Читати книгу - "Академія Світла або як врятуватися від Темного чарівника., merrystuart"

Ніч пройшла в роздумах, навіть не вийшло подрімати. А я так сподівалася поспати. На світанку, як тільки зійде сонце, я вирішила покинути рідний будинок. Залишивши на столику в кабінеті батька листа з поясненнями.
Кільце темного мага так і не змогла зняти з руки. Воно здавалося б, вросло в мій палець, навіть не відчувалося, що на пальці щось надіто.
Небо обпалило першими променями сходу сонця, і я відкинула ковдру потягнувшись. У тілі була легка втома, і я оглянула своє зображення в дзеркалі. Вмившись на швидку руку і зібравши всі необхідні речі, я поспішила до батьківського кабінету. Приблизно через пів години батько знайде мого листа. Тож варто поспішати. Переодягнувшись в одяг, що підходить для подорожі, вийшла у двір до стаєнь.
Через кілька хвилин, загорнувшись щільно в накидку, направила жеребця до сусіднього міста через ліс. З цього боку наші землі межують із лісом у якому водяться темні тварюки. Наш рід завжди захищав територію імперії від породжень пітьми. Тому і родовий маєток, і навіть тварини нашої території були захищені особливими символами роду. Які наносилися на шию живності магічною фарбою. Ці знаки на кілька миль відлякують темних істот у лісі.
Заглиблюючись у ліс, я все більше підганяла гнідого жеребця, ударяючи п'ятами в його боки. Мені потрібно потрапити до першого найближчого поселення, а там, можливо, порталом переміщуся відразу до Академії.
Кінь додавав швидкості, з-під його копит у різні боки сипалися дрібні камінці та сухі гілочки з листям. Але незабаром він насторожився і сповільнив крок, з шумом втягуючи ніздрями повітря. Бойовий породистий жеребець, відчув кров попереду і з побоюванням прямував уперед. Десь тут попереду має протікати лісова річка. Поблизу водоймища була стара широка дорога.
Наша сім'я, саме брати, з ранніх років займалися очищенням лісу від істот темряви. Але вони все одно іноді з'являлися наче з нізвідки. Дорога має бути безпечною.
Наслідуючи вимощену каменем дорогу, я помітила вдалині темних створінь, що відходять відчувши небезпеку для себе. Вони чули символ світла на жеребці й тепер повільно відходили, розходячись в різні боки.
Згодом кінь заспокоївся, повідомивши мені що темні тварюки пішли. Але я продовжувала йти дорогою шукаючи поглядом можливих постраждалих. Розбитий дерев'яний візок, нарешті, був помічений між річкою і дорогою. Їздові ящери, які везли її, були роздерті на шматки м'яса і шкіру.
Я тихо зітхнула, намагаючись роздивитися постраждалих мандрівників. Якщо намалюю руну на стовбурах дерева поруч з ними, рано чи пізно це місце знайдуть члени моєї родини та захистять їх. А так не хотілося, щоб мене повернули додому, до початку навчання, зрозумівши, якою дорогою я попрямувала.
- Вони пішли! Це спадкоємиця роду Оуен! – Скрикнув хлопчачий голос з дерева.
- Поранені є? - Видихнула, задираючи голову догори. На жаль, у густому листі мені не вдалося розгледіти того, хто говорив.
- Нехай доведе, що вона Оуен. - Прогримів суворий бас з іншого дерева.
Я тільки подумки вилаялася. І почала малювати в повітрі руну сім'ї у вигляді сонечка, що позначає світло, з хитромудрими візерунками на його променях. Потім зітхнула, направивши в нього своєю магією, посилаючи символ у найближчий стовбур дерева.
- Я випадково проїжджала повз. Істот відігнала, можете злазити. - Видихнула. Символ уже на дереві, а це означає, що поблизу безпечно і дуже скоро сюди прибуде батько.- Цей знак, вас захистить на якийсь час.
- Одного знаку замало! - Обурився строгий чоловічий голос.
Наче я йому щось винна? Але мені що. Сповільнивши коня що гарцював на мысцы та намалювала ще кілька знаків у повітрі, надіславши їх у стовбури дерев поряд зі зламаним возом.
– Дякуємо за порятунок. Ось, візьміть як подяку. - Пролунав звідкись з-під землі дзвінкий жіночий голос. Переді мною, прямо над гривою коня, виплив ні звідки горщик з маленьким паростком рослини. І я не дивлячись, змахом долоні, помістила його в простір кільця Академії.
- Дякую. - Крикнула я не обертаючись, підганяючи свого жеребця далі. Мені треба поспішати, інакше мене повернуть додому.
Схоже що кінь піді мною, відчував моє занепокоєння. Тому що ми вийшли до міста буквально через пару годин. Злазячи з жеребця, я погладила його по морді в подяку. І повернувши його у бік лісу, легенько ляснула його по крупу, щоб повертався додому. Він знає шлях назад, тварюки його не зачеплять. А символ сім'ї на його тілі не дасть приводу розбійникам його вкрасти. Та і які у цьому лісі розбійники? Тут навіть найманцям не солодко доводиться.
Переконавшись, що кінь попрямував у правильному напрямку. Негайно рушила до кам'яної фортеці. За стінами виявилося досить чисте і затишне середніх розмірів містечко. Вулиці були вимощені каменем. Будинки переважно кам'яні. Очевидно, поруч розташовані скелі сприяють цьому. Або часті літні пожежі допомогли. Цього літа було спекотно. Ближче до осені стало значно прохолодніше.
Зайшовши до найближчої таверни, вирішила перекусити перед переміщенням. Якщо не помиляюся, моя магія сприяє насиченню сферокристалів для порталу. Тож плату з мене за перенесення не повинні взяти. Тому, щоб були сили, мені треба поїсти. Я звичайно взяла із собою всі свої заощадження, але були великі сумніви, що їх вистачить на оплату телепорту.
Господар дерев'яної халупи окинув мене прискіпливим поглядом і попросив плату в кілька мідних монет за сніданок. Згодом мені принесли яєчню з кількома шматочками свіжоспеченого хліба та склянку молока. Молоко було ще теплим, тож я із задоволенням замовила ще одну порцію сніданку.
Пояснивши господарю будівлі, що різко подобрішав, що я не збираюся знімати кімнату. Швиденько поспішила із приміщення, прямуючи до центру міста. Дуже сподівалася, що телепорт працює і мені не доведеться діставатися наступного найближчого міста пішки.