Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Швидкий ривок, і ось уже мадам висить на містері Реймсі, а на його обличчі красується велика подряпина.

- Як ти насмілився так зі мною поводитися? Намагався нацькувати на мене це непорозуміння? Та хто ти такий?

Серйозно? Непорозуміння? Почала потроху закипати.

- Я уб'ю тебе, а потім і твою секретарку.

Впавши з шефа, схопила мою подвійну, недопиту ранкову каву і шпурнула її в бік чоловіка. Той звичайно ж встиг спритно ухилитися, але за ним стояла я.

 Секунда і я відчула, як холодний, липкий напій просочується через мою блузу до тіла. Ошелешено опустила погляд, поглянувши на неподобство на своїх грудях, і зрозуміла. Роботу я можу і нову знайти, куди спокійнішу і безпечнішу, а ось білявці зараз влетить.

- Все, з мене вистачить. - Я і раніше не відрізнялася залізним терпінням. Та й, якщо чесно, попередню роботу мені змінити довелося також через це. Зробити Босу догану і сподіватися, що тебе не звільнять, дуже тупо.

Подумки попрощавшись з новою посадою, швидкими кроками порівнялася з розлюченою білявою бестією і схопивши її за волосся потягла у бік виходу. Краем погляду помітила ошелешений погляд шефа, що втратив мову.

Красуня брикалася, але вирватися з моєї хватки в неї не було шансу. У мене була хороша підготовка. Все-таки мати три брати і бути наймолодшою ​​з них, і вміти не поступатися навіть найстаршому, ніби військова підготовка.

- Та як ти посміла? Я тебе знищу. Відпусти...

Все продовжувала кричати бестія. Мої нові і, мабуть, уже колишні колеги висовували голови із їхніх кабінетів, з цікавістю спостерігали за сценою.

Не звертаючи ні на кого уваги засунула гадину в ліфт і натиснувши кнопку направила ту на перший поверх. У телефонному режимі давши вказівку охоронцю вивести, та не пропускати цю особу у стіни офісу.

Розвернувшись, мовчки попрямувала до свого столу. Зайнявши робоче місце, як ні в чому не бувало, стала далі розбирати пошту. Руки трохи тремтіли. Але видавати ураган своїх емоцій не мала наміру. В наявності тримала маску серйозності. І робимо вигляд, що нічого такого не трапилося. Дивишся і все буде гаразд.

А ось шеф так і не зрушив з місця, продовжував витріщатися на мене величезними очима. І... якось безглуздо посміхатися.

Адреналін, який захопив усе моє тіло, поступово почав відступати, а мозок став відновлювати нормальну життєдіяльність. Але краще б він цього не робив.

Залишки адреналіну та хвиля страху накрила новою величезною хвилею. Все тіло почало бити тремтіння. Одна думка крутилася в голові «ЩО Я НАРОБИЛА»

Мені точно кінець. Мало того, що звільнять, то ще й по судах затягають за напад.

О Боже, а якщо це була наречена Боса, а я на неї... напала. Ні, точно не наречена. Судячи з «розмови», особу прийняли за дівку на ніч, ось та й розлютилася.

Шеф продовжував стояти на місці, не відводячи від мене погляду. Підняти голову і зустрінеться з ним очима, було страшно. Але рано чи пізно все ж таки доведеться це зробити і поговорити. Не можу ж я так цілий день сидіти, втиснувшись у крісло.

Чоловік першим перервав тишу.

- Міс Фор, може пояснити, що це зараз було?

Нерішуче підвела голову і все ж таки подивилася йому в очі. Чекала побачити все що завгодно, гнів, презирство і все в цьому дусі. Але веселощі та посмішку шефа, ну ніяк не чекала.

- Е… Ну, на своє виправдання можу тільки одне сказати. Ваша відвідувачка першою на мене напала, і доказ цього красується великою плямою на моїй блузці. І взагалі вона і на Вас напала, а я як ваш особистий помічник вважала за потрібне захистити Вас від неї. - Я говорила дуже швидко, боялася, що не вистачить часу виправдатись. Все чекала на появу охорони, яка супроводжує мене до виходу.

І тут мій Бос, зайшовся диким сміхом, та так голосно, що я через нього навіть думок своїх не чула. Він звалився на диван у приймальні і продовжуючи сміятися став потроху пити воду з пляшки.

- Елізабет – промовив він крізь сміх – Так мене навіть моя охорона не оберігає. І що вже казати за особистих помічників. Якщо так щиро й надалі будеш відданою мені, то це місце буде твоїм на довго. Звичайно всіх бити не доведеться, але в деяких випадках, ось як сьогодні, наприклад, було якраз до речі. Чесно зізнатися ця білява мадам мене вже дістала. Вона навіть чергувала біля мого будинку. Сам диву даюся як ще її не придушив.

- Е... Містер Реймс. Чи це означає, що я не звільнена? - Моє серце пропустило пару ударів, чекаючи відповіді. Ця робота хоч і важка, але платять досить добре і втрачати її якось не хотілось. Та й що там таїти, мені тут чомусь дуже подобається.

Тут мій бос став серйознішим

- По-перше, давай перейдемо на ти. Після останніх подій, думаю, це буде доречно. По-друге, з якого дива мені тебе звільняти? Ти навіть не уявляєш, як ти сьогодні мені допомогла.

- Спасибі містер Реймс - Мій подих полегшення викликав новий напад сміху у шефа.

Він підійшов до мого столу, простяг руку і ніжно прибрав пасмо мого волосся, що вибилося з суворого пучка.

- Лізі, ми ж домовилися, на ти. - З усмішкою на вустах пішов до себе в кабінет.