Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"

23-го листопада. Поки я готував це знаряддя, решта роботи лежала. Закінчивши його, я знову взявся до печери. Копав скільки дозволяли час і сили, поширюючи та поглиблюючи її цілих вісімнадцять днів, щоб у ній могло доладу розміститись усе моє добро.

Примітка. Весь цей час я поширював печеру для того, щоб вона могла правити мені і за комору, і за кухню, і за їдальню, і за льох. Жив я, як і раніше, весь час у наметі, крім дощової пори року, коли не міг захиститись там від води. Згодом я влаштував над своїм двориком щось подібне до даху, проклавши від огорожі до схилу гори жердини і вкривши їх водоростями та великим листям.

10-го грудня. Я думав, що вже впорався з печерою чи льохом, коли несподівано (я, мабуть, зробив її надто широкою) вгорі з одного боку відвалилася земля. Це мене перелякало, і не без підстави: якби я був тоді там, то, напевне, не потребував би вже гробокопа. Цей сумний випадок завдав мені багато клопоту й нової праці: треба було вибрати землю, що завалилась, а головне — довелося підпирати стелю, бо інакше я не міг бути певний, що завал не повториться.

11-го грудня. Сьогодні взявся до цієї роботи. Поки що підпер стелю двома стовпами чи колонами; на вершку кожної укріпив навхрест по дві дошки; цю роботу я скінчив на другий день. Поставив ще кілька таких колон, а за тиждень остаточно укріпив склепіння. Стовпи стоять вряд і служать перегородками в моїй хаті.

17-го грудня. Від цього дня й до 20-го я припасовував у льоху полиці, забивав цвяхи в стовпи й розвішував усе те, що можна було повісити. Тепер я вже дав деякий лад у своєму помешканні.

20-го грудня. Переніс усі речі й розклав по місцях. Прибив кілька маленьких поличок для харчів; вийшло щось подібне до буфета. Дощок залишилося дуже мало; я зробив собі також іще один стіл.

24-го грудня. Цілу ніч і день я не виходив із дому.

25-го грудня. Дощ безперестанку.

26-го грудня. Дощ стих; земля дуже похолодніла й стала приємнішою.

27-го грудня. Підстрелив двох козенят: одно забив, а друге поранив у ногу так, що воно не могло втекти. Я піймав його і привів додому на мотузці. Вдома оглянув його ногу; вона була перебита, і я забинтував її.

Я дуже дбав, щоб воно вижило. Зламана нога зрослась дуже добре, зміцніла на диво. Я так довго ходив за ним, що воно стало ручним, паслось на моріжку коло моїх дверей і не хотіло йти від мене. Тоді мені вперше спало на думку завести собі домашніх тварин, щоб забезпечити собі харчування на той час, коли в мене не буде куль та пороху.

28-го, 29-го, 30-го та 31-го грудня. Велика спека й ніякого вітру. Виходив із дому лише вечорами по їжу. Весь цей час розташовував речі в своєму помешканні.

1-го січня. Спека триває; проте ходив на полювання двічі: зранку та ввечері. Опівдні відпочивав. Увечері пройшов долиною далі, в глиб острова, і побачив там силу кіз; але вони були дуже полохливі й не підпускали близько до себе. Хочу спробувати пополювати на них із собакою.

2-го січня. Сьогодні взяв із собою собаку й нацькував його на кіз; я помилився, бо вони всі повернулись проти собаки, а він дуже добре зрозумів небезпеку й не схотів підійти ближче.

3-го січня. Почав будувати свою огорожу або стіну, бо ще боявся нападу, і вирішив зробити її дуже міцною та масивнішою.

Примітка. Цю стіну я описав раніше і тому навмисне обминаю все, що сказано про неї в моєму щоденнику; досить буде зауважити, що я робив, закінчував і вдосконалював її не менше як від 3-го січня до 14-го квітня, хоч вона мала не більше як двадцять чотири ярди завдовжки понад скелею та ярдів з вісім від скелі до гори; вхід до льоху був у центрі півкола.

Весь цей час я працював дуже ретельно; траплялося, що дощі переривали мою роботу на кілька днів і навіть тижнів, але мені здавалося, що до закінчення цієї стіни я не зможу вважати себе в цілковитій безпеці. Важко повірити, скільки невимовно тяжкої праці вклав я в цю роботу; найважче було — носити з лісу палі й забивати їх у землю, бо я брав далеко товщі, ніж треба.

Скінчивши огорожу й укріпивши її зовні дерновим насипом, я заспокоював себе тим, що коли б хто-небудь із людей прибув на острів, то він не помітив би тут нічого схожого на людське житло; і це було дуже добре, як довів випадок, про який розповім далі.

Протягом цього часу, коли дощі дозволяли мені це, я щодня обходив ліс, шукаючи дичину, і під час цих обходів часто робив відкриття, більш-менш корисні для мене. Зокрема, я знайшов особливу породу лісових голубів, що гніздяться не на деревах, як наші лісові голуби, а в розколинах скель. Одного разу я вийняв пташенят із гнізда, щоб вигодувати їх дома й приручити, але, вирісши, вони полетіли від мене — може, тому, що я не мав потрібного для них корму. Проте я часто знаходив їхні гнізда й брав пташенят, м’ясо яких було дуже смачне.

Тепер, упорядковуючи своє господарство, я побачив, що мені бракує багатьох потрібних речей. Зробити все самому я спочатку вважав за неможливе; та й справді, дечого, як, наприклад, обтягти обручами бочку, я так і не зміг ніколи зробити. У мене були, як я вже казав, два або три барильця з корабля, але, хоч як я старався, мені не вдалося зробити з них одного, дарма що на цю роботу я витратив кілька тижнів. Я не міг ні вставити днища, ні звести клепок так щільно, щоб вони не пропускали води, а тому довелося відмовитись від цього. Далі, мені були