Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Ліза сиділа по праву руку від домовика поруч з нею Андрій, по ліву руку вмостився Богдан.

Мені залишилось місце поруч з ним.

— Дядько Осі, а як це ви їм довірили готувати? — накладаючи салат із перших свіжих овочів, запитала я.

— О, це просто хитрий план дізнатися рецепти перевертнів, — с широкою посмішкою відповів домовик тягнучись до великого шматка смаженого м'яса.

—Ми ж хижаки. Хто як не ми краще за всіх розбирається в таких стравах, — вихваляючись відказав Андрій. Ну що ж скуштуємо. Я націлилася на соковитий шматочок, що манив симпатичною скоринкою. Не встигла я простягнути виделку, як він зник у мене з під носа.

Богдан досить пруткою забрав шматочок собі і потягнулася за наступним.

Моє бешкетне відьомське я не витримало такого нахабства й згенерувало закляття левітації. Досить легко, навіть граючись, магія полилася в заданий малюнок будуючи структуру. Гарний шматочок впевнено перелетів до моєї тарілки і обережно вмостився в самісінькому центрі серед огірочків.

Я не вагаючись дісталася до м'яса і з великою насолодою вкусила шашлик.

Це ліпше, що траплялося за останній час. Ніжно й соковито, спецій як треба, пахощі від вогню та диму, м’ясо просто тануло в роті. Як що дядько Осі зможе робити так само я буду найщасливішою відьмою в світі. Дуже зайнята м'ясом, я не звертала уваги на дивні погляди й тишу довкола.

—Що трапилося? — з подивом оглядаючи всіх запитала я.

— Це був мій шматочок, не треба зазіхати на помічений відьмою, — одразу відказала я, так би мовити на випередження.

— Ти знаєш, що ти тільки но чаклувала, — запитав Богдан, уважно роздивляючись мене

Я тільки кивнула й пробурмотіла "угу" з набитим ротом, це дійсно найсмачніше, що я куштувала.

—Левітація, — підказала Ліза.

Мої очі збільшилась від здивування, прожувавши я відповіла:

— Яка ще левітація? Я її ніяк не могла опанувати, не дається мені ця магія.

—Значить вже дається, бо саме так ти вкрала мій шматочок, — Богдан стояв на своєму.

—Є ні то був мій, я на нього вже накинула оком. І що до магії, — я уважно обдивилася стіл на чому б продемонструвати, що в повітря нічого не злетить. Ваза с квітами прикрашала край столу, ось вона й буду головною в цьому експерименті.

— Значить зараз я зможу підняти оцю вазу й довести, що левітація то не моє, — я почала чаклувати.

Магія не зрозуміла, що я від неї знову хочу й наразі вона дуже зайнята, в неї час спілкування з силою боривітра, а я тут зі своїми дурощами. Декілька секунд ми сперечалися, я таки довела, що головна в нашому дуеті я і час довести мою рацію. Магія зробила вигляд, що образилася, але сумлінно виплітала ланцюг закляття й знайому структуру. Ваза сколихнулася, а потім здійнялася в повітря й покружляла довкола столу, повернулася на місця, навіть не розплескавши води. Сила з задоволеним виглядом пруткою змійкою чкурнула до повітря сокола.

А я с трішки шаленим видом витріщалася на цю вазу.

—Ви це бачили? Як я могла? — моє здивування було непідробне.

—Та бачили-бачили, — лунало з боків.

—Жаль, що Стефа з Іваном, цього не бачили. Не на часі вони поїхали, — спокійно сказав дядько Осі.

— Ти молодець! — з широкою посмішкою похвалив Андрій.

Я подивилася на Богдана, він тільки всміхнувся краєчком рота.

Таке відчуття, що всі задоволені тим, що в мене виходять чари, а я не знала чи радіти чи варто замислитися. Не віддаючи собі звіту, я покрутила каблучку на пальці.

—Радій відьмо, — пролунав голос в моїй голові. Рох був точно задоволений моєю магією.

—З цим перевертнем ти й чаклуєш краще.

—З яким? — запитала я, але відповіді цей вередливий кріль мені не дав.

—Давайте вечеряти, бо м'ясо остаточно прохолоне, — сказав Богдан і поцупив наступний шматочок на який я на цілилася.

—Устино, навіть не думай! — сказав він доволі серйозно.

Я не витримала й засміялася, мій сміх підхопили інші.

Залишок вечері проходив в жартах й веселощах.

Захисний купол чарів перевертнів тільки один раз попереджувально виблиснув. Чорна птаха полетіла в ніч. Нічого не турбувало наш спокій.

Минула  ніч. На ранок я прокинулася в стурбованому стані. Сни не давали мені спокою. То знищена печера десь у лісі, то темна спальна в якомусь старому будинку схожому на палац. Якісь келихи. І це все калейдоскопом змішалося в моїй голові. Я лежала під ковдрою і не хотіла вставати. Тупіт лапок попередив мене, що буде великий бам.

—Рох я вже не сплю! — намагалася уникнути його чемпіонського стрибка попередила я

—Пізно, я вже налаштувався! — через секунду в мене перехопило подих.

Кролик поцілив в самісінький живіт.

—Рох ти мене так колись приб’єш, — вдихнувши сказала я.

—Ні, таким чином точно ні. Ти живуча, — легко сказав фамільяр і ще потупцював лапками.