Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Щойно Міхаель закінчив говорити, як з усіх боків почали йти різні істоти. Хтось йшов на ногах, обережно ступаючи по землі. Хтось біг на лапах, залишаючи глибокі сліди на снігу. Були і ті, хто летів, розрізаючи повітря своїми крилами. Хтось плив, розсікаючи сніг, немов хвилі. Були навіть ті, хто почав з'являтися прямо з-під землі, вириваючись назовні з темряви. Всі ці істоти різнилися за формою і розмірами, але їх об'єднувало одне — вони всі відгукнулися на поклик Міхаеля. 

Міхаель дивився на них з хитрою зловісною посмішкою. Його очі блищали задоволенням.

——— Подивимось, як ти тепер впораєшся, Седрику! — його голос був сповнений зловтіхи, і він дивився на Седрика з очікуванням. 

Потім раптово клацнув пальцями, і лоб Седрика спалахнув якимось дивним сяйвом. Світло було настільки яскравим, що ельф інстинктивно закрив очі, відчуваючи, як теплі промені торкнулися його шкіри. Після цього почулося якесь шипіння, наче хтось вкинув гарячий метал у воду. Доторкнувшись до лоба, Седрик зрозумів, що символ, який захищав його, зник.

——— Так буде значно цікавіше, — засміявся Міхаель, і від його сміху у Седрика пробігли мурашки по шкірі. 

Глянувши на Седрика, він додав:

——— Давай, розваж мене, як слід! Я хочу побачити, наскільки вистачить благословення богині смерті!

Того дня Творця не стало... Його тіло не витримало того різкого викиду живої енергії, який стався через дії нового Бога життя. Спочатку Творець відчув різкий головний біль, наче тисячі голок пронизали його мозок одночасно. Кожна секунда приносила дедалі більше болю, і незабаром його тіло почало тремтіти, а кров потекла з його носа, вух і рота. За кілька хвилин він вже не міг рухатись. Тільки лежав в калюжі власної крові, яка, здавалось, текла звідусіль, і навіть з очей. В нього навіть не було сил протистояти цьому. Він, батько всього живого та творець безлічі світів, помер, не маючи навіть можливості покликати Латерію на допомогу. Його останніми думки було:

——— Треба було тоді все знищити…

Тим часом, події набирали все більших обертів. Розуміючи, що в нього жодних шансів перемогти, Седрик кинувся тікати за бар’єр. Його серце билося швидко, і він відчував, як адреналін заповнює його кров. 

Істоти кинулись за ним, наче намагалися зловити свою здобич. Їхні очі блищали ненавистю. Роти випускали огидні звуки. Вони рухалися швидко, готові розірвати Седрика на шматки. Та варто було їм опинитись за бар’єром, як їх зустріла коса Латерії. Вона вміло керувала своєю зброєю, розрубуючи кожного, хто опинявся за бар’єром. Її коса блищала в повітрі. Кожен удар був точним і смертельним.

Якоїсь миті істоти зупинились і більше не намагалися дістатись Седрика. Вони лише стояли і дивились на нього. Зрідка видавали дивні звуки, наче намагалися щось сказати, але не могли знайти слів. Їхня ненависть змінилася на розгубленість, і вони не знали, що робити далі.

Тоді богиня смерті невдоволено глянула на Міхаеля. Її очі блищали гнівом. Вона відчувала себе зрадженою і обдуреною.

——— Ти обіцяв мені не чіпати Седрика! 

Вона дійсно не могла повірити, що Міхаель порушив свою обіцянку, і це лише підсилювало її гнів.

Проте Міхаель цілком спокійно опустився вниз до неї. Його крила миттєво почорніли. Тіло стало трохи вище. М’язи напружилися, надаючи йому ще більш загрозливого вигляду. На голові з’явилися демонічні роги. Із-за спини несподівано показався хвіст, який звивався, наче змія, готова до атаки.

За мить він вже опинився біля Латерії, стискаючи її горло обома руками. Його дотик був холодним і сильним, і їй навіть здалося, що повітря почало покидати її легені. Хоча це було і неможливо…

——— Коли це боги були чесними? — процидів Міхаель крізь зуби. — Чи тобі нагадати все, що зробила ти та твої сестри?

Латерія відштовхнула його від себе з усією силою. Вона знала, що повинна врятувати Седрика будь-якою ціною і, схопивши його за руки, поспіхом розчинилася в повітрі. Вони зникли, залишивши за собою лише густий туман. За мить з’явились вже на вершині якоїсь гори, де, як гадала Латерія, Міхаель не буде їх шукати. Вітер свистів у їхніх вухах. Холод пробирав до кісток.

——— Як ти там взагалі опинився? — почала Латерія кричати на Седрика. — Ти ж стільки часу уникав зустрічі з ним, то чому зараз пішов? Навіщо ти це зробив? Кому і що ти хотів довести цим? 

——— Я не хотів нікому нічого доводити. Я хотів дізнатись правду.

——— Яку ще правду? — розплакалась вона. — Він же міг тебе вбити! Заради чого тобі так ризикувати? Що саме ти хотів дізнатись? Хіба я не радила тобі займатись вивченням магії? Чому ти пішов в те місто? 

Седрик не знав, як їй все пояснити. Він тільки відчував, як його серце стиснулося від болю. Тому підійшов і мовчки обійняв її. Його обійми були теплими і заспокійливими. Латерія почала потроху заспокоюватися. Притиснулася до нього, сховавши своє обличчя в його теплий кожух.

Так вони стояли якийсь час, обійнявшись і відчуваючи тепло і підтримку один одного. Їхні серця билися в унісон. Тиша, що панувала між ними, була сповнена невимовних переживань. 

Стоячи із ним, Латерія відчула, як її тривога почала поступово вщухати, а Седрик набрався сміливості поставити важливе питання:

——— Чому ти тоді поранила себе? Я думав, що ти вб’єш мене, коли зрозумієш, що я просто тягнув час.

Латерія здивовано підняла на нього свої очі. Вона не могла повірити, що він дійсно не розумів, чому вона так вчинила. Її серце стиснулося від болю, і вона відчула, як сльози почали поступати до очей. 

——— Звісно, в мене є теорія, чому ти не захотіла мене вбивати, — пом'явшись, продовжив він, — але ця теорія здається занадто божевільною, щоб бути правдою.

Він виглядав збентеженим і розгубленим. Не знав, як висловити свої думки.

——— Гадаєш, якщо я — смерть, то не можу нічого відчувати?

Седрик спробував відвести від неї погляд, але вона взяла його руками за щоки, м'яко повертаючи його обличчя до себе. Потягнулася до його губ. Повільно і обережно, наче вона боялася зламати цей момент.