Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

Все, що відбувається у світі - це обмін.

Навіть якщо тобі здається, що ти отримав

щось просто так, рано чи пізно

ти за це заплатиш.

З просторів інтернету.

Чи є у вас заповітна мрія? Мрія, настільки велика, настільки потаємна, що затуляє собою всi ваші думки. Ви думаєте про неї кожен день, кожну ніч перед сном ви мрієте про її здійснення. Мрія, яка, як фільм у вашій свідомості, прокручується знову і знову. Віра в неї гріє вашу душу, коли приходять важкі часи, роблячи вас сильнішими, примушуючи жити далі, продовжувати шлях, який ви почали в юності.

У мене є така мрія. Її ім'я - Найбільший будівельний концерн «First STUDIOS».

Мрія провінційної дівчинки, яка приїхала п'ять років тому в величезне багатомільйонне місто. Без зв'язків, без грошей, проти волі батьків. Яка приїхала і вступила самостійно до одного з кращих архітектурних університетів.

Я загорілася цією мрією, ще будучи першокурсницею. На екскурсії, яку організував для нас декан в головний офіс одного будівельного концерну. З того самого дня я дала собі установку: будь-що-будь, стати провідним дизайнером цього концерну.

І ось, через майже п'ять років з того знаменного дня, будучи випускником свого навчального закладу, я - практикант в головному офісі «First STUDIOS».

Як мені це вдалося? Нічого надприродного. Всього лише незліченна кількість безсонних ночей, які я провела за монітором комп'ютера, обійнявшись з купою підручників. І відмінно складені абсолютно всі сесії, а також досягнення звання кращого студента курсу.

Нехай це ще не перемога. Нехай моя мрія все ще не втілилася в життя. Але практика - це величезний шанс. Адже сьогодні, за підсумками двох місяців роботи тут, генеральний директор холдингу прийме до себе на службу одного з десяти студентів, які проходять разом зі мною практику. Один з десяти стане щасливчиком і отримає можливість досягти неймовірних висот у своїй професії.

Розплатившись з таксистом, я вийшла з машини. Озирнувшись по сторонах, глибоко вдихнула свіже ранкове повітря, поправила ремінець сумочки на плечі й попрямувала до входу.

Варто зазначити, що будівля головного офісу концерну - плід багаторічної роботи одного європейського архітектора. Геніального і дико популярного. Уявити не можу, в яку ціну ця споруда обійшлася власнику.

Але воно було того варте...

Кожен раз із завмиранням серця милуюся красою і міццю хмарочоса.

Не втомлююся насолоджуватися самим інтер'єром розкішного офісу компанії. У цій будівлі мені подобалося абсолютно все. Наприклад, головний вхід, через який я зараз йшла - неймовірно ефектний, схожий на темний тунель.

Особливою родзинкою всього проекту є така відмінна риса, як прозорість стін. Бо виконані вони всі з затемненого скла, за яким невичерпним потоком ллється вода.

Мені подобалися нескінченно довгі коридори будівлі, стіни яких прикрашала колекція живопису сучасних художників.

Мені припала до смаку величезна кількість зон відпочинку і зал для конференцій. Окреме захоплення викликало те, що кожна зала мала свій власний неповторний стиль.

Далі я невимовно захопилася закритою терасою, розбитою на зони невеликими ставками, з розсадженою рослинністю, заставленою стильними меблями для відпочинку.

Абсолютно все в цій будівлі було забарвлене нотками розкоші і вишуканості. Навіть каблуки моїх туфель стукали по паркету коридору якось по-особливому красиво і мелодійно.

***

- Доброго ранку, дівчатка! - зайшовши в кабінет, з променистою усмішкою я привіталася із співробітницями відділу. Але, схоже, у всіх інших сьогодні далеко не райдужний настрій.

- І чого доброго ти знайшла в цьому ранку? - пробурчала Наташа, схилившись над кресленнями свого проекту. Навіть очей на мене не спромоглася підняти.

- А що ж сталося? - не розуміючи причини її смутку, поцікавилася я, присівши на своє робоче місце. Наташка мовчала і зовсім не поспішала відповідати.

- П'ятниця, тринадцятого, трапилася, - пробурчала собі під ніс Ксюша і зробила ковток гарячої кави.

- І?.. - запитально звівши брову, я чекала пояснень... Чесне слово, вони сьогодні, ніби всі не з тієї ноги встали.

- Що і? У прикмети не віриш? - поставивши чашку на стіл, вигукнула Ксюша.

- Чесно кажучи, не дуже, - знизала плечима і, вирішивши не заморочуватися над їх дивною поведінкою, включила ноутбук і почала чекати, поки той завантажиться.

- Не вірить вона. А як же чорні кішки? Суцільні біди і неприємності? - не відставала від мене Ксюша.

- Вони мене стороною обходять завжди.

- Неприємності? - здивовано перепитала Ксюша і так смішно голову витягнула зі свого місця, намагаючись подивитися на мене через перегородку між нашими робочими столами.

- Чорні кішки, - відмахнулася я, і всі пирснули зі сміху.

- Гаразд, досить базікати, дівчатка, - подала голос Юля, ще один дизайнер з нашого офісу, - працюйте краще, а то, дивіться, влаштує вам шеф на сьогоднішній планерці п'ятницю тринадцятого.

- Після вчорашнього мені не страшно нічого, - гірко зітхнула Наташа, нарешті таки відриваючи очі від своєї роботи.

- А... це ти про своїх замовників? - зі сміхом перепитала Ксюша, кидаючи на неї розуміючий погляд.

- Що за замовники? - піднявшись з-за столу, з чашкою в руці я попрямувала до кавомашини. Трохи кофеїну і мені не зашкодить.

- Божевільний якісь ... уявляєш, вносили в проект зміни двадцять три рази! - негайно пояснила Ксюша.

- Ух... - присвиснув від подиву і наповнивши посуд напоєм, я, відпиваючи його мимохідь, попрямувала назад до свого робочого місця.

- Ось і ми про те ж, - скрушно зітхнула Наташа, беручись знову за роботу.