Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Якщо хлопця тут не було, то, можливо, я могла помилитись дверима або Лестерн просто відійшов ненадовго. На його швидке повернення я сподівалася більше, ніж на складання іспиту з рискою вище середнього бала.

По моїй спині пройшовся холодок, я подивилася на відкрите вікно і закуталася в темно-синю ковдру, не бажаючи вставати. Навіть якщо Лестерн скоро з'явиться, то нехай замерзне, а я дивитимуся на його тремтячі губи, руки і ноги з переможною усмішкою на обличчі. Нехай знає кому перейшов дорогу і кому старанно брехав про те, що Росс вільний хлопець. Очевидно, кожна дівчина хотіла, щоб він кинув свою пасію заради неї.

Я пирхнула, обхоплюючи коліна руками і поправила ковдру, щоб вона не спадала і краще зігрівала. Ці наївні дуринди навіть не знають про те, що вони хочуть неможливе і переходять дорогу мені, що робити було не бажано, оскільки наслідки будуть плачевні.

Двері відчинилися, і я побачила гостя, який перервав мої роздуми.

Акоста обурливо глянув у відповідь, зачиняючи двері на додатковий замок. Хлопець був без сорочки чи футболки, показуючи свій накачаний живіт. Будь-який спортсмен свистів би від заздрості. Мокрий прес був від плавання або після нічних утіх з однією зі студенток.

—Де ти був? - сухо кинула я, спалюючи його обличчя поглядом.

Спортивна форма хлопця мене зовсім не турбувала, хоч я собі й помітила, що він виглядає трохи краще, ніж був, а був він тим ще полум’ям. Зараз мій розум був повністю зайнятий справою.

—А знаєш, це не моя справа, - ліниво розчленувала я слова. —Ближче до суті – якась дівка висіла на шиї Харісона. І знаєш,- протягнув закінчення, я встала, скидаючи ковдру і прямуючи до юнака, —судячи з усього, мені дехто збрехав.

Змістив брови до перенісся, я з люттю глянула в такі ж люті очі хлопця.

—Колір волосся.

—Блондинка.

—Це його молодша сестра, - холодно кинув Лестерн, обходячи мене і прямуючи до ліжка.

Його слова були як пекуча батога по спині, змушуючи мене здригнутися від нової інформації.

—Сестра? - я обернулася, дивлячись на міцну спину хлопця. —Чому ти раніше про неї не розповідав?

—Я не думав, що вона повернеться, - туманно відповів Лестерн.

Я цокнула язиком.

—І де вона була раніше?

—Виправний центр прийняв її два роки тому, може менше, - сказав приглушено Акоста, повертаючись до мене обличчям і продовжуючи витираючи спину рушником. —Потрапила туди через те, що калічила пасій брата.

Я схилила голову, натякаючи, щоб Лестерн говорив точніше. Мені більше нема чого боятися. У цій кімнаті ми одні.

—Кільком виколола очі, поламала пальці рук, вирвала шматки волосся, мені продовжувати?

Хлопець ліниво підняв свій погляд на мене, зупиняючи витирати волосся.

Я махнула рукою.

—Насамкінець залишала свою мітку – на передпліччі вирізала будь-яким гострим предметом заголовну букву свого ім’я. Дівчину прозвали «Жахлива Ем».

—Заради чого калічити?

— По-перше, вона розуміла, що уваги від брата буде менше, а по-друге, боялася, що вони хочуть пограбувати сім'ю Харісонів, що правда. Їх манила краса Росса та гроші. Заради гарної обкладинки та розкішного життя – не так складно було розсунути ноги та збрехати в словах «я тебе кохаю».

Я задумалась. Гроші мене зараз не так хвилювали, як виграш парі. Я не потраплю на липку стрічку сестри Харісона, як докучлива муха.

—Скільки років?

—Твоя ровесниця.

—Ти знав про її приїзд?

—Ні, - хмуро відповів Лестерн.

Якщо хлопець так реагують на будь-яку людину, особливо дівчину, то справа погань.

—Чорт, - пошепки вилаялася я. —Навіщо вона повернулася? Мої ровесники тут не навчаються.

—За гроші можеш купити будь-яку освіту, якщо врахувати, що тут справді є кілька трійок вільних місць.

—Ти в...

У двері постукали і потягнули за ручку, я на мить завмерла від страху.

Озирнувшись, я кинулася на кухню, заходячи в дальній куток, де мене ніхто не міг побачити з порога.

Переконавшись, що я надійно сховалась, Лестерн відчинив двері.

—Чув? Мінді приїхала, - без привітання звернувся Рой до хлопця.

Затамувавши подих, я намагалася почути розмову і заглушити серце, що шалено билося.

—Добре, скоро буду.

Почувши гучні кроки, що віддалялися, я з полегшенням тихо видихнула і кортіла вийти, але почула запитальний голос Лестерна:

—Ти щось хочеш сказати?

—Спасибі велике, - миловидно відповіла дівчина.

Я закотила очі, молячись, щоб Елсі зараз не кинулася з обіймами на Акосту, бажаючи поцілунків. Якщо вони справді були всю ніч разом, то нехай зараз не продовжують. Не витримати пару хвилин без коханого – божевілля.

—Звертайся, - з ніжністю в голосі відповів хлопець.

Я могла присягнутися, що на його обличчі зараз була чарівна посмішка, через яку дівчина почервоніла і зніяковіло посміхнулася у відповідь.

Почулися кроки підборів, і я обережно визирнула з-за рогу, перевіряючи, що в отворі більше нікого немає, а Лестерн зачинив двері на замок.

—Мені треба йти.

Акоста нагородив мене поглядом і попрямував до шафи, відчиняючи дверцята.

—Знаю, - сухо відповіла я. —У мене залишилося останнє запитання, - підвівши голову, я глянула на хлопця. —Як подружитися з його сестрою?

—Купи піцу, вона її полюбляє.

—Дай грошей.

Я демонстративно простягла долоню і скинула брову.

Закотивши очі, Лестерн, не цікавлячись, чому я не можу заплатити своєю новою картою, дістав сіру футболку, одягнувся і підійшов до столу. Там він знайшов кілька зім'ятих купюр у шухляді й простягнув їх мені.

Потім вийшов, не попрощавшись.

Сівши, я почала чекати коли пройде пару хвилин, бо не можна було виходити відразу за Акостою – почнуться підозри, якщо зараз хтось вирішив прогулятися лабіринтом.

Мозок обробляв всю інформацію про частину життя сестри Росса.