Сандз Якнайлегше:
В залежності від легкості перин.
Лорд-камергер Кохані дами, просимо до столу.
Сідайте там, сер Гаррі, з того краю,
Я ж — тут. Е, ні, померзнете ви так!
Де панночки рядком, там віє холодком!
Мій лорде Сандз, ви — той, хто розігріє
Цих панночок: сідайте поміж них.
Сандз О, неодмінно! Дякую, мілорде.
Дозвольте, любі дами, і простіть,
Коли я, може, бовкну щось безглузде —
Це все від батька.
Анна Що, він збувся глузду?
Сандз Частенько позбувався — від кохання. '
Та не кусавсь, не бійтесь, а отак:
У щічку — дзьоб! — разів із двадцять поспіль.
(Цілує її)
Лорд-камергер Прекрасно сказано! Ну, все, гаразд,
Всі на місцях. Глядіть мені, панове,-
На вашому сумлінні ті красуні,
Що вернуться насуплені додому.
Сандз Своїм я раду дам, лиш дайте волю.
Звуки гобоїв. Входить кардинал Вулсі з почтом, займає своє місце.
Вулсі Вітаю, любі гості! Тільки зважте:
Добродій чи добродійка, кого
Сумним побачу тут — мені не друг.
Ще раз вітаю всіх і — на здоров'я!
(П'є)
Сандз У вас, мій отче, серце — щире злото.
Подайте келиха! Але такого,
Щоб умістив мою глибоку шану
І вгамував цей балакучий рот.
Вулсі Спасибі вам на добрім слові. Бавте
Сусідочок. Ой, дами невеселі!
Це чий недогляд?
Сандз Хай вино червоне
На щічки перекинеться, панотче,
Тоді вони і нас перещебечуть.
Анна Ви гарно дурня граєте, мілорде.
Сандз Авжеж, якщо мені у грі щастить.
Я п'ю до вас, міледі: пиймо разом,
Бо тост за щось таке...
Анна Чого мені
Ви показать не можете?
Сандз Щебече!
А що я, ваша світлосте, казав?
Сурми, барабани, постріли з гармат.
Вулсі Це що таке?
Лорд-камергер Ідіть хтось гляньте.
Один із слуг виходить.
Вулсі Звідки
Цей глас війни? Якої? Не лякайтесь,
Мої хороші: вас закон війни
Найбільше милує.
Повертається слуга.
Лорд-камергер Ну, що там? Хто це?
Слуга Якісь пани; здається, що чужинці,-
Зійшли на берег і сюди прямують
Велично, як посли князів заморських.
В у леї
(до лорда-камергера)
Ідіть, мілорде, привітайте їх,-
Ви по-французьки вмієте; прошу вас,
Прийміть їх з честю і ведіть сюди,
Де їм світитиме, як ясне сонце,
Оця краса небесна, йдіть за ним.
Лорд-камергер з почтом виходить. Усі встають, пересувають столи.
Нам перебили учту, та дарма,
Продовжимо. Вгощайтесь на здоров'я!
Усіх і кожного іще раз — просим!
Гобої. В супроводі лорда-камергера входять король та інші
маски в костюмах пастухів, простують до кардинала, розкланюються.
Чого бажає ця виправа пишна?
Лорд-камергер Ці люди по-англійському не вміють
1 просять вашій світлості сказати:
Вони — палкі поклонники краси,
Тому, прочувши про зібрання наше,
Таке шляхетне й красне, без вагань
Покинули отари і прийшли,
Щоб, з ласки вашої, красунь побачить
Та погуляти з ними хоч годинку.
Вулсі Скажіть на це, мілорде, що вони
Зробили честь моїй господі скромній,
За що плачу я вдячністю й прошу —
Хай веселяться!
Кавалери вибирають дам; король — Анну Болейн.
Генріх Чарівна долонька,-
Такої я ще не торкавсь! Красуне,
Де ти була, що я не знав?
Музика, танці. '
Вулсі Мілорде.,,
Лорд-камергер Так, ваша світлосте?
