Читати книгу - "Генріх VI : Частина 3, Шекспір Вільям"

Не забагатієш, гордячке, глумом!
Хіба підтвердиш приказку: "Жебрак,
Як сяде верхи, зажене коня".
Пишатись люблять вродою жінки,
Тобі ж, бог свідок, похвалитись нічим.
Вони чеснотами чарують нас,
А ти вражаєш зовсім протилежним;
їх стриманість небесною здається,
А ти гидка у хтивості своїй.
Далека ти від всякого добра,
Як антиподи ті від нас далекі
Чи як віддалена від півдня північ.
О серце тигра в машкарі жіночій!
Змочить хустину у крові синівській
1 дати батькові, щоб сльози втер,
Ще й жінкою при тому називатись?
Жінки ласкаві, жалісливі, чуйні,
А ти лиха, безжалісна, жорстока.
Моєї люті прагнеш? Шаленію!
Ти сліз моїх не бачила? Дивись!
Бурхливий вітер зливи навіває,
Ущухне він, і розпочнеться дощ.
Це поминальний плач над сином любим,
Сльозина кожна закликає мстити
Лихому Кліффорду й французці підлій.
Нортемберленд О боже! Зворушили так' мене
Страждання батька — сліз несила стримать.
Йорк Таж навіть людожери не посміли б
Лиця невинного сплямити кров'ю.
Ви ж, вн — несамовитіші, лютіші
Удесятеро від гірканських тигрів.
Дивись, безжальна, як ридає батько:
Вмочила ти ганчірку в кров дитини,
І кров оцю сльозами я змиваю.
Бери цю хустку, йди і вихваляйся;
, Кому лиш правду всю жахливу скажеш —
( Клянусь душею, кожен зронить сльози.
"і Заплачуть навіть вороги мої
І скажуть: "Жаль, що сталося таке!"
Візьми ж корону і моє прокляття:
Бодай і ти діждала в горі втіхи
Такої, як мені оце дала!
Жорстокий Кліффорде, убий мене!
Нехай летить душа моя на небо,
А кров — на ваші голови впаде!
Нортемберленд Коли б він вирізав увесь мій рід,
І то б не втерпів, заридав би я,-
Так крається душа його від муки.
Маргарита Що, ледь не плаче лорд Нортемберленд?
Згадай, яких від Йорка кривд зазнав ти,
І миттю сльози висохнуть твої.
Кліффорд На виконання клятви — ось за батька!
(Заколює його)
Маргарита А це — за короля, м'якого серцем.
(Теж завдав удару)
Йорк Небесну браму, боже, відчини!
Душа до тебе виліта крізь рани.
(Вмирає)
Маргарита Відтяти голову — й на браму Йоркську:
Хай Йорк на місто дивиться своє.
Фанфари.
Виходять.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Рівнина поблизу Хреста Мортімера в Герефордшірі.
Марш.
Входять Едвард і Річард з військом.
Едвард Хотів би знать, як батько втік від них.
А може, він уникнути не встиг
Погоні Кліффорда й Нортемберленда?
Як він в полоні, знали б ми про це,
Як він убитий, знали б ми також.
Коли б утік — гадаю, ми почули б
Щасливу вість про батьків порятунок..
Але чого сумний такий мій брат?
Річард Не впевнившись, де наш відважний батько,
Не можу я радіти. Бачив я:
У січі він шугав,— і спостеріг:
Він Кліффорда запекло відтискав.
Здалось мені: він в гущі ворогів —
Як лев серед худоби чи ведмідь
В собачій зграї; той за мить одну
Кількох придушить, скавучати змусить,
А решта гавкотітиме здаля.
Так батько з ворогами розправлявся,
Так вороги сахалися його;
Я — Йорка син і цим уже щасливий!
Глянь, як зоря прощально розкриває
Ясному сонцю браму золоту!
Воно причепурилось, мов юнак,
Що вперше на побачення рушає!
Едвард Три сонця бачу. Може, це мара?
Річард Три ясних сонця, й кожне сонце — справжнє!
Не з хмар кошлатих постають вони,
А чітко в небі чистім яскравіють.
1 Глянь, глянь! Злились, як у цілунку, мовби
В незламній спілці поклялись, і стали
Єдиним світочем, єдиним сонцем!
Неспроста знак цей нам явило небо.
Едвард Нечуване це диво, я гадаю,
До бою, брате, закликає нас.
Отак і ми, сини Плантагенета,
Ясніємо у славі і хвалі,
А поєднаємось у спільнім блиску
Й осяєм землю, наче сонце світле.
І, що б не віщував той знак,— віднині
Носитиму три сонця на щиті.
Річард Ні, краще три зорі,— сказать осмілюсь,-
Жінкам ти перевагу віддаєш.
Входить Vp н є ц ь.
