Книги Українською Мовою » 💛 Бойова фантастика » Будні феодала - 1, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

320
0
22.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Будні феодала - 1" автора Олег Говда. Жанр книги: 💛 Бойова фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 113
Перейти на сторінку:
Розділ 14

— Гей ти! Куди преш? Геть з дороги, бидло…

Ну, що за життя, ні пройти, ні проїхати. Здавалося б, яке діло двом красеням-гусарам до скромного мандрівника? Тим більше тут — де й дороги ніякої немає. Так, трохи більше витоптана зелень, ніж в іншому місці.

Я й сам збирався взяти набік, не встиг — задивився. Не щодня легендарних крилатих гусар побачиш. Коні чудові. Панцирі так і сяють, знамениті шоломи-напівмаски роблять воїнів ще грізнішими. А довгий спис — метри три завдовжки, з прапорцем на вістрі — взагалі диво. Навіть важко уявити, що удару злитим строєм такого загону можна щось протиставити. Окрім стіни, звісно. І крила... Ну, чисто ангели війни спустилися на землю.

— Оглух, чи що, хлопе?! Нагайки захотів?

Даремно ви так, панове. Такі молоді могли б ще жити. Чого причепились? Голови з перепою тріщать?

«Дезертири!» — винуватим голосом, наче перепрошував за запізнілу інформацію, пискнув «секретар».

Ось зараза, раніше не міг попередити? Дезертири — це ті ж розбійники, лише досвідчені і краще озброєні. Беруть мечем усе, що сподобається.

Тільки тепер помітив, що в одного з них упоперек сідла дівчина лежить. Тож повз не проїдуть. Втім, завжди можна спробувати домовитись.

— Панове, степ широкий. Може, розійдемося по-доброму?

— По доброму? — глузливо перепитав один. — Ну, можна й так… Злазь із коня, роздягайся і чеши голяка куди хочеш. Обіцяю, відпустимо живим.

Зрозуміло, панству нудно, веселощів бракує. Ну гаразд, я теж потанцювати люблю.

— У мене інша пропозиція. Хочете жити, махайте звідси крилами. Тільки бранку залиште.

— Пся крев. Ах ти драб! Кров'ю вмиєшся!

Один із гусар, той що без здобичі, нахилив спис і послав коня в мій бік.

— Не так швидко, красеню…

Триметровий рожен штука страшна, ось тільки швидкість удару від коня залежить. А коли у вершника таке екіпірування, він із місця в кар'єр зрушити не може. Тож часу у мене вагон.

— Пістоль!

Заряджений. Чудово. Прицілююся. Стріляю…

Ух ти! Ось це прикол! В тому, що я потрапив, ніяких сумнівів, але гусар тільки похитнувся. Лати витримали пряме влучення кулі з відстані якихось двадцять кроків! Очманіти... Теж такі хочу.

Добре, що я дивувався лише головою, а руки тим часом самі перезаряджали зброю. Та й то ледве встигли. Другу кулю я всадив дезертиру прямо під лицьовий щиток, коли прапорець уже хитався біля голови мого коня. Гусара винесло з сідла разом із списом.

«Постріл в голову. Складність «10». Навик володіння вогнепальною зброєю «105», — доповів «секретар». Чи то зловтішаючись, чи то з полегшенням, що і на цей раз обійшлося.

Він і під час інших сутичок видавав подібні довідки, тільки кожна битва супроводжувалася тупотом, криком, пальбою і брязканням зброї, так що не до статистики було. А зараз все відбувалося в цілковитій тиші. Ось я й звернув увагу.

— Бабах ...

Нехай простить мене шляхетна тварина, але з досвідченим воїном та ще в такій броні я на рівних битися не готовий. Зате звернув увагу, що ні лука, ні самопала гусар не має. От нехай і побігає за мною вельможний пан зі своїм шилом. Подивимося, як у нього з легкою атлетикою.

А нічого, спритний попався. І з підстреленого коня спритно зістрибнув, і на мене з настовбурченим списом кинувся майже без паузи. Тільки я теж не спав. Пхнув коня колінами в боки і від'їхав трохи. Ще метрів на десять. Перезарядився неквапом і послав крилатому свинцевий гостинець… Промазав…

Перехвилювався. Не суть... У мене ще ціла дюжина зарядів. Для одного занадто пихатого пана вистачить.

І таки вистачило. Наступним пострілом поранив гусара в ногу. Ну а далі… діло техніки.

Трясця! Знов забув про те, що в бою можна брати полонених.

«Перемога. Вами отримано 198 талерів. Пункти досвіду «260». Ви отримали здобич — «Бойовий кінь» Ви не можете користуватися «Бойовий кінь». Потрібен рівень вміння верхової їзди не нижче «4». Ви звільнили з полону юніт «Молода селянка». Ви можете прийняти юніт до загону або відпустити».

  Прикольно. Ось це я розумію. Ну все, тепер я непереможний. З таким військом. Яка у неї зброя? Скалка для тіста чи сковорода? А може, те саме, завдяки чим вони беруть в полон чоловіків?

Селянка тим часом піднялася і обтрусила сукню. Нічого. Справді молода. Я б навіть сказав «молоденька». І доволі симпатична.

— Привіт, красуне. Ти з якого села?

Мовчить. Німа чи що?

— Впіймали тебе де? Дорогу назад сама знайдеш?

Ні гу-гу... Стоїть, дивиться. Спідницю розгладжує. Ну що ти робитимеш? Може, справді із собою забрати? Не в загін, звісно. На службу... Жінці Федота на допомогу. Та й мені, якщо тут так усе влаштовано, власні селяни не завадять… згодом. То чого тягнути? Ось зараз і почну збирати майбутніх підданих. З бору по сосонці.

— Зі мною поїдеш?

Кивнула.

— Ну, тоді застрибуй мені за плечі... Чи впоперек ляжеш, як раніше? — не втримався від жарту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 30 31 32 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будні феодала - 1, Олег Говда"