Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Його погляд проникає мені під шкіру, запалюючи кров. Не можу чинити опір, не можу відмовити.

Я встаю і відстібаю спочатку шпильку. Потім розстібаю ґудзики. На секунду пальці завмирають над останнім ґудзиком.

Мигцем дивлюся на боса, застиглого на місці, як статуя. Мені моторошно ніяково й незручно. Навіть не знаю, за що більше — за те, що я в чужому піджаку, або за те, що так соромлюся перед керівником. Але хто мені винен? Я мусила подбати про свій одяг перед роботою.

Гаразд, мені ж сказали зняти.

По оголеній смужці живота пройшовся холодок, коли я стягнула піджак і відкинула його на крісло.

Зимнєв гмикає, а я дивлюся на нього. Його погляд ковзає по мені. Затримується в районі грудей. І якби на мені не було поролонового ліфчика, він би побачив, як напружилися соски.

Ох, матінко. Час знайти собі мужика. Нехай хоч для здоров’я.

Тягну кофтинку вниз, але вона лише більше натягується на грудях.

— Так діла не буде, — каже чоловік, хитаючи головою з боку в бік. — Ви ж знаєте, що таке дрес-код у компанії?

— Знаю, просто всі мої нормальні речі в пранні, дитина їх забруднила… — намагаюся порозумітися, але чоловік жестом показує мені зупинитися.

Його погляд не віщує нічого доброго, а шестерні в моїй голові починають крутитися з подвоєною силою. Він же мене зараз звільнить, якщо я щось не зроблю.

— Ось дивіться, — я сідаю на місце і присовуюся до столу. — Бачите, нічого не видно.

— У двері заходить клієнт, просить у вас налити чаю або кави, ви так і будете сидіти?

Я знітилася.

— Можна ще ось так піджак накинути, — зав’язую величезний піджак на талії, але бачу, що чоловік знову хитає головою з боку в бік.

— Гаразд, — підскакую. — Я в магазин тоді.

— Софіє! — гаркає бос, коли я вже торкаюся дверної ручки. — Робочий день у розпалі. В обід сходите.

Мені чується, або він щось про покарання сказав?

Я втуплююся в комп’ютер, намагаючись розібратися хоч у чомусь. Навіть страх трохи бере з-за того, що я нічого не розумію.

Ось маркетинг мені все ж більш зрозумілий, ніж обов’язки помічниці боса.

Почуваюся ідіоткою, яка зазіхнула на хорошу зарплату.

Тільки вибору в мене особливо не було. Мами немає — померла, коли Насті — молодшій сестрі — було десять років. Молодша сестра з однорічною дитиною, яка примудрилася завагітніти у вісімнадцять років. У мого батька важка хвороба серця, яка може бахнути будь-якої миті. Тож всі турботи сім’ї на моїх плечах.

Я зробила величезну помилку, що пішла з насидженого місця на посаду, у якій уже годину як нічого не розумію. Єдине, у чому я розібралася — як користуватися кавоваркою.