Вулсі Скажіть чужинцям:
Напевно поміж них є чоловік,
Що більш, ніж я, достойний тут сидіти;
Узнати тільки б, хто, і я йому
З любов'ю та смиренням відступлю
Своє почесне місце.
Лорд-камергер Я скажу,
(Перешіптується з масками)
Вулсі Ну, що вони відповіли?
Лорд-камергер Авжеж,
Є й справді поміж них той чоловік;
Та ви його самі знайти повинні,
Тоді лиш він погодиться.
Вулсі Що ж, глянем.
(Виходить із-за столу)
Панове, з ласки вашої. One
Обранець мій вельможний.
Генріх Він і є.
(Скидає маску)
У вас тут, отче, пишне товариство;
Нівроку вам живеться! Ви священик,-
Якби не це, я б вам закинув дещо.
Вулсі Коли король сміється — я щасливий.
Генріх
(до лорда-камергера)
Мілорде, підійдіть сюди, будь ласка:
Хто ця прекрасна дама?
Лорд-камергер Анна Болейн,
Дочка віконта рокфордського, сер;
Вона одна із фрейлін королеви.
Генріх До того ж найзнадливіших. Голубко,
Я був нечемою: я вибрав вас,
А цілувать забув.
(Цілує її)
Мої панове,
Здорові будьмо! Хай іде по колу.
Вулсі Сер Лавеле, в суміжному покої
Усе приготували?
Лавел Так, мілорде.
Вулсі Величність ваша трішки розпалились,
Танцюючи?
Генріх Боюся, аж занадто.
Вулсі Там буде легше дихатись, мілорде,
В сусідній залі.
Генріх Всі до одного
Провадьте дам сюди! Моя ви любко,
Я вас не відпускаю. Веселіше!
Ще ж треба кілька тостів піднести
За цих красунь небачених та ще
Потанцювати трохи... А тоді,
Мій добрий кардинале, поміркуєм,
Котра з них наймиліша. Гей, музики!
Виходять під музику.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Вулиця в Лондоні.
З різних боків входять двоє дворян.
1-й дворянин Куди так швидко?
2-й дворянин А, вітаю вас!
Та в ратушу — довідатись, що стане
З ясновельможним Бекінгемом.
1-й дворянин Сер,
Мене питайте. Вже кінець усьому,
Лишилось в Тауер його відвести.
2-й дворянин Ви там були?
1-й дворянин Атож.
2-й дворянин Скажіть, будь ласка,
Як там і чим закінчилось.
1-й дворянин Про те
Неважко здогадатися й самому.
2-й дворянин Засуджено?
1-й дворянин І винесено вирок.
2-й дворянин Шкода мені його.
1-й дворянин Чи вам одному?
2-й дворянин То розкажіть — прошу вас — все докладно.
1-й дворянин Гаразд, в кількох словах. Достойний герцог
Усі обвинувачення відкинув,
Боронячись різким правдивим словом.
Та королівський адвокат покликавсь
На докази, на свідчення й зізнання
Кількох осіб; тож герцог зажадав
Побачити людей тих viva voce *.
І проти нього виступили в свідках
Джон Кар, його сповідник; секретар,
Сер Гілберт Пек, опісля — управитель
І — корінь зла, той чорт у рясі — Гопкінс,
Від кого все й пішло.
2-й дворянин Це той чернець,
Що герцога пророцтвами морочив?
1-й дворянин Той самий. Отоді на нього впали
Такі тяжкі оскарження, що їх
Він радо скинув би, та сил забракло.
На цій підставі герцога й було
Обвинувачено в державній зраді.
Він мудро захищався, та словами,
Крім співчуття, нічого не добився.
2-й дворянин А під кінець тримався як?
1-й дворянин. Коли
Востаннє Бекінгем підвівся з місця —
Почути вирок, передвістя смерті,-
Затрясся весь, чоло зросилось потом,
Щось закричав у люті і нестямі,
Та став собою знов і до кінця
Був стриманий, як личить те вельможі.
