Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Рем вдивлявся в небо, намагаючись розрізнити деталі. Його обличчя спотворилося від занепокоєння, коли шатл нахилився, наче втомлений звір, що ледве утримує рівновагу.

— Він же розвалиться... — промимрив Лі, ледве стримуючи тремтіння в голосі.

Зейн стояв поруч, зчепивши руки перед собою так сильно, що кісточки побіліли. Його погляд був прикутий до шатла, який почав знижуватися, розрізаючи щільні шари атмосфери.

Коли шатл увійшов у нижні шари атмосфери, трапилося щось жахливе. Раптом спалахнула іскра, за нею друга, і весь корпус корабля задихав вогнем. Полум'я охопило обшивку, і корабель, наче згоряюча комета, перетинав небеса, залишаючи за собою вогняний шлейф. Тьмяний блиск металу змінився червоними і помаранчевими сполохами, що виривалися з численних пробоїн та тріщин.

- Боже, та він же горить! - Вигукнула Ліра, що стояла осторонь і спостерігала за тим, що відбувається. — Вони не витримають такого спуску! Обшивка не впорається!

- Треба щось зробити! — скрикнув Пітерс, озираючись на інших. Його обличчя почервоніло від напруження, а руки тремтіли. — Не можна просто стояти і дивитися, як вони згоряють на наших очах!

Але вони нічого не могли зробити, крім безпорадно спостерігати, як шатл, оточений клубами диму і вогню, з кожною миттю наближався до поверхні. Страх і тривога були відчутні майже фізично, кожен з тих, що вижили, затамував подих, дивлячись на те, як обшивка судна плавиться під впливом нестерпної температури.

Сильний порив вітру доніс до них глухі гучні звуки, що луною віддалися в навколишніх скелях. Вогонь палав все яскравіше, і було неможливо не помітити, як шатл почав втрачати висоту, невблаганно завалюючись набік. Здавалося, що це останні хвилини його польоту.

— Капітане, ви мене чуєте? — судорожно вигукнув Зейн у рацію, не відриваючи погляду від палаючого судна. - Негайно змінюйте траєкторію! Спробуйте маневрувати!

Відповіді не було — лише тріск перешкод та напружене мовчання в динаміці.

З кожним метром зниження шатлу ставало дедалі небезпечнішим. Корабель незграбно здригався, то набираючи швидкість, то несподівано сповільнюючись. Полум'я виривалося з бічних відсіків, погрожуючи повністю поглинути і так змучене судно.

— Чорт, вони розваляться, як не зроблять щось негайно! - процідив крізь зуби Лі, стиснувши кулаки до болю. Він хотів щось запропонувати, закричати, але розумів, що тут і зараз їхня допомога марна. Все, що вони могли зробити, це сподіватися, що капітан утримає шатл у повітрі.

Вогняні язики танцювали на поверхні корабля, утворюючи довгі, хаотичні хвости з диму та розпечених іскор. Обшивка шатла, і без того пошкоджена, почала відшаровуватись, клаптики обгорілого металу розліталися на всі боки, розпадаючись на дрібні шматочки, що зникали у вихорі атмосфери.

Тиша навколо тих, хто вижив, була приголомшливою, порушуваною лише звуком їхнього переривчастого дихання та серцевих ударів. Ніхто не вимовляв жодного слова, кожен намагався подумки підтримати тих, хто був усередині шатла, утримуючи судно на межі своїх можливостей.

— Тримайтеся… тримайтеся… — шепотів Зейн, дивлячись, як шатл, подолавши найгарячіші шари атмосфери, почав вирівнюватися. Однак його поверхня була повністю обуглена, корпус буквально дихав вогнем.

Раптом сигнал у їхніх раціях ожив, і голос капітана Аеона прорвався крізь перешкоди.

— Ми… кхххх… тримаємо… курс… Прокляття, системи відмовили… Втратили стабілізатор! Приготуйтеся… — його слова обірвалися гучним шипінням і скреготом.

Зейн відчув, як крижана хватка страху стискає його груди, але, незважаючи на це, він підбадьорливо вигукнув у рацію:

- Капітане, ви зможете! Просто тримайтеся!

Шаттл сповільнився, хоча вогонь, як і раніше, не вщухав. Судно незграбно кренилося то в один, то в інший бік, продовжуючи невблаганне зниження. Але поступово, сантиметр за сантиметром, вони почали вирівнювати траєкторію.

Серця команди завмерли в очікуванні. Здавалося, кожна секунда триває цілу вічність.

Шаттл, ніби втративши останню силу, різко пірнув униз, і почався його стрімкий, майже неконтрольований спуск. Металевий корпус загрозливо завивав під натиском вітру, крізь обвуглені панелі проступали уривки проводів. Гарячі гази, що вириваються з тріщин, формували за шатлом зловісний димний слід.

Коли шатл з гуркотом врізався в землю, світ навколо них вибухнув сірим пилом та осколками кристалів. У повітрі прогримів жахливий тріск, ніби сама земля здригалася від болю. Шаттл, ковзаючи, встромлявся в твердий ґрунт, ламаючи і розпорюючи гострі, як ножі, кристали. Величезні уламки здіймалися вгору, блискаючи і іскра на тлі тьмяного світла печери. Він проорав глибоку борозну, і важкі удари луною розлетілися по всій печері.

Зейн, зриваючимся голосом вигукуючи імена, біг попереду інших. Його серце шалено калатало, а в голові гуділа одна-єдина думка: вони повинні бути живі! Повинні! Гравій під ногами розлітався, коли він зривався з місця, ледве утримуючи рівновагу. Позаду нього мчали Лі та Рем, їхні обличчя були спотворені від напруження та занепокоєння.

Шаттл, продовжуючи своє ковзання, видавав несамовитий вереск, коли його понівечений корпус зустрічав на своєму шляху ще більше гострих кристалів. З кожним новим ударом металева обшивка розривалася, встромляючись у кристалічні утворення. Величезні уламки кристалів пронизували шатл наскрізь, наче списи, перетворюючи і без того пошкоджене судно на невпізнанну купу уламків.

У якийсь момент здалося, що шатл зупиниться, але його інерція була надто сильною. Він розвернувся, перевалився на бік, і знову впав, вибивши цілий рій іскор. Глухі удари металу об камінь супроводжувалися тріском та гуркотом. Нарешті, шатл завмер — нерухомий, обійнятий клубами чорного диму і вогнів, що іскряться. Величезні кристали пронизали його по діагоналі, а один, найбільший, стирчав прямо із центральної секції.

Зейн рвонувся вперед, ледве розрізняючи силует шатлу в густому тумані з пилу та диму. Він важко дихав, задихаючись від смогу і жару, що виходить від палаючої обшивки. Краплі поту стікали його лобом, але він не звертав на це уваги. Підбігши ближче, він побачив, як клуби диму вириваються з численних пробоїн, а довкола виблискують розірвані дроти, ніби кровоточиві вени понівеченого тіла.