Ти хто такий? Похмурий погляд свідчить,
Що моторошні вісті нам несеш.
Гонець Ох, я один із тих, хто з болем бачив,
Як був убитий благородний Йорк,
Величний батько ваш, володар мій.
Едвард О, годі! Більше слухати не можу.
Річард Я хочу знати, як він вмер. Кажи.
Гонець Супроти ворогів, що обступили
Його, він бився, мов надія Трої
Супроти греків, що ішли на Трою.
Та не всесильний навіть Геркулес;
Численними ударами сокира —
Мала — могутнього повалить дуба.
Здолало герцога багато рук,
Але убили злісно тільки руки
Лихого Кліффорда і королеви,
Яка йому корону паперову
Вдягла глузливо. Як заплакав з горя —
Дала йому, безжальна, втерти сльози
Хустину, вмочену в безвинну кров
Малого Ретленда— його вбив Кліффорд.
А після глуму злого та образ
Зітнули голову і почепили
На Йоркську браму, де вона й тепер.
Сумнішого нічого я не бачив.
Едвард Опоро наша' Герцогу наш йорк!
Тебе не стало — і на що ж нам спертись?
О Кліффорде, ти, Кліффорде прелютий!
Цвіт лицарства Європи ти убив!
Ні, ти нечесно подолав його —
Віч-на-віч він би подолав тебе!
Палац душі моєї став тюрмою.
Якби ж їй звідти вирватись, щоб тіло
Могло навік Спочити у землі,
Бо радості мені уже не буде,
Ніколи не радітиму, ніколи!
Річард Несила плакати — волога тіла
Вся не остудить полум'я у серці.
Словам не зменшити страждань тяжких,
Адже той віддих, що слова несе,
Роздмуха жар у серці, і згорю
В огні, який лиш сльози погасили б.
Плач не дає відчути горе сповна;
Тож.сльози — дітям, а для мене — меч!
Я, Річарде, ім'я твоє ношу;
Помщусь за тебе чи загину в славі.
Едвард Тобі ім'я лишив відважний герцог,
А герцогство і титул свій — мені.
Річард Якщо ти сам з орлиного гнізда,
Це доведи, сміливо глянь на сонце.
Не герцогство, скажи, а королівство?
Твоє воно, якщо ти Иорків син.
Марш.
Входять Уорік та Моятег'го з військом.
Уорік Ну, лорди, як ви тут? Які новини?
Річард Уоріку великий, як почнем
Сумні новини всі виповідати,
Словами ранячись, немов клинком,-
Слова болючіші за рани будуть.
Відважний лорде, вбитий герцог йорк!
Едвард Ти чув, Уоріку? Плантагенета,
Який любив тебе, мов душу власну,
На смерть замордував жо}>стокий Кліффорд.
Уооік Вже десять днів, як я залив слізьми
Цю новину. Примножиться скорбота,
Коли вам розповім, що потім сталось.
Опісля вейкфілдської різанини,
Де батька вашого спіткала смерть,
До мене пошта швидко вість домчала
Про ваші втрати і.його загин.
Яв Лондоні, стерігши короля,
Зібрав солдатів, друзів наскликав,
Чудово, як здавалося, озброївсь
І рушив навперейми королеві;
А короля з собою прихопив,
Бо сповістила розвідка мене,
Що Маргарита зважилась рішуче
Порушити парламентський указ
Про ваше право спадкувать корону.
Коротше кажучи, зітнулись ми
Аж під Сент-Олбенсом. Змагались люто.
Та чи байдужість короля, який
На королеву з ніжністю дивився,
Позбавила відваги вояків,
Чи розголос про успіхи її,
Чи перед Кліффордом жорстоким страх,
Бо ж той грозився бранців не щадити,-
Судити важко; лиш одне скажу:
Мов блискавки, ряхтіли їх мечі,
А наші воїни мечем махали,
Мов сови мляві уночі крильми
А чи молотники ледачі ціпом,-
От ніби друзів бить їм довелось.
Я бадьорив їх,— правда, мов, із нами,-
Винагороду, славу обіцяв,-
Дарма. Солдати духом підупали,
І в нас віднявши віру в перемогу.
Побігли ми: король — до королеви,
Георг, ваш брат, і Норфолк, і я сам —
Сюди мерщій, щоб з вами об'єднатись,
Бо чутка вже така до нас дійшла,
Що тут нову збираєте потугу.
Едвард О мій Уоріку, де ж герцог Норфолк?
Коли з Бургундії вернувсь Георг?
Уорік 3 полками герцог тут, за кілька миль,
А щодо брата вашого — його
На допомогу вам послала з військом
Бургундська герцогиня, тітка ваша.
Річард Гнав, певно, значно дужчий ворог вас.
Я чув про ваші, лорде, перемоги,
А про ганьбу поразок ще не чув.
