Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

   — Я постукав, — спокійно відповів він. 

    — Щось не чула. Але в будь-якому випадку, на майбутнє, будьте такі люб'язні дочекатися дозволу.

    — Ще раз прошу вибачення. Моя помилка. Мені здалося, ви відповіли.

    Він залишався так само стриманим та незворушним.

   Я трошки заспокоїлась та запитала його:

  — Так що там Андрій Сергійович?

   — Андрій Сергійович запрошує вас пройти до його кабінету. Якщо можна, зараз. Я проведу.

   Не знаю чому, але його абсолютно байдужий,  офіційно-ввічливий тон мене страшенно дратує. 

   — Щиро дякую! Я,  взагалі-то, сама добре знаю, де знаходиться кабінет Андрія Сергійовича. Й ваша допомога мені геть не потрібна. Тож… можете бути вільним. 

  Тільки-но збиралась додати, що я, взагалі-то, дуже зайнята (насправді ні, але захотілось створити цьому чваньку трішки траблів) й прийду, коли матиму час, але раптом Артем посміхнувся легкою, ледь помітною посмішкою лише очима й сказав:

   — А ось в мене справи з цим не так добре. Я ж тут новенький, а будинок досить великий. Розумію, що це нахабство з мого боку, але, можливо, ви погодитесь допомогти мені?

    Він зробив невеличку паузу, ніби набирався духу чи підбирав слова. 

    — Я таки якось мушу повернутися до кабінету шефа, — трохи зніяковіло посміхнувся він.

  (Боже, як же йому личать звичайні людські емоції! 

       Хочу його… 

           намалювати!)

  Знаю, що він бреше. Все він тут чудово знає! Навіть краще, ніж я. Тьотя Оля, наша економка, розповідала, що він обнишпорив у маєтку кожен закуток. Але що я мала робити? От щоб ви зробили на моєму місці? Вдавати з себе й далі придуркувату самодуршу настрій пропав. Я мовчки стенула плечима:

   — Ідіть за мною! — й рушила до дверей.

   — Дякую! — він м'яко нахилив голову на знак вдячності, коли я порівнялась з ним. Якоїсь миті наші погляди зустрілися —  наче черкнули один об одного, аж до іскор. Який дивовижний колір очей! Вперше таке бачу. Я миттю відвела очі. 

    Серце саме собою забилося частіше, відчула як теплом обпалило обличчя. От завжди я так: раптом що, відразу  зрадницький рум'янець на обидві щоки!

   Швиденько пройшла повз. Намагаюсь йти рівними впевненими кроками та наказую собі не озиратися. Але сама ж порушую свій наказ. Бо не чую його кроків. Лише свої. Наче за моєю спиною геть нікого немає.

  Озирнулась й одразу наштовхнулася на його погляд. Він таки тут. Зовсім близько. За якихось два кроки. Просто він рухається так легко й безшумно, наче привид. Відразу відвернулась. Швидше б дійти, а то геть рожевим заллє! 

   Цікаво, що там таке трапилось? Навіщо Андрій мене кличе?

   Коли ми зайшли в кабінет, чоловіка там не було. 

   — Ну, то й де? — зиркнула я на Артема.

   — Гадаю, мусимо трошки зачекати. 

   На хвильку вдвох зупиняємось біля дверей: я думаю, як мені вчинити, а він просто зайняв своє робоче місце. 

   Раптом за вікном почувся шум. Спрацювала сигналізація однієї з автівок. Артем миттю опинився біля вікна. Визирнув на двір. Сигналізація відразу стихла, але хлопець залишився стояти біля вікна, уважно все оглядаючи та обмінюючись знаками з кимось внизу. 

    А я, вже звично, взялась спостерігати за ним. Спіймала себе на думці, що роблю це просто на автоматі. 

  Я саме милувалась грою сонячного світла на красивому обличчі Артема та тим, як танцюють тіні на білосніжній сорочці, що так спокусливо облягає рельєфні м'язи (От би побачити, як він її знімає!), коли почула зовсім поруч голос свого чоловіка:

   — Що тут у вас?

   Я не одразу зрозуміла про що він. (Мабуть, занадто замріялась.) На відміну від Артема. Той відразу відповів:

   — Нічого серйозного. У Юри спрацювала сигналізація, але все в нормі. 

   Андрій кивнув йому та звернувся до мене:     

   — Ір, наскільки я розумію, ти вже знайома з нашим новим охоронцем Артемом?

   Серце забилось частіше. До чого це питання? Невже щось помітив?

    Мовчки киваю.

  На Артема намагаюсь не дивитись. На Андрія, втім, теж. Втупилась в підлогу. Відчуваю як спалахнули щоки. Сподіваюсь, я не сильно розчервонілась. Спокійно! Я нічого погано не зробила! Спокійно!    

    — І як він тобі? Подобається? — чую, мов крізь воду, голос свого чоловіка.