Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хіба ревуть воли, як ясла повні? 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

346
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" автора Панас Мирний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 107
Перейти на сторінку:
нове хазяйство 50 карбованців грошей; подарував усе їй, яке мала, убрання; поцілував навіть на прощання у лоб, як цілують мертвого друга… та й був такий!

Вийшла Уляна од панича з червоними, заплаканими очима. Того ж самого дня забрала вона, які подарував панич, манатки; попрощалася з подругами, котрі її з плачем проводжали аж до її дядини, де вона й оселилася. Через місяць — гуляли весілля. Уляна вийшла заміж за Петра Вареника — того самого колись лакея, що нашив їй нову шкуру. А через три місяці послав Бог Петрові сина Івана!

Поки все це діялось, Пісками правив Потапович. Ще ніколи піщани не зазнали такого лиха, як тоді, коли ними правила тілиста рука товстопузого Потаповича. Не одному вона виправила щелепи; не в одного вилущила зуби, не одній молодиці попідсинювала очі… Важкий був на руку Потапович та дужий!

Через рік вернувся Василь Семенович з молодою жінкою. Незабаром і брат його, Степан, приїхав — теж офіцер і теж з молодою жінкою. Взяли вони та й поділили між собою «піщанський ключ». Одному — по сей бік Чортополоху, другому — по той бік. Вовча Долина, Байраки, Побиванка — досталися меншому, а Піски, Гайдамаківка та Красногорський хутір — старшому.

Піщанам спершу начебто й поводи попустили. Пан навіть на новім хазяйстві подарував на сім’ю по дню поля. Зате трохи згодом прикрутив їх так, що ніколи було й того поля пахати.

Потапович став уже невгодний. Він викупився на волю й завів над Ромоданом трахтир. А молода бариня, замість старого, виписала з свого села нового прикажчика — Карпа Дровиченка.

Карпо — свій чоловік; а піщани ще й досі не можуть без прокльонів згадати Карпа.

— Уже Потапович був! — кажуть піщани. — зуби тобі повибиває, очі попідсинює, щелепи зверне… а все-таки великої шкоди не зробить! А цей — іржа, а не чоловік! Уже як у кого встряне, як уїсться: точить-точить, поки таки наскрізь не проточить!

Так його піщани й прозвали Іржею. І справді — Іржа наточив і собі не трохи, й панові… Він підбив Василя Семеновича на шостий день, і поле назад одібрав.

— Розпились… зовсім розледачіли! З панщини все-таки не піде в шинок…

Піщани справді розпились, розледачіли. Забули навіть в мандри бігати. Як було хто втече, то це таке диво — на півроку розмови! Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Уже вони й не сумували — наче так тому й треба! Стали тільки по шинках киснути… Коли не на панщині, то в корчмі. Іржа не одного вже купав і в березині від запою… не помагає!

Зубожіло село… Обшарпане, обтіпане… Тільки козачі хатки й біліють. Стали прокидатись де-где й злодіячки — новина в Пісках! Перше колись ніколи ні в кого й двері не запиралися, а тепер — і на засові страшно. Доставалося іноді й панським коморам…

Бачить Василь Семенович, що в Пісках непереливки, — що коли-небудь вберуться прокляті п’янюги та й з душею не випустять, — та сказав будувати новий палац на Красногорськім хуторі та й перебрався туди жити. Стали тоді величати хутір — Красногоркою.

Хто з гетьманців не знає Красногорки? Хто не знає «Мекки», куди збиралось з цілого повіту панство, як на Магометову могилу бусурмани з цілого світу?… Не в одному Гетьманському знають «Мекку», знають її й поза Гетьманським… Та як же її не знати, коли там живе такий чоловік, як Василь Семенович — голова в роді панів Польських?!

А рід же то розкоренився — великий та дужий! На новім хазяйстві у Василя Семеновича сімейка, як кукіль, покотилася. Щороку та й дитинка. Шкода тільки — всього один синок за десять років, а то все дочки — аж шість дочок.

Та вже ж і синок у Василя Семеновича, — сказано: якби такий розум — батько, як дві каплі води. Такий з лиця, такий з стану, така врода, така й натура. Батько, як був ще хлопцем, любив лапати за оселедчик чумазого. Синок, як зіп’явся на ноги, любив і собі лапати… А там, як піщани уже оселедців не носили, то й за м’яке тіло можна полапати.

Василь Семенович — чоловік твердий на слово. Сказав Уляні: не забуду — і не забув! Як підріс її Івась, Василь Семенович звелів узяти його до панича в горниці. Так же й ледащо Улянин син, а Чіпчин батько… Ні роботи з його, ні послуги ніякої, — одна шкода! Натерпівся від його синок Василя Семеновича… поки запекла душа не потягла в мандри… Так молоденький панич і не долапався: чи тверде, чи м’яке в нього тіло. Правда, незабаром кудись і самого панича одправили вчитись.

Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! Нестеменно — плащуваті циганки… Зате у Степана Семеновича дочки — кожну хоч у рямця вправ! А проте й плащуватим, і в рямцях — треба женихів… аж цілий десяток женихів!

Бажали б пани Польські повидавати своїх дочок за багатирів і з роду значного… Так де ж ти набереш стільки багатих та знатних женихів? А в Гетьманському — як на те всього тільки три значних роди на цілий повіт. Один рід — Гетьманський, ніколи не жив у себе дома: в столиці родився, хрестився, виріс, там і жив. Другий рід — багатий рід козачки Шведихи — Шведових, баби, що зуміла провести онуків з простого козачого роду села Свинок аж у самий дворець. А третій рід — Польських.

Два коти в однім мішку не помиряться. Не помирилися й Шведови з Польськими. Василь Семенович хвастає, було, що його батько в дворці був, як свій чоловік; а Петро Степанович Шведов сам камергер, сам покоштував того дива; то, бувало, хоч нічого й не скаже на ті хвастощі, — так же гляне скоса так, мов скаже: «А ти що, голубчику?!» Василь Семенович потупить тільки очі… Отак ні за що, з-за панської пихи, й ворогувати стали. А воно б і гаразд: у Петра Степановича — сини, у Василя Семеновича — дочки… Та ба! Така ворожнеча піднялася… крий господи!

Літа йдуть… Дочки ростуть… хоч на базар виводь! Хоч би тобі хто на сміх здумав у себе в хаті завести плащувату циганку! А то ж — нікогісінько! Степана Семеновича дочки — дарма, що молодші — вже йому й онуків подарували, а циганки —

1 ... 29 30 31 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"