Уорік І зараз не почуєш про ганьбу.
Знай: дужою рукою можу я
Корону з Генріхових скронь зірвати
І скіпетр видерти у нього з рук,
Хоч би він войовничістю прославивсь,
Як славиться побожністю й смиренням.
Річард Уоріку, не гнівайсь,— я це знаю,
Не для зневаги я таке сказав.
Та що ж нам діяти в цей грізний час?
Кольчуги скинути і повгортатись
У траурні хламиди, і в молитві
Відлічувать на чотках намистини?
Чи на шоломах наших ворогів
Мечами карбувати молитви?
На друге згодні, лорди? То до діла.
Уорік Для цього ж то і розшукав я вас,
Для цього й брат мій Монтег'ю прибув.
Послухайте! Зухвала королева,
Пихаті Кліффорд і Нортемберленд
І ще таких же птиць бундючних зграя,
Як віск, ліпили волю короля,
Вам спадок передати клявся він —
В парламенті засвідчено ту клятву —
Тепер' же в Лондон вся ватага суне,
Щоб клятву скасувати й разом з нею
Все, що Ланкастерам на перешкоді.
В них набереться війська тисяч тридцять.
Як допоможуть Норфолку й мені
Всі друзі ті, що їх, мій графе Марч,
Серед валлійців славних знайдеш ти
Тоді в нас буде тисяч двадцять п'ять.
1 гей! Чимдуж на Лондон помчимо!
Ми знову коней змилимо баских,
Ми знов гукнем: "Бий наших ворогів!"
Ніколи більше нам не відступати.
Річард Оце Уорік справжній каже, чую.
Віднині хай ясного дня не знає
Хто всупереч наказу відступає,
Коли йому Уорік скаже: "Стій!"
Едвард Схилюся, лорде, на твоє плече.
Як ти впадеш в недобрую годину,
Впаде й Едвард. Хай захистить нас небо!
Уорік Ти вже не граф, не Марч,— ти герцог Иорк!
Тебе чекає королівський трон.
Монархом проголосимо тебе
Скрізь, де проляже наша путь. Нехай
Хтось не підкине радо шапки вгору —
За це він головою накладе.
Королю, Річарде, й ти, Монтег'ю!
Час діяти. Намріялись ми вволю.
Нехай заграють сурми бойові.
Річард Хай серце в тебе, Кліффорде, із криці
(Про це твої жорстокі вчинки свідчать),-
Мечем його протну або — загину.
Едвард Бог і святий Георг із нами. В путь!
Входить гонець.
Уорік Що? € новини?
Гонець Лорд Норфолк передати вам велів:
З численним військом королева йде,
Тож він вас кличе на негайну раду.
Уорік Гаразд, ходім, хоробрі вояки.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед йорком.
Фанфари.
Входять король Генріх, королева М ар г а рита, принц Уель-
ський, Кліффорд і Нортемберленд із барабанним боєм і сурмами.
Маргарита Володарю, ласкаво прошу в Йорк."
Он голова того, хто так хотів
Похизуватися в короні вашій.
Чи ця картина не втішає вас?
Генріх Мов скелі моряка у люту бурю,
Так це видовище гнітить мене.
О боже, не карай! Нема вини
Моєї в тім, що я зламав присягу.
Кліффорд Володарю! Шкідлива й недоречна
Надмірна жалісливість, м'якосердість.
Адже не дивиться привітно лев
На звіра, що зайняв у нього лігво;
Адже ведмідь не лиже руки тим,
Хто ведмежат з барлога викрадає.
Адже страшного жала не уникне,
Хто на змію наступить; он черв'як
І той випручується з-під ноги;
Клюється й голуб, як пташат рятує.
Йорк замірявся на твою корону
І грізно супив брови — ти всміхався.
Він, герцог, бачив сина королем,
Свій рід підносив, як отець дбайливий,
Ти ж, сином ощасливлений король,
Позбавив спадкоємності нащадка,
Бездушним батьком показав себе.
Пташки нікчемні виводок годують,
І хоч жахаються вони людей,
Все ж захищають кволих пташенят.
Та хто не бачив — крилами своїми,
Які для втечі мали б слугувати,
Того, хто до гнізда дереться, б'ють,
Собою жертвують задля малих.
Соромся^ мій владарю, в них учись!
Хіба не жаль, як через батька втратить
Прегарний цей юнак родинне право,
А потім скаже синові своєму:
Що здобули мій прадід і мій дід,
Віддав недбалий батько нерозумно?
Яка ганьба! Поглянь на юнака:
Хай мужній вид — ознака талану —
Твоє розм'якле серце загартує,
Щоб спадщину відстояв ти для сина.
Генріх Чудовий з тебе, Кліффорде, оратор,
І докази навів ти дуже сильні.
Але— хі&а ти, Кліффорде,.