Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

можуть долати спротив етеру, на Землі від них мало користі. Я готовий розповісти Вам про це пізніше, якщо тільки Ви не вважатимете мене божевільним. Вони прибули сюди видобувати метали з копалень, облаштованих глибоко під землею, і мені здається, що я знаю, звідки вони з’явились. Вони не завдадуть нам шкоди, якщо дати їм спокій, але ніхто не скаже, що станеться, якщо ми будемо виявляти до них надмірну цікавість. Певна річ, ціла армія зможе розгромити їхню видобувну колонію, цього вони бояться. Але якщо так станеться, то «звідти» прибуде ще більша їх кількість, навіть важко уявити скільки. Вони без надмірних зусиль могли б завоювати Землю, але дотепер не зробили цього, бо не мають такої потреби, і воліли б залишити все як є і уникнути зайвого клопоту.

Я гадаю, вони спробують позбутися мене, бо мені стало відомо забагато. В лісі біля Круглого Пагорба, що розташований на схід від мене, я знайшов великий чорний камінь з невідомими напівстертими ієрогліфами, а коли приніс його додому, все змінилося. Якщо вони вирішать, що я знаю занадто багато, то або вб’ють мене або заберуть мене із Землі туди, звідкіля прибули самі. Вони й раніше викрадали людей, щоб знати, чим живе людство.

І тут я наближаюся до другої мети мого звернення до Вас, а саме — хочу переконати Вас зробити все можливе, аби покласти край нинішній дискусії з цього питання і не дозволити поширювати цю інформацію серед широкого загалу. Людей не можна підпускати близько до цих пагорбів, а задля цього не слід ще більше розпалювати їхню цікавість. Закликаю небеса у свідки — і без цього вже маємо чимало клопоту через усіх тих посередників та агентів з продажу нерухомості, які заповнили Вермонт разом із численними відпочивальниками і шукають дикі місця на схилах пагорбів, де можна було б поставити дешевенькі дачні будиночки.

Я буду радий продовжувати листуватися з Вами і, якщо тільки забажаєте, спробую переслати потягом фонографічний запис разом із чорним каменем (він такий стертий, що на фотографічному знімку важко щось розгледіти). Я пишу «спробую», тому що ці істоти цілком здатні чинити перешкоди. Є тут один понурий і потайливий чолов’яга на ймення Браун, який мешкає на фермі неподалік нашого селища, припускаю, що він їхній шпигун. Вони потроху намагатимуться відрізати мене від цього світу, бо я забагато про них знаю.

У них є вражаючі способи дізнатися, чим я займаюсь. Можливо, мій лист навіть не дійде до Вас. Гадаю, якщо моє становище погіршиться, мені зрештою доведеться залишити цю частину країни і перебратися до сина в Сан-Дієго, Каліфорнія, хоча мені буде нелегко покидати місце, де я народився і де жили шість поколінь моїх предків. А ще я навряд чи зважуся продати цей будинок будь-кому зараз, коли ці істоти вже накинули на нього оком. Схоже, вони намагатимуться знову заволодіти чорним каменем і знищити запис фонографа, але, якщо тільки зможу, я не дозволю їм цього зробити. Мої великі сторожові пси відлякують їх, позаяк їх тут небагато і вони не дуже спритно пересуваються. Як я зазначав раніше, їхні крила не дуже придатні для нетривалих перельотів над землею. Я зараз впритул наблизився до розшифрування написів на камені — це справжнє жахіття, — і Ви з Вашим знанням фольклору могли б суттєво допомогти мені відновити ті ланки, яких бракує. Я не маю сумніву, що Ви знаєте страхітливі міфи про часи, які передували появі людей на землі, — цикли про Йоґ-Сотота[31] і Ктулху[32], — на них є посилання в Некрономіконі[33]. Свого часу я ознайомився з одним із примірників і чув, що під замком у бібліотеці Вашого коледжу є ще один.

Насамкінець, пане Вілмарте, дозвольте висловити упевненість, що ми з Вами могли б бути корисними один одному. Я не хотів би наражати Вас на ризик, а тому мушу застерегти Вас, що зберігати камінь та запис фонографа небезпечно; але мені здається, що заради нових знань Ви вважатимете будь-який ризик виправданим. Я вирушу до Ньюфейна або Бреттлборо, щоб вислати Вам те, що Ви забажаєте, бо я більше довіряю тамтешнім поштовим відділенням. Мушу сказати, що живу нині сам і не маю змоги тримати слуг. Вони не хочуть залишатися в мене, тому що по ночах ці істоти намагаються наблизитися до мого будинку, через що собаки постійно здіймають гавкіт. Добре, що все почалося вже по смерті моєї дружини, інакше вона б від цього збожеволіла.

Сподіваюся, що не завдаю Вам надмірного клопоту і Ви не викинете цього листа у кошик для сміття як маячню божевільного. Чекатиму на відповідь.

Вельми щиро Ваш,

Генрі. В. Ейкелі

P. S. Я зробив кілька відбитків фотографій, вони слугуватимуть доказом правдивості моїх слів. Старожили вважають, що вони просто неймовірно правдиві. Готовий переслати ці знімки, якщо Вам цікаво їх побачити. Г. В. Е».

Важко описати мої почуття, коли я вперше прочитав цей дивний документ. Найпевніше, я мав би сміятися над таким дивацтвом ще сильніше, ніж над більш поміркованими теоріями, що потішали мене раніше; і все ж щось у тоні цього листа змусило мене поставитися до нього з парадоксальною серйозністю. Не те щоб я бодай на мить повірив в існування таємного племені родом із зірок, про яке писав мій кореспондент; але все ж, подолавши перші сумніви, дивним чином відчув певність у тому, що маю справу з нормальною щирою людиною, яка насправді зіткнулася з реально існуючим, хоч і неймовірним аномальним явищем, яке не вдавалося пояснити якось інакше, ніж у такий вражаючий спосіб. Це не може бути правдою, розмірковував я, але з іншого боку, справа цілком заслуговує на увагу і дослідження. Цей чоловік, вочевидь, був чимось надто схвильований і стурбований, однак важко було уявити, що для цього немає жодних підстав. Він викладав свої міркування так предметно і логічно — і, зрештою, його історія дивним чином збігалася з деякими давніми міфами, навіть з найфантастичнішими індіанськими легендами.

Попри божевільні припущення, якими він супроводжував свою розповідь, було цілком можливим, що він насправді чув якісь голоси на пагорбах, як і те, що знайшов чорний камінь, про який згадував. Імовірно, їх навіяв йому чоловік, що назвався шпигуном космічних істот, той самий, що пізніше вкоротив собі віку. Було неважко припустити, що самогубець — цілком божевільний, але при цьому він таки зумів примусити наївного Ейкелі — і без того підготовленого вивченням фольклору — повірити в його вигадки. Що стосується останніх подій, то неможливість найняти слуг легко пояснити впевненістю неотесаних сусідів Ейкелі (як і його самого) у тому, що його дім ночами беруть в облогу страхітливі істоти. Собаки ж і справді гавкали.

І нарешті, стосовно запису фонографа я не мав жодних сумнівів, він зробив його саме так, як про те казав. На ньому були звуки тварин, які нагадували мову людини. Або ж звуки ці видавала нещасна людська істота, що переховувалася у хащах і з якоїсь причини опустилася до рівня тварини. Потім я перенісся думками до чорного каменя з ієрогліфами і до того, що він міг означати. І що могли означати світлини, що їх збирався переслати мені Ейкелі і які для старожилів були настільки переконливо жахливими?

Коли я ще раз перечитав листа, мною опанувало відчуття, що за моїми