Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

Більшу частину відомостей про Генрі Вентворта Ейкелі я зібрав завдяки листуванню з його сусідами і єдиним сином, що мешкав у Каліфорнії, але це сталося після подій у його самотньому сільському будинку. Як з’ясувалося, він був останнім представником давньої та поважної місцевої родини, з якої походили шановані юристи, чиновники та землевласники. Втім, у його особі ця родина зазнала переходу від суто практичних занять до чистої науки; в університеті Вермонту він мав значні успіхи в галузях математики, астрономії, біології, антропології та фольклору. Я ніколи не чув про нього раніше, і в листах він майже нічого не повідомляв про себе, але видно було одразу, що він — чоловік із сильним характером, освічений, з розвиненим інтелектом, хоча й самітник, не надто обізнаний у суто світських справах.

Попри дивовижність його поглядів, я з самого початку поставився до Ейкелі значно серйозніше, ніж до будь-якого іншого опонента. З одного боку, він справді стояв близько до тих реальних явищ — видимих і відчутних, — про які так незвичайно розмірковував; з іншого боку, як справжній учений, він виявляв непідробну готовність піддати свої висновки експериментальній перевірці. Він не прагнув першості, головне для нього було — отримати переконливі докази. Певна річ, я почав з того, що визнав ці його докази помилковими, хоч і віддав належне їх «інтелектуальності»; а ще я ніколи не вважав безумством підтримку ідей Ейкелі його друзями, як і його власний страх перед самотніми зеленими пагорбами. Я міг пересвідчитись, що він зробив чимало, а в його повідомленнях справді йдеться про незвичайні обставини, що заслуговують на увагу, хоча мене й не влаштовували запропоновані ним фантастичні пояснення. Пізніше я отримав від нього певні речові докази, котрі й перевели всю проблему в цілком іншу, вельми дивну площину.

Мабуть, найкраще буде повністю навести лист, в якому Ейкелі мені відрекомендувався і яке стало поворотною точкою в моєму власному світогляді. Листа цього у мене вже немає, однак пам’ять зберігає майже кожне написане у ньому слово — такою мірою мене вразив його зміст, і я вкотре переконуюсь у цілковитій тверезості розуму людини, яка його написала. Ось текст листа, написаного нерозбірливим, старомодним почерком людини, що веде тихе життя вченого і майже не спілкується з навколишнім світом.

Безкоштовна доставка № 2

Таунсенд, Віндем Ко.

Вермонт.

5 травня 1928 року.

Альберту Н. Вілмарту, есквайру,

118 Селтонстол-стріт, Аркгем, Массачусетс.

«Шановний сер!

З великою цікавістю прочитав у «Бреттлборо Реформер» передрук Вашого листа (від 23 квітня 1928 року), в якому йшлося про нещодавні повідомлення стосовно незвичайних тіл, помічених у потоках води під час торішньої осінньої повені, а також про особливості місцевого фольклору, з якими так добре узгоджуються ці події. Доволі неважко зрозуміти, чому мешканець інших місць може висловлювати таку думку, і причини, з яких колонка «Вільне Перо» погодилася з Вами. Такі погляди притаманні освіченим людям і у Вермонті, і за його межами; такого ж погляду дотримувався і я, коли був молодим (зараз мені 57 років), ще до того, як почав свої дослідження. Саме ці дослідження — як загального характеру, так і присвячені праці Девенпорта — підштовхнули мене до вивчення тих пагорбів, де майже ніхто не буває.

На цю думку мене надихнули давні дивовижні легенди, які мені довелося почути від майже здичавілих старих фермерів, цілковитих невігласів, хоча, сказати по щирості, краще б я тоді дав їм спокій. Можу без удаваної скромності сказати, що добре обізнаний з антропологією та фольклором. Я багато уваги приділяв їх вивченню в коледжі, мені відомі такі визнані авторитети в цій галузі, як Тайлор[21], Лаббок[22], Фрейзер[23], Катрфаж[24], Мюррей[25], Осборн[26], Кіт[27], Буль[28], Графтон Елліот Сміт[29] та інші. Для мене не є відкриттям те, що історії про потаємні племена давні, як саме людство. Я побачив передруки Ваших листів, а також дописи, що спростовують Ваші докази, в «Ратленд Геральд», і мені здається, я здогадуюсь, на чому нині ґрунтуються Ваші припущення.

Хотів би зазначити, що наразі Ваші опоненти, мабуть, ближчі до істини, хоча все начебто говорить на Вашу користь. Вони ближчі до істини, ніж навіть самі це усвідомлюють, попри те, що спираються виключно на теорію і не знають того, що знаю тепер я. Якби і я знав так само мало, як вони, то, беззаперечно, підтримав би Вашу позицію.

Ви, мабуть, помітили, що я ніяк не можу перейти до справи; очевидно, це тому, що боюся, а втім, скажу — я маю вагомі докази того, що страхітливі істоти насправді живуть у хащах на високих пагорбах, куди не ступає нога людини. Жодного з них я не помітив під час повені, але бачив подібних до них створінь за таких обставин, про які сам побоююсь розповідати. Я бачив сліди, до того ж зовсім нещодавно, біля свого будинку (а живу я у старій садибі Ейкелі південніше від містечка Таунсенд під Темною Горою), так близько, що не смію по це сказати. Мені довелося чути голоси в лісі, але про ті місця я не наважуся повідомляти письмово.

Є місце, де я так часто чув ці голоси, що навіть приніс фонограф із диктофоном, спробую надати Вам можливість прослухати ці записи. Я демонстрував їх кільком місцевим старим, і один голос налякав їх мало не до смерті, позаяк він викликав у них асоціацію з дзижчанням у лісі, про яке згадує і Девенпорт. Про цей голос розповідали їм ще бабусі і навіть імітували його. Мені відомо, що думають люди про тих, хто «чує голоси», — але перш ніж робити висновки, прослухайте самі цей запис і переговоріть із кимось зі старих у глухих закутках, поцікавтеся, якої вони про це думки. Якщо Ви можете знайти просте пояснення цьому — чудово, але за цим може ховатися дещо інше. Знаєте, ex nihilo nihil fit[30].

Пишу Вам не для того, щоб сперечатися, я хочу надати інформацію, яка, поза сумнівом, зацікавить людину з Вашими інтересами. Але хай це лишається між нами, адже справа ця суто приватна. Для усіх я на Вашому боці, адже останні події свідчать, що людям не треба знати зайвого про такі речі. Мої власні розслідування теж суто приватні, і я жодними чином не хотів би привертати увагу сторонніх, заохочувати їх відвідувати місця, які я вивчав. Жахлива істина полягає в тому, що не-людські істоти постійно за нами стежать, мають серед нас шпигунів і постійно збирають інформацію. Значну частину відомостей я отримав від жалюгідного чоловічка, який і був одним з таких шпигунів, якщо тільки він не божевільний (як на мене, він був цілком нормальним). Згодом він наклав на себе руки, але мені здається, що є й інші.

Ці створіння прийшли з іншої планети; вони здатні існувати в міжзоряному просторі та літати в ньому на незграбних, але потужних крилах, що