2-й дворянин Не думаю, що він боїться смерті.
1-й дворянин Боятись не боїться: що він — жінка?
Жіночих рис у нього не було.
Хіба сумує трохи.
2-й дворянин Певна річ,
Не обійшлося тут без кардинала.
* На очній ставці (латин.).
1-й дворянин Що, судячи з усього, так і є.
Дивіться: спершу в Тауер саджають
Намісника ірландського, Кдлдара,
Тоді й Серрея з поспіхом великим
Спроваджують в Ірландію, щоб він
Не міг отут постояти за тестя.
2-й дворянин Інтрига це, та надто вже підступна.
1-й дворянин Граф, безумовно, зажадає помсти,
Коли повернеться. Не я один —
Усі помітили: хто тільки в ласці
його величності, для того вмить
Наш кардинал знаходить пильні справи
Чимдалі від столиці.
2-й дворянин Це ж йому
Простолюд у ненависті сліпій
Бажає упокоїтись навіки
І водночас всім серцем і душею
Він Бекінгема любить: називає
Прещедрим благодійником його,
Взірцем шляхетності...
1-й дворянин Дивіться, лорде,-
Ось він іде, той лицар безталанний,
Про кого ви говорите.
Входить Бекінгем. Його ведуть на страту: обабіч вартові з алебардами,
ще один позаду нього з сокирою, націленою в спину. Далі сер Томас
Лавел, сер Ніклас Вокс, сер Вільям Сандз, простий люд.
2-й дворянин Ходімо
Послухаймо, що каже.
Бекінгем Люди добрі!
Тих, хто прийшов сюди з жалю до мене,
Прошу — прийміть моє останнє слово,
І розійдімося навіки. Нині
Мене назвали зрадником, і мушу
Померти з цим тавром. Та свідок бог:
Душа у мене чиста; хай вона,
Коли я зрадник, відлетить до пекла
В ту ж мить, як упаде сокира. Суддів
Я не виню: смерть — справедлива кара
За гріх, мені приписаний. Про тих,
Хто приписав його, сказати важко:
"Це — християни!" Все ж, які не є,
Прощаю їх від серця. Хай, однак,
Бояться задля слави зло творити
І, множачи гріхи, іти по трупах
Великих світу цього, бо тоді
Моя невинна кров їм віділлється!
Не жити вже мені на цій землі,
Та короля просити я не буду,
Хоч милосердя в нього більш, ніж в мене
Гріхів, укупі взятих. Друзі, браття!
Вас небагато — тих, котрі колись
Мене любили й зважились сьогодні
За мною плакати; розлука з вами —
Ось мій єдиний біль і смерть моя.
Ходіть зо мною, будьте при мені,
Як добрі ангели; коли ж це лезо
Розлучить нас — із ваших молитов
Хай спалахне один вогонь жертовний
І душу віднесе мою до неба.
Ведіть із богом.
Лавел Хочу я просити
Вас, ваша світлосте,— простіть ласкаво,
Коли ви жаль який супроти мене
Таїли в серці.
Бекінгем Я, мій лорде Лавел,
Прощаю вам так легко, як, надіюсь,
Мені простять; прощаю всім і все:
Хоч скільки й хто мені завдав образ,
Я не лічив їх, то й не пам'ятаю,-
Моя могила не умістить злоби.
його ж величності ви передайте
Уклін глибокий та скажіть іще,
Коли про Бекінгема він згадає,
Що стріли ви мене на півдорозі
До божої оселі; ну, а я
Молитимусь за нього, доки зможу.
Хай бог пошле йому премногі літа!
Хай править він з любов'ю і в любові!
А прийде час — хай пам'ятником стануть
Він — доброті, і доброта — йому!
Лавел Я вашу світлість відведу на пристань,
Відкіль сер Ніклас Вокс вас попровадить
Аж до кінця.
Вокс Ідіть, готуйте барку,
Бо герцог скоро буде.