Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Ще й не під'їхав — зрозумів, що не схибив. Біля куреня сидів по-турецьки схрестивши ноги здоровенний чолов’яга, у накинутому на плечі кожусі.

«Підозріла особа», — охарактеризував персонажа «секретар».

Щиро дякую за підказку, а я було за турецького султана його прийняв...

— Здоров, дядьку, — притримав коня і спішився в кількох кроках від незнайомця.

— І тобі не кашляти, — буркнув той, не підводячи голови.

— Здалеку будеш?

— Тобі що за діло?

— Та я маю думку, пане, що ти відомий тать і душогуб Яцько Кривий.

— Помилився ти… пане. Свиридом мене кличуть.

— Ну, тоді вибач… — розводжу руками. — Буває. У такому разі, гадаю, не відмовишся у Смоленськ пройтися? Якщо й справді гріхів на тобі немає — отримаєш п'ять талерів за занепокоєння. Погоджуйся. Гарні гроші. Тут і за місяць стільки не висидиш.

Не вгадав. Мабуть, мало запропонував. Образився дядько. Вихопив з-під поли сокиру і кинувся на мене. Тільки я давно цього чекав.

— Шабля!

Сокира зброя небезпечна і смертоносна… якщо ти дерев'яна колода і покірно чекаєш удару. А якщо відступити трохи і дати ворогові схибити, то він слідом за молодецьким ударом теж вперед зробить крок. Саме щоб животом на перо шаблі наколотися. Це нікому не подобається. У тому числі душогубам. І спробує він такого дотику стрибком назад позбутися. На секунду-другу навіть про сокиру забувши. А другого шансу я йому вже не дам.

Шабля прошелестіла знизу вгору, перекреслюючи навскіс волохаті груди татя. У верхній точці завмерла, один поворот кистю, і клинок пішов назад — тепер уже зверху донизу. Точно між шиєю та ключицею.

«Завдання «Душогуб» виконане. Ви отримуєте нагороду «300» талерів. Ви отримуєте 100 пунктів досвіду. Ваші стосунки із воєводою Федором Корольковичем покращилися до «10». Ваші стосунки із селом Очерети погіршилися до «-3». Ви знайшли здобич: «Ялові чоботи. «+9 до захисту ніг».

Ну що сказати. Не дарма з'їздив. Особливо мені повага Корольковича в тему. Думаю, тепер із воєводою і про податі поговорити зручніше.

Дорога назад зайняла ще менше часу. Як не крути, а повертатися чомусь завжди швидше. Воєвода ще й обідати не пішов.

Зустрів привітно. Присісти запропонував. Пригощати, щоправда, не став.

— З якими новинами повернувся?

— З добрими… Більше у твоїх землях про Кривого ніхто не почує.

— Приємно з тобою мати справу, — зрадів воєвода. — Може, ще одну послугу надаси? Не задарма, звичайно. Тільки попереджаю одразу — завдання не таке легке, як попереднє. Один не впораєшся. Загін потрібен. Шабель у десять, не менше. Є у тебе такий?

— Поки немає.

— Ну, значить, і говорити нема про що. Повертайся, коли будеш готовий. Часу в тебе місяць. А на знак мого доброго ставлення і щоб прискорити повернення, прийми двісті монет. Коли наймати бійців станеш, знадобляться.

— Дякую, воєводо. Думаю, що повернуся найближчим часом. А зараз, якщо дозволиш, прохання у мене є.

— Слухаю.

— Жителі села Полісся просять звільнити їх на цей рік від податей. Гроші вони зібрали, як годиться… Але, якби був на те твій дозвіл, вони б розширили господарство. А зиск від цього всім буде. У наступному році.

— Податі, кажеш… — хмикнув Королькович. — Михась хитрий, як юдей. Своєї вигоди не проґавить. Та й ти, я думаю, не заради гарних очей старостихи мене просиш… Гм… Гаразд, прийму твоє заступництво. Двісті монет на стіл, і нехай Михась радіє. Але передай старому лисові, що з наступного року він уже п'ятсот талерів платитиме. Згоден?

Кумедно. Михась від податку звільнився, воєвода через рік більше отримуватиме, а платити за все це щастя мені? Але, назвався грибом…

— Домовилися. Ось гроші…

«Вітаємо. Ви виконали завдання «Звільнити мешканців Полісся від податків». Ви здобули 100 талерів. Ви здобули «200» пунктів досвіду. Ви заробили повагу мешканців села Полісся — «+25» Ваші взаємини із воєводою Федором Корольковичем покращилися до «15». Ваші взаємини з королівством Річ Посполита покращали до «5».