Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

На моє обурення такій поведінці він ще сильніше почав вмощуватися.

—Ох і велетень. Ти став ще більшим мені здається, — зробила я висновки щодо кролика і того що дихати стало тяжче. Скинувши цього незадоволеного на ліжко, я вмостилася на бік і продовжила лежати на зручній подушці, почухуючи Роха між вушками, від задоволення він ніби муркотів чи щось схоже на те.

—Рох, а як ти так завжди крізь зачинені двері проходиш? —запитала я.

—Багато будеш знати зостаришся, — Рох тільки поворушив вушками.

—Ну Рошику, — не вгамовувалася я.

—У поважного кролика можуть бути свої таємниці, — велетень тільки зістрибнув з ліжка й подивився уважно на мене.

— Відьмо пора вставати.

Моє невдоволення можна було зрозуміти, тільки но був схід сонця, а вже вставай і чого ото я так рано прокинулася. Перевдягаючись й проводячи кімнату до порядку, бо речі самі себе до шафи не запхнуть. А з домовиком у нас правило свої кімнати прибирати самим, ось так острівець безладу в нашому будинку й оселився, але я намагаюсь, щоб було більш менш охайно, а що там в шухлядах то нікого не повинно турбувати.

Застилаючи ліжко я зрозуміла, що в край хочу сирників. Якщо хочу то треба й робити, сьогодні кухня буде моєю, а потім все інше. У піднесеному настрої я вийшла з кімнати, щільно зачинивши двері. Рох вже давно був внизу, як він повідомив на пил в нього алергія, і тільки хвостика я встигла побачити, як велетень зник з кімнати.

Отже настав час повертатися до готування сніданку, а то чогось я ігнорувала цей процес останні дні і не дивно бо ротів зовсім трішки побільшало.

Правду кажуть, що в кожній жінці живе чаклунка тому, що впоратися з готуванням на велику кількість людей то ще та задача, а зробити так щоб то було й смачно це вже вищий рівень майстерності.

Ось с такими думками я придавала склянкою довершеної форми сирникам й відправляла їх на пательню. Мугикала та пританцьовувала під звуки радіо, не забуваючи ще й перегортати свою коронну страву. Мій другий кулінарний шедевр це канапки та ще може грінки, але вони на любителя.

Домовик був зазирнув на це дійство в його володіннях та тільки хмикнувши зник за дверима.

Я почула гомін квокчиків на подвір’ї значить дядько вирішив підгодувати малечу.

Пуханці докучали моєму Рохові в кого ж таки хутро краще і підбивали його дістати смаколиків.

Не дивлячись на трьох перевертнів у будинку ранок розпочався як я звикла за останні два роки.

Закінчивши з готуванням я сіла навпроти таці з горою сирників і залишилася задоволеною, нам повинно вистачити.

Я сиділа й просто дивилася, а мої думки полетіли в минуле. Я пригадала як з бабусею пили каву з лимоном в її квартирі і в неї завжди був овечий сир, запах від нього був не стерпний, а вона любила та ще й з величезною купою різної зелені. Як дивилися турецькі серіали й гадали на Різдво. Як вона вчила ліпити вареники. Стало сумно, що приділяла недостатньо уваги часом.

—Ти чого зажурилася?— пролунав ніби нізвідки голос Богдана.

—Згадала бабусю, її вже немає, — з важкою посмішкою відповіла я.

—Співчуваю, вісім років тому в мене загинув батько. Це була битва з Володаном.

— Ти сумуєш за ним?

—Звісно, але батько вчив жити далі, щоб не трапилося.

— Чого це ви тут такі в воду опущені? — до маленької кухні увірвався веселий голос Андрія разом з його володарем.

Ми одночасно подивилися на хлопця, не знаючи як реагувати.

— А й справді чого це ми. Ходимо нуж бо снідати! — першою оговталася я й підхопивши тацю с сирниками пішла на двір.

Леґіням не залишилось нічого іншого, як чимчикувати за мною.

—Доброго ранку! — привіталася Ліза, накриваючи стіл в альтанці.

Вона як завжди була бездоганною, волосина до волосинки, гарна її шкіра немов світилася із середини. От як вона так може? Відьма тут я, а так глянеш на неї так і вона. Я з сумом подумала про свій пом’ятий вигляд після ночі, дивитися в дзеркало сьогодні зранку бажання не виникло. Ну й біс з ним спочатку їжа та кава, а потім все інше.

—Коли ти встигла стільки наготувати? — спитала Ліза, коли ми розсідалися по місцях.

— Та чогось не спалось зранку й сни дивні снилися, ото й вирішила згадати, як воно, — я наливала собі каву як раз.

—А що за сни? — запитав Андрій.

—Якась вщент зруйновна кімната, десь у горах, а потім дивний будинок. Такий старовинний увесь, — я доволі спокійно про це говорила, ніби нічого й не тривожило.

А ось перевертні насторожилися.

—Піду зв’яжуся зі Стефою та Златою, — сказав Богдан і пішов із за столу.

— Чого це він? — запитала я.

— Стефа просила одразу повідомляти, як що щось видається нам підозрілим, — спокійно відповіла Ліза, вона вже опанувала себе.

—А що щось? — не вгамовувалася я.

Рох поруч тільки поцокав зубами. От на що він натякає.