Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Не мій мільйонер, Ірина Романовська 📚 - Українською

Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

2 091
0
02.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не мій мільйонер" автора Ірина Романовська. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 89
Перейти на сторінку:
2.

Аня.

 

- А-а-а-а-а! - Кричу я, летячи з траси.

Глухий стукіт. Падаю стрімголов у сніг, перекочуюся і зупиняюся. Відчуваю, що лежу притиснена до чогось м'якого. У той самий момент відчуваю різкий біль у руці. Не розумію, що сталося. 

Розплющую очі. На мене дивиться робот. Що-о-о?

Заплющую очі. Голова гуде. Думки плутаються. Стоп.

Робот? Я збожеволіла? Який робот? Мабуть головою приклалася сильно, от і примарилося. В голові лунає лише гучний стукіт власного серця. Якщо це не робот, то хто на мене дивиться?

Повільний видих. Треба заспокоїтись та сфокусувати свій погляд. Розплющую очі. Дивлюся. Стовідсотково, це - людина. І, судячи з вольового підборіддя, це - чоловік. Він у дзеркальних окулярах-масці для сноуборду, тож очей не видно. Ось чому мені примарився робот.

У масці відображаються мої шоковані очі з темними зіницями, що бігають туди-сюди. Відриваю погляд від самої себе. Хочу детальніше розгледіти обличчя мого рятівника. Точніше ту частину лиця, яку бачу перед собою. Ніс звичайний, широкий, з великим закругленим кінчиком. Підборіддя неголене мабуть день чи два. І пухкі, чітко окреслені губи, куточки яких трохи піднесені.

- Гарні, - несвідомо промовляю вголос. 

Чоловік починає голосно сміятися.

- Мала, мені звісно приємно таке чути. Але простого «дякую» було б достатньо.

- Достатньо? Що? Хто ви такий? І чому ми опинилися разом у кучугурі? - різко сіпаюся, намагаючись відштовхнутися. Але ці жахливі чоботи з лижами не дають до пуття нічого зробити. Та й різкий пульсуючий біль у лікті, змушує мене назад впасти на незнайомця.

- Тихіше, тихіше, люба. Не поспішай. Я зараз обережно переверну тебе на бік, дістану та відстебну твої лижі, свій сноуборд. Без них нам буде значно простіше.

Але перед цим незнайомець знімає окуляри. Тепер я бачу його очі. Вони гарні, великі, із густими віями. Кольору моря. Він дивиться так пронизливо, що мені стає незручно. Я ніяковію. Неначе лежу перед ним не в товстому лижному костюмі в снігу, а в домашньому коротенькому халаті десь у ліжку. 

От дурна. Я навіть не знаю, як його звуть.

- Здається, пошкоджень я не бачу, мала, але в медпункт звернутися не завадить. Щось болить? – незнайомець уважно дивиться на мене і чекає на відповідь.

- Ні, нічого, - нахабно брешу, притискаючи до грудей травмовану руку. Лікоть все ще ниє.

Незнайомець подає мені руку. За звичкою хапаюся правою рукою і скрикую:

– Ай! Чорт, як боляче!

– А казала, що нічого не болить. Брехати не добре, мала, - посміхається він.

- Я не зобов'язана перед вами звітувати. - Злюся на незнайомця. - І взагалі, припиніть називати мене «Мала». Це не ввічливо!

- Після того, як я врятував тебе від зіткнення з деревом, могла б не читати мені моралі про ввічливість.

– згодом з посмішкою додає, трохи знизивши голос: - Мала, йти можеш?

Так і хочеться тріснути його чимось. Нахабний який. Але чоловік все ж таки має рацію. З його допомогою мені вдалося уникнути зіткнення з величезною сосною та не розбити собі голову.

- Спасибі, - ледве чутно вимовляю я, коли ми спускаємося з підйомника, біля підніжжя траси.

Незнайомець лише посміхається. Потім гукає якогось хлопця в помаранчевій робі, віддає йому мої лижі та свій сноуборд.

- Гей, це взагалі то не моє. Мені їх треба повернути туди де взяла!

- Не хвилюйся. Хлопець зараз їх віднесе куди треба. Скажеш, що від Протасова. – звертається мій рятівник до робітника лижного схилу,  потиснувши йому руку. Потім наближається до мене. 

- А з тобою ми поки що сходимо до лікаря. Перевіримо твою руку, - кладе свої долоні на мою талію та підштовхує мене у потрібному напрямку.

- Не чіпайте мене! Я вас не знаю і нікуди з вами не піду.

- Мене Ігор Протасов звуть. А тебе? - нахабно перебиває мене чоловік.

- Аня. Кхм. Анна Смірнова.

- От і познайомилися, Аню.Та припини вже «Викати», мені лише двадцять дев'ять, а не п'ятдесят п'ять. Пішли.

- Так, нікуди я з тобою не піду. І взагалі я тут не сама. – зауважую, що погляд Ігоря в цей момент став серйознішим, тому чомусь поспішно додаю у виправдання: – А з подругою.

- Ну якщо не сама, то, звичайно, хутчіш знайдемо ще й твою подругу, - якось недовірливо погоджувався зі мною Ігор. - Де ж вона?

Озираюся на всі боки в пошуках Насті. Скоріше б її знайти і втекти від цього нахаби. Мій погляд чіпляється за яскраво-рожевий костюм та блондинисте волосся. Он де вона. Стоїть за метрів п'ятдесят від мене і мило посміхається якомусь гарному хлопцеві-сноубордисту. Як завжди, миттєво забула про все на світі, коли поряд з'явився красень.

- А ось вона, - радісно вказую пальцем у напрямку подруги, - Дякую за допомогу, Ігорю. Далі я сама.

Заради бога, я вже сама. Рішуче йду до подруги. Настя помічає мене, коли між мною та ними залишається якихось пару метрів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не мій мільйонер, Ірина Романовська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"