Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

 Уперлася чолом у холодні дверцята холодильника і зітхнула. Треба випровадити його. Терміново!              

 Ополоснула обличчя холодною водою, сподіваючись трохи протверезіти і повернулася до кімнати. Мажор спав.                                                                                             

 Він переповз на диван і по-дитячому підклав руку під щоку, підібгавши ноги. Зітхнула і сунула йому під голову подушку, дістала з комода плед і вкрила. 

 — Ух… так би й придушила, — пригрозила пошепки. 

 Погасила світло, переділась в піжаму і заповзла в ліжко під прохолодну ковдру.                                               

 Прокинулася, що дивно, не від дзвону будильника, хоча в ми маємо збиратися о дев'ятій ранку, а від того, що на мені лежить щось важке, і мені дуже жарко.       

 Розліпила повіки та спробувала сфокусувати сонний погляд. Поруч мирно сопів Шведа, а його нахабна рука і закинута на мене нога придавили до ліжка, не даючи поворухнутися.                                                                           

 — Ей, прокинься, — хрипко застогнала, намагаючись зіпхнути мажора. — Ти як у моєму ліжку опинився? Вставай!                                                                                       

 Шведа завозився і притис мене сильніше.                     

 — Мені було холодно…                                                             

 — Ар-р… — вивернулась і таки спихнула гада. Він голосно шльопнувся на підлогу і зашипів від болю. 

 — Блін! Ти що твориш?                                                           

 Подивилась на нього з ліжка і усміхнулася.                   

 — Щоби більше так не робив. Зрозумів?                         

 — Та зрозумів я, зрозумів! — кривлячись, сказав він і стрімко встав з ліжка.                                                           

 Я болісно почервоніла і повільно заплющила очі.      

‍ — Ти коли роздягтися встиг? — сказала ледве чутно. 

 — А що такого? — не зрозумів він. — Я ж у трусах.   

 — Так… — пискнула і затулила обличчя долонями. — Прикрийся, будь ласка, вже...                                             

 Я прямо почула, як скриплять мізки Шведи.              

 — Ей, це взагалі-то фізіологія. Не чула про таке? А ранок… — судячи з звуків, одягається. — Блін, Бондар, ти ж із хлопцем живеш, а поводишся, наче непорочна діва.                                                                                               

 — Ти не мій хлопець, щоб я нормально реагувала! — огризнулась і, зіскочивши з ліжка, побігла у ванну.   

 За годину ми, вже зібрані, їхали на місце зустрічі з Шведою-старшим, звідки й маємо розпочати наш похід. Ех, боюся уявити, що на нас чекає. Я, мабуть, помру від напруги...