Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

Саме вони і стали тим цементом, який з’єднав мої багаторічні дослідження в зрозумілу систему. Далі справа була за малим — зрозуміти, як це все втілити в життя. Книжка — перше, що спало на думку. Утім де я, а де письменництво. Повіривши в випадок один раз, я знову вирішила покластися на нього й поїхала на 10 днів у Карпати. Поїхала з конкретним запитом: якщо за цей час я напишу книжку, значить, це те, що потрібно.

Як ви вже зрозуміли, я її написала. Та я чудово розуміла, що книжка — це тільки резюме всього, до чого я прийшла за роки практики й аналізу. Сама собою вона не вирішує проблеми, з якою зіткнулося суспільство. Я прокручувала в голові варіанти освітніх проектів, і всі були не такі, і все було не таке.

З цими думками я в вересні прийшла на TED. Він завжди створює особливе для мене середовище, заглибившись у нього, я завжди поверталася з новими ідеями і натхненням. Цей не став винятком.

Ідея прийшла до мене на виступі еко-активістки Тетяни Євлоєвої. Вона говорила про екологію, кліматичні зміни і на своєму прикладі показувала, як можна досягати неймовірних для мене результатів по Zero Waste.

Я слухала її, і в мене проводилася чітка паралель з інформацією, вірусами, імунітетом:

— тут також на карту поставлені життя людей усієї планети;

— тут також від безвідповідальності й невігластва одного страждають ті, хто «суперправильний і захищений»;

— тут також багато залежить від свідомої позиції кожного та не потребує від людини надмірних зусиль;

— тут також потрібне розумне регулювання, координація, порядок денний тощо.

Про інформаційний імунітет нині говорять так само, як десятиліття тому про клімат, — епізодично, хайпово, без системних рішень.

Про інформаційний імунітет нині говорять так само, як десятиліття тому про клімат, — епізодично, хайпово, без системних рішень. А то і не говорять зовсім. Утім без інформаційного імунітету ми станемо овочами і нам просто пофігу буде на всі глобальні виклики — від клімату до ожиріння.

Так і народилася концепція комплексного проекту з реставрації інформаційного імунітету в Україні. Це формування нового інформаційного ринку, у якому є правила, що працюють на боці людини, а не тільки грошей, корпорацій, політиків.

З’явилася мета створити «розмітку доріг», «систему дорожніх знаків», «правила дорожнього руху» тощо. Тобто необхідну інфраструктуру правил, законів, освітніх програм, контролю — усього необхідного чи хоча б достатнього для нормального функціонування інформаційного імунітету.

Божевілля, скажете ви. Так, зараз це звучить саме так, але в моєму житті було стільки божевільних проектів, які на старті здавалися неможливими від слова зовсім, що я перестала боятися. Очі бояться, руки роблять.

А що ж книжка? Це перший крок до досягнення цієї глобальної мети. У ній я виклала комплексну картину того, що відбувається, й запропонувала, як можна змінити ситуацію. У ній я виклала свою теорію. Як і будь-яка теорія, вона потребує дискусії і підтвердження науковими методами. Це мій суб’єктивний погляд, що спирається на практичний досвід, спостереження і численні матеріали з проблематики.

Звісно, можна було витратити ще десяток років на обговорення моєї теорії в наукових колах. Проте у нас немає цього часу. Ми опинилися на межі червоної лінії. За нею людина перетворюється на керованого овоча, з яким кожен робить те, що йому вигідно. І основний інструмент — це інформація.

Цією книжкою я хочу підняти дискусію про інформаційний імунітет і правила інформаційної гігієни.

Цією книжкою я хочу підняти дискусію про інформаційний імунітет і правила інформаційної гігієни. Дискусію, завдяки якій кожен зможе отримати зрозумілі інструменти для щоденної безпеки в інформаційному просторі в реаліях цифрової ери. Дискусію, у якій професіонали зможуть запропонувати свої варіанти і напрацювати ефективну модель захисту соціуму від інформаційних вірусів.

Ця книжка — посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами в цифрову епоху.

Ці віруси інфікують нас щодня. Вони — провідники для тисяч шкідливих тверджень. Вони вбивають свідомість і перетворюють своїх жертв на слухняне стадо. Вони полюють не тільки на нас, а й на наступні покоління. Однак від цих вірусів і дотепер немає щеплень і протоколів лікування.

У наш порядок денний вміло впровадили сотні дуже важливих проблем — від глобального потепління до підвищення тарифів. І вони дійсно важливі. Утім є одне невелике АЛЕ — що залишається за кадром? Чого важливого немає в нашому порядку денному?

У книжці я вперше описала закриту індустрію створення інформаційних вірусів з комплексним аналізом її впливу як загалом на націю, так і на окрему людину. І все це в історичній ретроспективі — від розпаду СРСР до наших днів.

Я пояснюю, як українців перетворюють з Нації розумних з хорошим інформаційним імунітетом на Націю овочів, яка з легкістю втягується в популізм і маніпуляції. На живих прикладах і реальних кейсах показую, як інформаційні віруси інфікують кожного і ціляться не тільки в нас, а й в наступні покоління.

У книжці я пропоную просту збірку правил інформаційної гігієни. Правила прості й доступні для кожного. Вони, як мінімум, ускладнять процес інфікування інформаційними вірусами і пригальмують процес деградації людей до рівня овочів. Як максимум, ми почнемо поступовий перехід до людей-розумних.

Частина 1. Кепськi новини

1.1. Чому люди стають овочами

Уявіть типовий перший осінній холодний день. Саме з нього починається традиційна лотерея застуд. Одні її підхоплять засту­ду, інші ні, хтось швидко перехворіє, а дехто зробить щеплення. І таких варіантів безліч, попри існування стандартних протоколів лікування. Любить наш народ забивати на здоров’я і вдаватися до самолікування.

Чи підхопить людина застуду і як швидко вона одужуватиме, залежить від трьох груп чинників:

1. Вроджений і набутий у процесі життя імунітет. Тобто все те, що людині передали в спадок батьки, і те, що вона сама зробила для зміцнення (або знищення) свого здоров’я.

2. Соціальний імунітет. Наше оточення є носієм колективного захисту від вірусів. Він і визначає: миттєво чи повільно пошириться вірус. Це сукупний імунітет оточення людини і правила життя соціуму: міра турботи про здо­ро­в’я, рівень медицини, спосіб життя, культура профілактики тощо.

3. Випадок. Людина постояла на протязі, змокла під дощем, прогулялася без шарфа на сильному вітрі. Зазвичай ситуація настає раптово і ніхто до неї не готовий, та це не означає, що точно захворієш. Якщо імунітет є і він сильний, то і за температури –10 °С, промокнувши до нитки, будеш здо­ровий.

РЕМАРКА

Типові патерни поведінки українця, коли «відчуваєш, що підхопив вірус»:

— я не хворий, робити нічого не буду, все і так мине;

— у мене повно роботи, я не можу хворіти — переходжу, не вперше;

— ось дотягну до вихідних і тоді за день підлікуюсь;

— заскочу в аптеку, куплю ліки — і все буде ОК;

— поп’ю чайку і з’їм лимон / імбир — усе мине;

— маю страховку, йду до лікаря і на лікарняний;

— у мене щеплення — я не захворію.

Задля справедливості варто зауважити, що тотальне самолікування зумовлене не тільки ігноруванням свого здоров’я. Причини криються багато в чому: у якості медицини, доступності інформації в інтернеті про сотні варіантів лікування, браку обмежень на продаж ліків і культури лікування, а також у недовірі до лікарів.