Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маленькі чоловіки 📚 - Українською

Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маленькі чоловіки" автора Луїза Мей Олкотт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 82
Перейти на сторінку:
рот ціле печене яблуко, не зміг вимовити й слова. Тільки кивнув у відповідь, а потім, набагато швидше, ніж можна було очікувати за цих обставин, проказав:

– Звичайно, грає. Іноді ми танцюємо під музику або робимо руханку. Сам я люблю барабан і постараюся навчитися барабанити якомога швидше.

– А я понад усе люблю скрипку, – сказав Нет, оживившися, щойно мова зайшла про музику. – Й умію на ній грати.

– Правда? – вигукнув Томмі, глянувши на нього через кухоль округленими від цікавості очима. – В пана Баера є стара скрипка, він дозволить тобі грати на ній, якщо захочеш.

– Невже? О, як би мені хотілося… Знаєш, ми з татом і ще однією людиною грали на скрипках на вулицях, поки тато не помер.

– І тобі було весело? – запитав надзвичайно зацікавлений Томмі.

– Ні, це було жахливо. Взимку – страшно холодно, а влітку – спекотно. Я дуже втомлювався й часто голодував, – Нет зупинився на хвилинку й відкусив чи не половину імбирного пряника, наче намагаючись змусити себе повірити, що цей важкий час минув, а потім із жалем додав:

– Але я любив мою маленьку скрипку, й мені сумно без неї. Ніколо взяв її, коли тато помер, і відмовився від мене, бо я захворів.

– Якщо ти добре граєш, тебе візьмуть в оркестр.

– Хіба у вас є оркестр?

– Звичайно, дуже хороший, з одних хлопчиків. Вони грають концерти і таке інше. Ось побачиш, що буде завтра ввечері.

Після цього повідомлення Томмі знову взявся за вечерю, а Нет втупився у свою повну тарілку, не в змозі одразу осмислити щойно почуте.

Пані Баер чула все, про що говорили Нет і Томмі, хоч, здавалося, була дуже зайнята розливанням молока й годуванням свого маленького Тедді, який майже засинав за столом, пхаючи ложку собі в око, замість рота й хитаючись, як маятник. Нарешті він все-таки заснув, опустивши голову на м’яку булочку.

Пані Баер навмисне посадила Нета поруч із Томмі: цей пустун був дуже товариським хлопчиком, тож сором’язливі діти почувалися з ним надзвичайно легко. Так само подіяла компанія Томмі й на Нета, який відкрив сусідові за вечерею свої маленькі секрети, й це дало змогу пані Баер дізнатися про новачка значно більше, ніж якби вона сама поговорила з ним.

Ось лист, який Нет приніс від пана Лоуренса:

«Дорога Джо, я знаю, що тобі буде до снаги справа, яку я хочу доручити тобі. Цей бідний хлопчик недавно втратив батька і свою скрипку. Тепер він повний сирота, без рідних і друзів та ще й хворий. Він був вуличним музикантом і жив у підвалі із завжди вогкими стінами, де я і знайшов його. Гадаю, хлопець непоганий, і ми можемо спільними зусиллями поставити його на ноги. Подбай про його виснажене тіло, а твій Фриц хай займеться душею, якою досі ніхто не займався. Відтак я подивлюся, що може з нього вийти – талановитий музикант чи тільки ремісник, здатний заробляти собі на хліб. Тедді».

– Звичайно, подбаємо! – вигукнула пані Баер, прочитавши листа.

А коли побачила Нета, то відчула, що зробить це в будь-якому разі – є в нього талант чи ні. Цьому хворому, самотньому хлопчикові потрібен насамперед притулок і ніжна материнська турбота. Подружжя уважно спостерігало за Нетом і, попри його обшарпаний одяг і брудне обличчя, помітили багато такого, що їм сподобалося.

Нет був аж надто худорлявим дванадцятирічним хлопчиком. Попри виснаження, його бліде обличчя все одно мало привабливий вигляд: блакитні очі, високе чоло, виразний рот. Але раз у раз його спотворював тривожний, переляканий вираз, наче хлопчик очікував на лайку або й побиття. Його губи тремтіли від ніжного погляду, а очі зустрічали кожне ласкаве слово зі зворушливою вдячністю.

«Бідний хлопчик! Нехай грає на скрипці хоч цілими днями», – подумала пані Баер, побачивши, як просяяло обличчя Нета, коли Томмі згадав про оркестр.

Після вечері, коли хлопчики прибігли в клас і взялися за різні ігри, з’явилася пані Баер зі скрипкою в руках. Сказавши кілька слів чоловікові, вона підійшла до Нета, який сидів у куточку і з великим інтересом дивився на те, що відбувається.

– Чи не зіграєш ти нам що-небудь, милий? – запитала вона. – Нашому оркестрові якраз бракує скрипки, тож, гадаю, ти міг би цьому зарадити.

Вона думала, що Нет зніяковіє й засоромиться, але хлопчик одразу схопив інструмент і почав з любов’ю оглядати його, непідробно радіючи.

– Я зіграю якнайкраще, мем, – сказав він і провів по струнах смичком, ніби поспішаючи почути знайомі звуки.

У кімнаті стояв неймовірний галас, але Нет не звертав на це уваги. Він не чув нічого, крім звуків, які дарувала скрипка, й грав, забувши про все на світі. Це була простенька мелодія, якою часто послуговуються вуличні музиканти. Діти перестали шуміти й спочатку з подивом, а потім із помітним задоволенням слухати музику, дедалі ближче підступаючи до Нета. Підійшов і пан Баер.

Нет грав, не помічаючи нічого й нікого. Очі хлопчика блищали, на щоках спалахнув рум’янець, а худенькі пальці швидко водили смичком. Коли він закінчив, пролунали гучні оплески. Нет озирнувся навколо, ніби намагаючись сказати: «Я намагався грати якнайкраще. Не знаю, чи сподобалося вам».

– Ти чудово впорався! – вигукнув Томмі, який вважав, що Нет перебуває під його опікою.

– Гратимеш першу скрипку в моєму оркестрі, – зі схвальною усмішкою додав Франц.

– Тедді має рацію, – шепнула пані Баер чоловікові. – З цього хлопчика насправді вийде щось хороше.

Пан Баер енергійно кивнув і, поплескавши Нета по плечу, додав і собі добрих слів:

– Ти грав дуже добре, мій хлопчику. Виконай нам тепер якусь пісню, а ми заспіваємо її хором.

Це була найщасливіша хвилина в житті бідного Нета. Його провели на почесне місце біля рояля, а хлопчики встали навколо. Вони дивилися на маленького музиканта з повагою, не звертаючи уваги на його жалюгідний одяг, і з нетерпінням чекали, коли він знову заграє.

Вибрали знайому всім пісню, й концерт почався. Трійка інструментів – флейта, скрипка й рояль та хор дитячих голосів наповнили кімнату новими звуками. Це було занадто сильне враження для Нета: коли останні звуки пісні завмерли, його губи затремтіли, він впустив скрипку й, відвернувшись до стіни, заридав, як маленька дитина.

– Милий мій, що з тобою? – вигукнула пані Баер, яка теж співала з дітьми й водночас намагалася утримати маленького Роба, який намагався відбивати такт ногою.

– Ви всі так ласкаві… І все так добре… Я не зміг втриматися… – схлипуючи, промовив Нет, а потім закашлявся й насилу перевів подих.

– Ходімо зі мною, мій хлопчику, тобі потрібно лягти в ліжко й відпочити. Ти втомився, а тут дуже

1 2 3 4 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі чоловіки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маленькі чоловіки"