Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт 📚 - Українською

Читати книгу - "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шепіт мертвих. Третє розслідування" автора Саймон Бекетт. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 83
Перейти на сторінку:
відповісти, — усміхнувся Ірвінґ. — Але можу сказати, що всі серійні вбивці, з якими я стикався, — і, повірте мені, їх було чимало, — мають одну визначну рису. Вони пересічні.

Інтерв’юерка похитала головою, наче не почула.

— Перепрошую, ви хочете сказати, що серійні вбивці пересічні? — її здивування було відверто штучним, наче вона заздалегідь знала, що він скаже.

— Саме так. Очевидно, вони такими себе не вважають — навпаки. Але насправді вони нікчемні, майже за визначенням. Забудьте про гламурного психопата популярного горору: у реальному світі ці особи — сумні невдахи, для яких убивство стало першорядним бажанням. Хитрі? Так. Небезпечні? Звісно. Та одна їхня визначальна риса полягає в тому, що вони зливаються з натовпом. Ось чому їх так важко виявити.

— Проте, напевно, через це їх важче зловити?

Посмішка Ірвінґа розтягнулася у вовчий вишкір.

— Саме це робить мою працю такою складною.

Інтерв’ю закінчилося, з’явилася ведуча студії.

— Це був біхевіорист, професор Алекс Ірвінґ, автор бестселера «Розбиті его», який учора розмовляв з…

Я вимкнув телевізор. «Його его ціленьке», — пробурмотів, відкидаючи пульт. Таке інтерв’ю абсолютно не виправдане. Воно не мало на меті нічого, окрім додаткової можливості для Ірвінґа покрасуватися на телебаченні. Цікаво, чи Ґарднер знає. Чомусь я не думаю, що він схвалить спробу Ірвінґа скористатися його розслідуванням для реклами нової книги.

Але навіть самовдоволення психолога не могло зіпсувати передчуття цікавої роботи, що сповнювало мене дорогою до моргу. Цього разу я навіть випередив Тома, щоправда, тільки на хвилину. Щойно я пере­одягнувся, як він прийшов.

Я з полегшенням побачив, що він посвіжішав проти вчорашнього. Їжа та хороший нічний сон, може, й не вилікують усіх хвороб, але точно не зашкодять.

— Комусь не терпиться, — прокоментував він, побачивши мене.

— Ми з Полом учора ввечері щось знайшли.

Я показав йому баночки з лялечками й таємничу комаху, пояснивши, як ми на них натрапили.

— Усе дивасніше й дивасніше![9] — пробурмотів він, розглядаючи комаху. — Ти, здається, маєш рацію: до поховання тіло розкладалося на поверхні. Щодо цього… — він легенько постукав по баночці з мертвою комахою. — Гадки не маю, що це таке.

— О… — я припускав, що Том визначить знахідку.

— Вибач, що розчарував. М’ясні мухи та жуки — це одне, але з таким я ще не стикався. Та є людина, яка нам допоможе. Ти знаєш Джоша Телбота, га?

— Не думаю, — я знайомий з кількома колегами Тома, але це ім’я мені нічого не сказало.

— Він наш штатний судовий ентомолог. Ходяча енциклопедія комах. Якщо хтось може пояснити, що це таке, то тільки Джош.

Поки він телефонував Телботові, я взявся промивати кістки з ексгумованого тіла, яке протягом ночі замочували в реагенті. Устиг поставити сушитися до витяжної шафи перші з них, коли Том закінчив розмову по телефону.

— Нам пощастило. Він збирався їхати на конференцію в Атланту, але спочатку заскочить сюди. — Том почав допомагати мені складати кістки у витяжну шафу. — До речі, бачив учора ввечері нашого друга Ірвінґа по телевізору?

— Якщо ти про інтерв’ю, то вчора ні, але насолодився сьогодні вранці.

— Щасливчик. Мабуть, це вже повтор, — Том усміхнувся й похитав головою. — Слід віддати йому належне: шансу він не втрачає, правда?

Одразу за його словами у двері легенько постукали. Том нахмурився.

— Для Джоша зарано, — пробурмотів він, збираючись відчинити.

То справді був не Джош. Це був Кайл.

Проковтнувши своє здивування, Том відійшов убік, впускаючи хлопця.

— Не очікував побачити тебе знову на роботі. Може, краще взяти відпустку?

Кайл натягнуто посміхнувся.

— Мені пропонували, але неправильно, щоб інші хлопці працювали за мене. Я почуваюся добре. І, мабуть, краще працювати, ніж удома сидіти.

— Як рука? — запитав я.

Він продемонстрував долоню. Єдиною ознакою вчо­рашньої пригоди був невеликий пластир посередині. Кайл дивився на руку так, наче вона не була його частиною.

— Нема на що дивитися, так?

Запала ніякова тиша. Том прочистив горло.

— Тож… як ти почуваєшся?

— О, дуже добре, дякую. Доведеться почекати на результати тесту, але я дивлюся на все зі світлого боку. У лікарні сказали, що є постконтактне лікування ВІЛ і все таке, якщо треба буде. Але ж тіло могло бути неінфікованим. І навіть якщо й було, то я ж можу нічого не підчепити, правда?

— Принаймні на це варто зважати, — заперечив Том. Він безпорадно махнув рукою. — Послухай, вибач за…

— Не треба! — Кайл відповів так різко, що ми зрозуміли, який він напружений. Хлопець збентежено знизав плечима. — Будь ласка, не треба вибачень. Я просто виконував свою роботу. Усяке трапляється, правда?

Зависла незручна пауза. Її перервав Кайл.

— Окей… а де Саммер? — Він доклав максимум зусиль, щоб запитання прозвучало невимушено, але спроба знову вийшла непереконливою. Неважко було розгадати справжню причину його візиту до нас.

— Боюся, Саммер більше нам не допомагатиме.

— О, — його розчарування було очевидним. — Я можу допомогти?

— Дякую, але ми з Девідом упораємося.

— Гаразд, — рішуче кивнув Кайл. — Ну, якщо вам буде щось потрібно, обов’язково дайте мені знати.

— Дам. Ти бережи себе, — усмішка Тома тривала лише доти, поки двері не зачинилися. — Господи…

— Він правду каже, — зауважив я. — Хлопець виконував свою роботу. Не варто звинувачувати себе. І якщо вже на те, то Саммер мав допомагати я, а не він.

— Це не твоя вина, Девіде.

— І не твоя. Крім того, ми ще не знаємо, чи інфікована голка. Може виявитися безпечною.

Надія була слабка, але не годиться Томові так себе мучити. Він підтягнувся.

— Слушно. Що зроблено — те зроблено. Прос­то зосередьмося на тому, щоб спіймати цього сучого сина.

Том нечасто лаявся, і це видало його хвилювання, якого він навіть не усвідомлював. Чоловік рушив до дверей і зупинився.

— Мало не забув. Мері звеліла запитати, чи ти їси рибу.

— Рибу? — зміна теми мене спантеличила. — Так, а що?

— Ідеш сьогодні до нас на вечерю, — брови його злетіли: він тішився моїм здивуванням. — Сем із Полом теж будуть. Не кажи мені, що ти забувся?

У мене це геть з голови вилетіло.

— Ні, звісно,

1 ... 29 30 31 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"