Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

Два дні вітер віяв одночасно з усіх боків, потім пішов дощ. Потоки води ринули з неба, аби змити з лиця землі все порочне. Краплі завбільшки з голубине яйце розліталися на палубі. Обрані представники кожного виду були переведені з Табору Обраних на свої місця на відповідних ковчегах — на вигляд це скидалося на якесь примусове масове весілля. Після того люки було задраєно, і ми стали звикати до темряви, тісноти й смороду. Та спочатку це нам було доволі байдуже — так ми тішилися, що живі. Дощ лив і лив, час від часу переходячи в град, який торохтів по дошках. Іноді знадвору до нас долинав гуркіт грому, іноді — ячання покинутих тварин. Згодом крики майже стихли: ми зрозуміли, що вода підіймається.

Урешті настав той довгоочікуваний день. Спочатку ми гадали, що це останні з товстошкірих — чи то намагаються прорватися на Ковчег, чи перекинути його. Але ні: це судно загойдалося на хвилях і почало підійматися з підпор. Якщо мене спитати — то в Плаванні це був момент загального піднесення: відчуття братерства між пасажирами і вдячності до людей лилося рікою, як вино на Ноєвому столі. А потім… та, мабуть, тварини просто наївно довірилися Ноєві і Богу.

Навіть до того, як вода піднялась, уже з’явилися підстави для занепокоєння. Я розумію, що ваш вид дивиться на наш світ зверхньо, вважає його сповненим канібалізму та обману (хоча, мабуть, визнаєте, що цим він радше подібний до світу людей, аніж відмінний). Але серед нас завжди панувало почуття рівності. Ну так, звісно, ми їмо одне одного, і так далі: слабші види добре знають, що буде, якщо перейти дорогу більшій і голодній істоті. Але ми визнаємо це за звичайний стан справ. Те, що одна тварина може вбити іншу, не робить її вищою — тільки небезпечнішою. Мабуть, вам це складно усвідомити, але серед нас панує взаємоповага. Їсти когось не означає його зневажати, а бути з’їденим не є для жертви — і її родичів — підставою особливо захоплюватися хижаком.

Ной — чи то Бог Ноя — усе це змінив. Якщо у вас було Гріхопадіння, то було воно і в нас. Тільки нас на це штовхнули. Спершу ми це помітили, коли формувався Табір Обраних. Казали, що, мовляв, усіх по парі — це було правдою (і, як ви розумієте, мало під собою розумні підстави); але це була не вся правда. У Таборі ми почали помічати, що кількість деяких істот парою не обмежувалася — їх було сім (знов-таки, ця одержимість сімками). Спочатку ми подумали, що додаткові п’ять — такі собі дублери на випадок хвороби когось із основної пари. Але тут і почало доходити до нашого розуміння: Ной — чи то Бог Ноя — ділив створінь на дві групи: чисті й нечисті. Чистих істот брали на Ковчег по сім, а нечистих — по двоє.

Як ви розумієте, багато хто був глибоко ображений дискримінацією у ставленні Бога до тварин. Справді, спочатку й чистим істотам було за це незручно; вони розуміли, що нічим особливим не заслуговують на таку честь. Тільки от «чистота», як вони невдовзі зрозуміли, виявилася не зовсім щастям. «Чистота» означала придатність у їжу. Сім тварин ішли на борт — але життя п’ятьох із них закінчувалося на камбузі. Тож честь їм була зроблена вельми специфічна. Але принаймні це означало найвигідніші місця до моменту ритуального забиття.

Іноді мені ця ситуація здавалася кумедною, і я, парія, давав волю сміху. Однак серед тих видів, які сприймали себе серйозно, здійнялися всілякі хитромудрі заздрощі. Свині були не проти, оскільки за вдачею не мали особливих суспільних амбіцій, а от деякі інші види сприйняли те, що їх назвали «нечистими», як особисту образу. І слід зазначити, що система — принаймні в такому вигляді, в якому її розумів Ной, — була доволі безглузда. От спитати, що такого в жуйних тваринах з роздвоєними копитами? Чому верблюд і кролик отримують статус другосортних істот? Чого ділити рибу на ту, яка має луску, і ту, яка не має? Лебідь, пелікан, чапля, одуд — чи ж вони не одні з найпрекрасніших видів? А проте їм знаку чистоти надано не було. Навіщо засмучувати мишей і ящірок — у них і так багато неприємностей, як ви розумієте, — і ще дужче підривати їм самооцінку? Якби ми тільки могли бодай трохи осягнути, яка за тим стоїть логіка — чи якби Ной краще нам усе пояснив! Але він лише сліпо виконував наказ. Як вам ще не раз буде нагадано, Ной був такий Ной — дуже богобоязний чоловік; а з огляду на характер Бога, він обирав лінію найменшого спротиву. Однак якби ви чули, як плакав річковий рак, як похмуро й здивовано нарікав омар, який сором і смуток пережив лелека, — то зрозуміли б, що все між нами незворотно змінилося.

Також було ще одне невелике ускладнення. Через якийсь нещасливий збіг наш вид провів на корабель рівно сімох своїх представників. Ми не лише потрапили туди незаконно (на що дехто ображався), не тільки були нечисті (за що нас дехто вже почав зневажати), а ще й наче кепкували з чистих і законних пасажирів, наслідуючи їхнє священне число. Ми швидко вирішили не називати нашої справжньої кількості й ніколи не з’являлися в тому самому місці всі одночасно. Ми розвідали, в яких частинах судна до нас ставляться доброзичливіше, а в які краще не потикатися.

Тож ви бачите, від самого початку то була невесела флотилія. Дехто з нас оплакував залишених за бортом; інші смутилися своїм статусом; треті, хоча номінально й ушановані найменуванням чистих, обґрунтовано тривожилися, що потраплять у піч. А на довершення цього — над нами був Ной і його сім’я.

Не знаю, як би вам краще розповісти про це, але Ной не був хорошою людиною. Я розумію, що сама думка про це неприємна й незручна, адже ви — його нащадки, але так воно вже було. Він був