Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Раптовий тріск перешкод пронизав тишу печери, змусивши Зейна здригнутися. Він швидко витяг рацію, дивлячись на неї з подивом та недовірою. Сигнал був слабким, але чітким, незважаючи на щільні кристалічні стіни, що оточували їх.

— Каже капітан корабля "Яскрава Зірка"... Наша рятувальна шлюпка пошкоджена, якщо є той, хто мене чує, залиште свої координати. Повторюю, залиште свої координати, нам потрібна допомога! — пролунав у рації хриплуватий голос, що ледве перекривав статичні шуми.

На мить серце Зейна завмерло. То був голос капітана Аеона, якого він вважав загиблим під час вибуху корабля. Рем та Лі, почувши поклик, завмерли на місці. В очах Лі промайнуло замішання, а потім - наростаюча тривога. Зейн судомно стиснув рацію, потім, пересиливши недовіру, вигукнув:

- Капітане, це Зейн! Ми на поверхні планети Векстар, координати – 17.445, 91.328! Ми виявили величезну печеру, оточену кристалами. Ви повинні бачити її з орбіти або повітря. Повторюю, печера тут, наші координати – 17.445, 91.328! Ми тут!

Пауза здавалася нескінченною, поки перешкоди не розрізав відповідь Аеона, хрипка, але ясна:

- Зрозумів, Зейне. Беру напрямок до вас, — голос капітана звучав твердо, але в ньому відчувалася втома. — Тримайтеся там і не залишайте печеру до нашого прибуття.

Зейн, продовжуючи стискати рацію, насилу перевів подих. Усередині нього вирував ураган емоцій — полегшення, радість та дивна суміш тривоги. Потім він зробив крок уперед, знову заговоривши у мікрофон:

— Капітане… А Кейлі? Вона жива? Вона із вами?

Відповідь прийшла майже відразу, але голос капітана потьмянів, а його слова пролунали як гірка констатація:

- Так, вона з нами. Але... вона поранена. Потрібно підготувати медичну допомогу. Як тільки ми дістанемося до вас, її потрібно буде терміново оглянути.

Зейн стиснув зуби, видавлюючи із себе слова:

— Зрозумів, капітане. Ми підготуємось.

Він опустив рацію, оглядаючись на Рема та Лі, чиї обличчя виражали суміш подиву та хвилювання. Очі Рема сяяли, а Лі повільно похитав головою, не вірячи в почуте.

- Капітан і Кейлі... живі? — прохрипів Лі, наче не вірячи власним словам. — Вони справді тут?

Зейн кивнув, його погляд горів рішучістю.

- Так, Лі. Вони живі. — Він оглянув простір, де ще недавно їхня увага була зосереджена на обрядах стародавньої цивілізації. — Ми розберемося з цими руїнами пізніше. Зараз наше завдання – вийти з печери і зустріти капітана та Кейлі.

— Але ж ми не знаємо, що там зовні! — заперечив Рем, озираючись на блискучі кристали, наче вони могли вибухнути небезпечною енергією будь-якої миті. — Ми ще не розібралися із цими системами. Якщо система Життя почне знову активуватись, хто знає, що станеться?!

Зейн різко обернувся до нього.

— Я розумію твої побоювання, Реме, але зараз йдеться про спасіння наших. Ми покинемо печеру, зустрінемо капітана та Кейлі, і, якщо знадобиться, повернемося сюди пізніше. Ми повинні діяти швидко.

Не чекаючи відповіді, він різко кивнув, ніби запечатуючи ухвалене рішення. Окинувши поглядом обох техніків, Зейн різко попрямував до виходу з печери, що веде назовні.

На півдорозі до виходу в їхніх навушниках пролунав новий голос, по-дитячому дзвінкий, але напружений:

- Зейн? Це Ліра, я чула повідомлення капітана. Ми з іншими неподалік, на захід від вашого місця розташування, біля руїн ще однієї кристалічної структури. Ми знайшли старий аварійний маяк, але він не працює. До нас прилетіли ще кілька рятувальних шлюпок, але вони в жалюгідному стані, — голос Ліри зірвався. — Ми маємо поранених.

Зейн затримав подих, перетравлюючи почуте. Вижили. Їх набагато більше, ніж він міг очікувати. Він зробив глибокий вдих, намагаючись контролювати свої емоції.

— Ліро, тримайтеся. Ми прямуємо до виходу з печери. Як тільки вийдемо, відправте сигнал або зробіть щось, щоб помітити нас. У нас залишилося небагато часу, щоб зібрати всіх та привести у безпечне місце. Як тільки капітан із Кейлі прибудуть, ми розберемося із ситуацією.

- Зрозуміла, - голос Ліри тремтів, але вона взяла себе в руки. — У нас тут ще вижили — Пітерс, Сандерс і троє новачків. Ми тримаємо оборону, якщо буде потрібно, але ця планета поводиться дивно, і ніхто не знає, що буде далі. Будемо на вас чекати.

Зейн відключив зв'язок, повернувшись до Лі та Рему.

— Як тільки вийдемо, Ліра та решта будуть у межах нашої видимості. Повідомлення капітана - це наш шанс зібрати всіх разом і зрозуміти, як вибратися з цієї проклятої планети.

Рем, важко ковтнувши, кивнув, а Лі неохоче підняв руку в жесті схвалення.

— Але що, коли це пастка? - пробурмотів Лі, кинувши нервовий погляд на Зейна. — Що, коли сигнал не від капітана?

Зейн на мить завмер, розглядаючи цю можливість. В умовах, коли все, що вони вважали за вірне, може обернутися ілюзією, вірити навіть своїм вухам було ризиковано. Але потім він рішуче хитнув головою.

— Ми не можемо згаяти цей шанс. Якщо капітан і Кейлі справді живі — ми маємо шанс на порятунок. Тримайтеся поряд і будьте готові до будь-яких несподіванок.

Вони продовжили рух, пробираючись через кристали і каміння, поки, нарешті, не вибралися з похмурого блиску печери на відкрите повітря. Тьмяне світло двох сонців, ледве пробиваючись крізь хмари густого газу, огортало поверхню планети дивним зеленувато-сірим свіченням.

Зейн підняв погляд на обрій, і його серце шалено заколотилося. Вдалині, у напрямку координат, які він передав, з'явилася ледь помітна точка, що повільно рухається до їхньої позиції.

- Це вони... - прошепотів він, відчуваючи, як у грудях розливається тепло надії.

Рятувальний шатл повільно пробивався крізь густу атмосферу планети. Здалеку його силует здавався тьмяною іскрою, ледь помітною на тлі сірих хмар і вируючих повітряних потоків. Він летів невпевнено, ніби будь-якої секунди міг втратити керування і обрушитися на скелясту поверхню. Навіть на такій відстані можна було розрізнити спотворені лінії обшивки, під якими ховалися глибокі пробоїни та вм'ятини. Корабель виглядав так, ніби його буквально вирвали з пащі чудовиська і тепер він боровся за кожен метр свого польоту.